Всі публікаціїПолітика

Луценко: у цеї влади немає соціально значимої мети

Достеменно пам’ятаю день, коли я відчув потребу боротися із системою, що придушує гідність людини. Це було у Львові, у 1983 році. Я вчився на другому курсі Політеху, нас переселили у новозбудований гуртожиток. До інституту треба було пройти невеличку вуличку приватного сектору, а вже далі – асфальт, трамваї, цивілізація.

Фото: EPA/UPG

Одного ранку, після нічного дощу, ми з колегами дибали на пари. Стежка розмокла, власне, це була вже не доріжка, а суцільне глиновище. А посередині якась мерзотна чиновницька душа влаштувала дорогу із цвинтарних плит. На кожній плиті був надпис «стрілець Іван», «стрілець Богдан». А зверху – козацький хрест і три літери УСС. Всі люди йшли по коліно в глині, жоден не ступив на ту доріжку. У повітрі було щось таке, як перед грозою. Але всі мовчали і, не підводячи очей, чапали повз той витвір нелюдської і неукраїнської системи.

Саме після того я дізнався, що таке УСС – українське січове стрілецтво, УНР і ЗУНР, Холодний Яр і УПА. Так почалося моє національне прозріння, з того часу я ненавиджу ходити строєм під чужі барабани.

Тепер про все це вчать у школі, а жовто-блакитний прапор українських визвольних змагань став державним стягом. 1991 рік дарував нам Незалежну Україну. 2004-й рік дав нам свободу.

Але національна гідність та особисті свободи сьогодні знову кинуті в багнюку ретрототалітарною владою, для якої все це – знову порожній звук.

У 2010 році в покарання за чвари і зради вождів Україну закрутило в петлю по-гамлетівськи «звихнутого часу», де править минуле, що не минуло. Був час, коли під скаженим наступом антиукраїнського реваншу Україна нагадувала роман «Невситимі» С.Віткевича. В ньому польський письменник описував падіння Європи перед наступаючими монголо-китайськими полчищами, головною зброєю яких була не шабля чи куля, а пілюлі Мурті-Бінга – засіб, що відбирав у людей пам’ять, розум і гідність. Після прийому цих пілюль люди радісно підставляли шию ярму і вірили пропаганді окупантів. Автор гіркого роману-пророцтва покінчив із собою 17 вересня 1939 року. З тих пір світ докорінно змінився, але Україна все ще борсається в пазурах політичних привидів минулого позачасся, які на очах враженої Європи втілюють слова Салтикова-Щедріна «Идти неуклонно вперёд, но через задний проход».

Правий був Адам Міхник, коли попереджав: «Найгірше в комунізмі те, що приходить після нього». Нинішня українська влада, замішана на технологіях політичних розправ Сталіна, брехні Брежнєва у виконанні досвідчених гангстерів із депутатськими значками – зухвалий вищір регенерованого зла нашої трагічної історії.

Цей режим не може забезпечити ні економічних, ні соціальних, ні моральних стандартів для країни. У нього немає суспільно-значимої мети. Все підпорядковано єдиній тупій, брутальній і очевидній цілі - неймовірному збагаченню правлячої Сім’ї та привласненню будь-якого бізнесу «смотрящими» на місцях.

Якщо називати речі своїми іменами, то мусимо сказати: в Україні реалізується небачений для Європи мафіозний капіталізм. Гроші – їх бог, рекет – їх віра, «Хрещений батько» - їх біблія.

Результат двох років впровадження такої системи невтішний для абсолютної більшості обдурених і обкрадених людей: глибше кишень влади – лише дупа нашого життя.

Як таке могло статися в країні, де віковічними є традиції боротьби за сім’ю, свободу, справедливість? Які пілюлі згодували народу новоявлені правителі-кровосісі? Чим заглушили вогонь Майдану? Чи справді то був лише «солом’яний вогонь» морально-непритомної нації, як торочать нам професійні песимісти?

Фото: EPA/UPG

Але ж при всіх помилках і навіть зрадах у помаранчевій команді програв не Майдан, а лише окремі люди, яких він найняв на службу. Що змінилося в серцях, у переконаннях мільйонів, які піднялися з колін у ті дні? Провалилися вожді – найміть нових! Але чому ж треба скніти у розпачі в крайніх хатах, а тим більше – проходити прискорені курси падання на коліна перед торжествуючим Злом, як відомі паскуди-«тушки» і в Києві, і в областях?

Я нікого не збираюся вчити жити, а тим паче - звинувачувати. Я по край життя в боргу перед людьми, з якими мав честь працювати і боротися разом.

Я лиш хочу тут, у клітці режиму, де я провів останні 508 днів, звернутися до всіх, хто розуміє, що так жити неможна, Шевченковим: «Борітеся – поборете! Вам бог помагає».

До якої боротьби я кличу?

1. Говорити правду і не давати комфортно брехати спідленим янучарам режиму.

170 років тому маркіз де Кюстін писав із Росії: «Суспільне життя в цій країні – це постійна конспірація проти правди… Уніфікованість дій такого правління мене вражала. З тремом я чудувався мовчазним порозумінням зверхників і підлеглих, що разом провадили війну проти ідей і навіть фактів».

Цей діагноз враженого француза мав далекосяжні наслідки. З цієї системи привселюдної і повсюдної брехні, системи «кетману», як її називає великий мислитель Чеслав Мілош в книзі «Поневолений розум», з цієї системи виріс і Гулаг, і Голодомор, і смерч нинішнього плюндрування України.

Тому форма щоденної боротьби для українця – руйнувати цю систему янучарської брехні в маршрутці, на вулиці, в магазині, на роботі. Говорити правду і не дати вільно ширитися брехні – найлегший, але дуже важливий крок до зміни нашого життя.

Регіонали, які нав’язують ЗМІ свою тупу й очевидну брехню, діють так, ніби прибили флюгер, щоб ніхто не сумнівався в оголошеному ними напрямку вітру. Треба збити колодки брехні, звільнити флюгер, хай кожний бачить справжній, вільний напрям вітру!

2. Об’єднуватися із небайдужими людьми.

Єдина можливість панувати жменьці мафіозі над багатомільйонною країною – її роз’єднання. Їхня мета – соціальна шизофренія роз’єднаного мовою, релігією, історією, міфами стада злих, голодних і невірячих нікому і ні в що індивідуумів. Для влади мафії головне – не дати нам включити мозок. Великий Черчіль казав: «Процес мислення – найнебезпечніший з усіх відомих людині процесів». Зомбоящик, порнуха, дешева горілка і доступна наркота – все задіяне, щоб вся діяльність українців йшла в туалет і в інтернет.

У письменниці Людмили Уліцької є гнітючий образ такого покоління – імаго. Так називається личинка, яка не здатна стати метеликом. Вона лише їсть і повзає, їсть і повзає. І найсумніше, що від такої личинки – імаго народжуються такі самі істоти, котрим ніколи не дано злетіти в небо.

Я кличу до боротьби за те, щоб повернути людям звичку думання, дати їм віру й мужність, щоб відновити їх функцію повноправних громадян.

Нам потрібна демократія участі в політиці, а не псевдодемократія купленого представництва розжирілої на людських бідах нечисті, яка йде під різними прапорами в політику за продовженням мародерства.

Правляча мафія розраховує на простий і відомий алгоритм, який озвучив Архітектор, творець матриці у відомому фільмі: «99% приймають правила гри, якщо їм надають право вибору, не дивлячись, що вибір був лише в їхній уяві».

Я кличу до зламу такої Матриці через об’єднання небайдужих людей від локальних акцій протесту проти місцевої гидоти до майбутніх всеукраїнських протестних кампаній, що зметуть правлячу мафію бюлетенем, а як треба, то й революцією.

3. Третя форма боротьби – не боятися.

«Жити – значить покриватися шрамами», - вчив Джон Стейнбек. Це – складно. Але, зрештою, ми залишимо своїм дітям таку країну, якою ми дозволимо їй бути.

Найгірше, що ми можемо їм лишити – це країну страху. Цей синдром набутого дефіциту волі і сили духу, цей учепистий віковий страх автоматично позбавить їх всього іншого – якості життя, достатку, впевненості, безпеки, гідності.

Якщо хочемо їм кращої долі – мусимо зламати це ярмо страху, що гнітить Україну стільки років.

Фото: Макс Левин

Я нещодавно прочитав дуже важливу для себе книгу Кена Кізі «Пролітаючи над гніздом зозулі». Для підтримки надіслав її Юлії Тимошенко в період протестного голодування. Головний персонаж книжки, Макмерфі, для мене є уособленням повсякчасної боротьби з мороком антилюдської системи, яка тримається на «високовольтній хвилі ненависті», де накази виконуються раніше, ніж прийдуть в голову керівника. Символічно, звичайно, що герой потрапляє з тюрми в дурдом, майже як ми з Юлею потрапили із дурдому в тюрму. Головне, що вільна людина може не тільки не коритися нелюдській системі, але й здатна зламати її.

І ще один важливий урок від Кена Кізі: «Те, з чим він бився, неможна перемогти раз і назавжди. Ти можеш тільки перемагати раз у раз, поки тримають ноги, а потім твоє місце займе хтось інший». Це і є життя вільної людини у вільному суспільстві. Ця постійно відвойовувана амплітуда свободи і є секретом цивілізаційного світу, до якого ми так прагнемо. Світу, який спочатку здобув «Magna Carta» (Хартію вольностей), а вже потім – як неминучий наслідок – отримав McDonalds.

Заклик не боятися зовсім не означає кличу до барикад і насильницьких дій. Він означає кожного на своєму місці говорити своєю мовою, захищати свої переконання, протестувати, захищати свої права і – головне – не похитнутися у своєму виборі, робити по правді й справедливості, як би це важко й ризиковано не було.

Я хочу підкреслити важливість саме щоденних зусиль багатьох зовні ніби не важливих громадян. Фізик Ричард Фейнман у 1965 році отримав Нобелівську премію за свою теорію про те, що кожна елементарна частинка має не одну історію, вона переміщається з одного місця в інше вздовж усіх теоретично можливих шляхів у просторі і часі.

Для великих фізичних об’єктів цей принцип не діє, бо усі можливі шляхи елементарних частинок, з яких він складається, взаємно нейтралізуються. Крім одного, н’ютонівськи визначеного шляху.

Фейнманівська сума історій елементарних частинок включає історії, в яких частинка рухається назад в часі, і навіть історії, замкнуті в петлі простору – часу, як у фільмі «День сурка».

Висновок із цього фізичного прикладу: при малій кількості учасників стають вірогідними найнеймовірніші шляхи руху. Як це відбувається у вражаючому світ реванші українського неототалітаризму.

Але чим більше учасників - елементарних частинок енергійно рухаються, тим більша вірогідність усунути вивихи і парадокси у поведінці великого тіла.

Хочемо повернути Україну на цивілізаційний європейський шлях розвитку – не біймося на своєму, хай навіть мікроскопічному, місці діяти хай з малесеньким результатом, але у правильному напрямку.

Фото: EPA/UPG

***

Користуючись нагодою, поки ми з вами разом, дозволю собі застосувати викладені вище три принципи в реалі.

Отже, тут і зараз ми об’єдналися, не допускаємо брехні і не боїмося дивитися в очі правді. Що в результаті?

Якщо ми правдиво відповімо на це запитання, то результатом буде усвідомлення, що головний наш ворог – не Янукович і не Партія регіонів. Це – наслідки. Я б навіть сказав – бородавки, які не так вже й важко видалити при першій нагоді.

Я думаю, що головний наш ворог – зневіра, відчуття, що всі зусилля даремні, що всі дороги замкнені грошима і силою янучар.

Цей самогіпноз, самоотруєння, самодемобілізація – головна перешкода до відродження України.

Що робити цій ситуації?

Є два сценарії. Один – із вітчизняної азійської традиції, сценарій Манілова, котрий все яснозоро мріяв про реформи і безкінечно читав одну й ту ж чотирнадцяту сторінку так і не осягнутої книжки.

Інший сценарій нам дає Робінзон Крузо, історія якого у свій час стала символом нового, дієвого часу.

Іншими словами: можна безкінечно мріяти про ідеальних політиків з ідеальною програмою, які колись звідкись прийдуть, аби збудувати нам рай. Це дуже по-нашому: одним стрибком через болото азійщини. Таких стрибунів у тому трясовинні – сотні мільйонів…

А можна по-європейськи: крок за кроком класти гать через болото і врешті-решт вийти на широкий шлях.

«Нація живе не традицією і не минулим… Нації формуються і живуть лише постільки, поскільки уособлюють в собі устремління здійснити загальну програму майбутнього», - писав Ортега-і Гасет.

Я хочу, щоб всі почули: дорога із нинішнього мороку є! Варто лише захотіти її побачити.

В усі часи зміни починалися із усвідомлення владою того прикрого факту, що грошей немає. Мудра влада започатковує реформи (як от сусідні Польща чи Грузія). Олігархічна кліка, що захопила владу, - імітує реформи, грабуючи рештки середнього класу. У першому випадку гроші з’являються і пахнуть потом. У другому - вони збираються у приватні капітали і пахнуть кров’ю.

Це - наші реалії. Скрізь – мат, але Партія регіонів не здається! Проте, як вчить мудра Камасутра, безвихідних ситуацій не буває.

Аби дати не просто гасло, а конкретику, візьму за приклад найболючішу біду в Україні, найглибше її болото – корупцію.

Про боротьбу із корупцією говориться давно і багато. Нажаль, жодного разу ці розмови не стосувалися конкретного і зрозумілого суспільству плану. Все, як правило, зводиться або до популізму: всіх силовиків та чиновників розігнати і набрати нових і чесних, або до ідеалізму: призначимо своїх, вони будуть справедливими.

Те, що перша схема не діє, довів Черновецький з його ненаситною «молодою командою» і космічним дерибаном.

Фото: EPA/UPG

Те, що не діє друга схема, я знаю сам, бо чесна робота в одному відомстві легко хоронилася в суміжному. Ті ж справи проти «космонавтів» на сотні мільйонів розкраденого спокійно хоронилися у податковій міліції, а найкривавішу банду Немсадзе у Донбасі реабілітували зусиллями прокуратури і суду.

Для дієвої широкомасштабної антикорупційної діяльності треба:

- координаційний центр із реальними повноваженнями щодо всіх державних управлінських структур;

- однакові для всіх критерії люстрації та просування по службі, не пов’язані із партійним життям;

- надпартійна більшість у Верховній Раді для прийняття нових законодавчих актів, без котрих нічого зробити неможна;

- поєднання каральних методів щодо виявлених корупціонерів із ліквідацією хабароємних функцій бюрократії.

Нажаль, цих факторів не було в українській історії ніколи, у тому числі і коли я працював на чолі МВС. Шанс на зміну ситуації дають чергові вибори у Верховну Раду України. Якщо корупція дійсно національна проблема №1, то вибирати законодавців варто саме під кутом їх спроможності підтримати радикальні дії антикорупційного очищення.

Спостерігаючи за процесом «мафіїзації» в Україні періоду правління Партії регіонів, я ні на йоту не вірю в їх здатність боротися із корупцією. Будучи результатом корупційної системи конвертації насилля в гроші, а грошей у владу, вони можуть покінчити із організованою злочинністю й корупцією лише через харакірі.

Але повалення влади Януковича ще не означатиме злам цієї системи. Знаю це з власного досвіду 2005 року. Відтак опозиція має не просто прагнути перемоги, але й запропонувати План.

Нижче – мій варіант.

А.«Головнийштаб»

- Головним координаційним органом, здатним об’єднати фахівців і громадськість, давати обов’язкові для виконання доручення та контролювати результати, є РНБОУ.

Саме там має відбуватися відвертий аналіз ситуації, розробка законопроектів. Саме РНБОУ має на підставі статистики виявлених корупційних діянь вносити пропозиції про скасування функцій бюрократії. Усіх хабарників не зловиш, треба ліквідовувати саму можливість хабарів в обмін за надумані дозволи, узгодження тощо.

- При РНБОУ має бути створена Національна антикорупційна Рада. Не з числа чиновників, як сьогодні, а на паритетних засадах із числа трьох груп: науки, громадськості, представників спецслужб.

- Принципова умова: «дружина Цезаря – поза підозрами», тому керівником РНБОУ має бути не черговий партійний «засланець», а політична фігура масштабу В.Горбуліна та Є.Марчука.

- Я би запропонував також обрання одного із віце-спікерів Верховної Ради із функціями координатора антикорупційного законодавства.

Б.«Правилагри»

- Законодавче введення люстрації усіх суддів, прокурорів та слідчих, які причетні до порушення прав людини згідно рішення Європейського суду з прав людини. Довідково: за останні п’ять років Україна програла більше п'ятисот таких судів. Це –тисячі свідомих порушників підписаної Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які мають бути автоматично усунуті з посад. Дія цього принципу стане серйозним запобіжником проти головної біди українського правосуддя – телефонного права із Адміністрації президента та Генпрокуратури України.

- Обов’язкове декларування доходів та видатків понад 5 тисяч гривень усіма керівниками силових структур, суддів та держслужбовців І-ІІ категорії, членів їх сімей, включаючи родичів ІІ ступеня (батьки, сестри, брати, партнери по шлюбу). Встановлення відхилення в декларації веде до обов’язкового усунення з посади без права державної служби в майбутньому.

Фото: Макс Левин

В.«Ключова ланка»

Головною умовою невідворотності покарання та недопущення корупційних дій є незалежний суд.

- Необхідно змінити склад Вищої Ради юстиції, вивести із неї усіх членів Адміністрації президента, Генпрокуратури, МВС.

- Слід відновити у повному обсязі повноваження Верховного суду, скорочені Партією регіонів із політичних мотивів.

- Ввести повноцінний (10-12 осіб) суд присяжних із вирішальним правом голосу щодо всіх особливо тяжких злочинів за клопотанням підсудного.

- Скасувати засекречування процедури комп’ютерного відбору судді, введення обов’язкової присутності адвоката підсудного під час цієї процедури.

- Радикальна зміна процедури призначення суддів, застосування анонімного тестування конкурсантів на заміщення суддівських посад на спільному засіданні Вищої ради юстиції та комітету Верховної Ради, обрання голів судів закритим голосуванням суддів.

Г.«Обрізання гнилі».

- Орган нагляду не повинен проводити слідство. У зв’язку із цим слід скасувати слідчі функції Генпрокуратури, що передбачено Конституцією України з 1996 року.

- Створення незалежного Комітету судового слідства з числа слідства ГПУ, МВС та СБУ.

- Ліквідація податкової міліції, пожежної інспекції, СЕС, МРЕВ. Передача цих функцій місцевим органам влади або страховим компаніям.

- Перетворення СБУ в контррозвідувальну та антитерористичну службу, позбавлення її функцій слідства та оперативної діяльності щодо економічної та організованої злочинності.

Д.«Батіг і пряник».

- Створення Національного антикорупційного комітету кількістю до однієї тисячі осіб. Законодавче закріплення дозволу провокації хабаря щодо керівників правоохоронних органів, судів та держслужбовців І-ІІ категорії з обов’язковою відеофіксацією вимагання хабаря в обмін на конкретну послугу. Задіяння методу оперативного проникнення в організоване злочинне угрупування «під прикриттям».

- Зміна назви «міліція» на «поліцію» - з переходом на систему контрактів з керівником та особовим складом силових органів. В умовах контрактів передбачити, зокрема, можливість отримання високої пенсії, безкоштовного медичного забезпечення, квартири за безпроцентним кредитом за 10 років бездоганної служби. Оцінка виконання контракту посадовою особою – по динаміці рівня злочинності в закріпленій ділянці та оцінці громадськості.

- Найширша розбудова комп’ютерної бази даних силових структур, використання GPRS щодо особового складу. Введення обов’язкових відеодоказів при складанні адмінпротоколів. Електронні пломби для розмитнення на внутрішніх митницях.

Є.«Дивитися в корінь»

Згідно висновків науки, ефективність каральних методів у протидії корупції складає до 30%. Решта припадає на організовані заходи по зміні хабароємних функцій державних функцій державних структур.

Фото: Макс Левин

- Питання №1 – деофшоризація української економіки, як джерело тіньових капіталів в Україні.

- Прийняття нового, обов’язкового для всіх галузей закону про держзакупівлі, узгодженого із фахівцями Європейського співтовариства.

- Поширення повноважень Рахункової палати на контроль використання коштів місцевих бюджетів.

- Скасування ПДВ як неефективного та найкорумпованішого податку. Перехід на податок з обігу.

- Оприлюднення реєстрів власності нерухомості та земельних ділянок в Україні.

- Щоденне оприлюднення видатків і доходів Уряду та центральних органів виконавчої влади.

- Прийняття спеціального закону про прозорість партійних фінансів. Зменшення вартості політичних кампаній в Україні, зокрема, через заборону політичної реклами в ЗМІ та на рекламних носіях за будь-які кошти, крім спеціально виділених ЦВК для учасників виборчого процесу.

***

Мені очевидно, що до цієї програми є багато запитань. Її можна безкінечно покращувати і доповнювати. Але «where there’s a will, there’s a way», - кажуть американці («де є воля, там і лежить дорога»). А вибори – завжди шанс проявити таку волю.

***

Наступні вибори – не лише дозволений місячник ненависті. Все набагато серйозніше.

Нам належить зробити вибір відразу у трьох площинах.

І.Вибір зовнішньополітичної моделі розвитку.

Століттями у підневільній Україні колонізатори вибивали не тільки еліту, але й відучали українців від почуття громадянської відповідальності, національної й особистої гідності.

Нинішня антиукраїнська по суті і бандитська за методами влада на тлі мовчання суспільства – результат нашої історії. Але консервація середньовічних форм сімейного правління і процесів самознищення поняття державності – не безкінечний процес. Ми живемо не на хуторі світу, а в центрі Європи, ба більше – на цивілізаційному її кордоні. На цих виборах нам належить зробити вибір долі, стати частиною Європи чи Азійсько-імперського союзу Кремля.

Слід усвідомити, що стараннями Януковича, наслідками його помсти та страху Україна перетворилася на «хвору людину Європи». Цим терміном дипломати ХІХ століття називали Туреччину перед тим, як її поділити. У ХХ столітті так називали Польщу, яку теж поділили. Тепер так називають Україну.

Якщо на виборах ми не змінимо неприйнятну не тільки для нас, але і для світу владу, вибір української долі приймуть без нас.

Нажаль, важелів «примушування до союзу» у північного сусіда набагато більше.

Тому на цих виборах ми будемо робити вибір не тільки по видимій лінії влада-опозиція. Цей вибір глобальніший: або Європейський союз, або федеральний округ кремлівської спадкової імперії Пу-Пу-Ме, Пу-Пу-Ме.

Фото: Макс Левин

ІІ.Вибірв нутрішньої моделі розвитку держави.

Майдан був революцією середнього класу та україномислячого громадянства. Обрана ними влада не змогла збудувати систему економічної та політичної демократії. Символом цього прикрого факту була демонстративна дружба Президента Ющенка та його родини з олігархами замість декларованої боротьби із цими монопольними хижацькими утвореннями, які стоять на заваді і економічному, і соціальному, і політичному прогресу України.

З точки зору його обов’язків реформатора «круглі столи» з олігархами були так само дикі, як, наприклад, «круглий стіл» міністра внутрішніх справ зі «смотрящими» та «злодіями в законі» областей України. Я зі своєю командою ліквідував владу організованої злочинності під політичним прикриттям. Подолання олігархії з її всевладдям в економіці, ЗМІ, судах, прокуратурі, - не відбулося.

Невирване коріння наступного сезону має властивість даватися взнаки.

У 2010 році неліквідована олігархія привела до влади свого ставленика. Але стався певний політичний сюрприз. Янукович вирішив стати не директором олігархії, а головним і єдиним суперолігархом. Звідси виникло поняття Сім’ї, принц і дядьки якої підгребли під себе все, що шевелиться у фінансовому плані країни.

Фактично, Україна перейшла з доби дикого капіталізму Кучми в часи пізнього середньовіччя Януковича.

Це не влаштовує ні тотально пограбоване суспільство, ні олігархію, налякану патологічним потягом Сім’ї до збагачення.

Відтак на виборах зійдуться три сили:

1. Партія регіонів як віддане племінне військо правлячої сім’ї. При цьому технологи Партії регіонів заведуть звичну гру в наперстки: вгадай, хто прем’єр. Тигіпко? Хорошковський? Клюєв? Слідкуйте уважно за кулькою, а в цей час натреновані професіонали вичистять ваші кишені.

2. Політичні найманці олігархів під знаменами «нових облич». Фактично всі ці «біг-морди» - змагання грошей і технологів Ахметова, Пінчука, Фірташа-Льовочкіна, які мають на меті підготувати на президентські вибори 2015 року свою прохідну маріонетку.

3. Об’єднана опозиція, яка об’єктивно все більше стає виразником середнього класу, замордованого і Сім’єю, і олігархією.

Скажу відверто – цей шанс є у об’єднаної опозиції на базі «Батьківщини» саме під керівництвом Ю.Тимошенко. Унікальність Юлії Тимошенко – в її харизмі і незламності у виконанні своєї місії. Як і всі політики, вона вимушена користуватися фінансовою підтримкою бізнесу. Але вона – єдина, хто при цьому веде самостійну, власну політику, хто слідкує за реакцією не спонсорів, а виборців.

І в цьому – шанс середнього класу на виконання нереалізованих сподівань його Помаранчевої революції.

В історії так було не раз. У боротьбі між Плантагенетами – Анжу-Валуа за їхні династичні інтереси Жанна Д’Арк зробила Францію. У боротьбі між боярською партією Годунових з дворянською партією Романових на тлі окупаційних польських зазіхань Мінін із Пожарським зробили Росію. У протистоянні польського короля, підтриманого мілкою шляхтою і аристократами-латифундистами, Хмельницький народжує Україну.

Українська політика без Юлії Тимошенко – театр ляльок - маріонеток кланів та Межигірського Карабаса-Барабаса. Тому підтримка об’єднаної опозиції є кроком до звільнення Юлі, що, в свою чергу, є необхідним кроком до звільнення рушійної сили майбутньої української історії – середнього класу вільних людей.

У цьому виборі не йдеться про любов персонально до Юлії Тимошенко. До неї можна ставитися по-різному. Але О.Шпенглер вчив: «Крім необхідності причин і дії в житті існує необхідність долі». Вибір незалежної і європейської української долі сьогодні пов'язаний з Тимошенко.

Саме за її косу ми зможемо витягнути Україну з полону Межигірського лабіринту Мінотавра.

ІІІ.Вибір моральної альтернативи режиму.

Звичайно, можна пропустити і цей бій. Для декого навіть із політиків – це звичний спосіб порятунку. Така собі егоїстична хінаяна політичного покручу буддизму, який проповідує виключно особистий порятунок. Але буддистська мудрість вчить, що кожен жолудь має потенціал стати дубом. Боюсь, що дезертирство на цих виборах переведе жолудь на харч свиням.

Як на мене, моральна альтернатива – найважча і найважливіша у нинішньому стані українського суспільства. Це як у безсмертному «Дон Кіхоті» Сервантеса – чи вистачить сили духу зберегти віру в людину, в її шляхетність і гідність у світі, що зневажає і обсміює ці поняття? Після політичних розправ, прикритих фіговим листком українського дуже «незалежного» суду. Маски скинуті, казки скінчилися. Тут, в Україні, ми стоїмо перед лицем готової на все заради власної наживи та збереження диктатури мафії.

Всі все розуміють, правда ж?

І тут настає момент морального вибору кожної людини, про яку казав Іоан-Павло ІІ: «У відповідь на відвагу розуму треба відвага віри».

Все, що я робив у своєму політичному житті – від акції «Україна без Кучми» до Майдану, від керівництва МВС до тюрми – я робив у розрахунку на те, що у більшості людей запалиться віра в свою силу і наші об’єднані зусилля.

Із фізики відомо, що у Всесвіті темної енергії в 10 разів більше, ніж світла. Відомо також, що енергія вакууму вдвічі перевищує сукупну енергію і темної, і світлої матерії. Все це так, але люди все рівно тягнуться саме до світла зірок! І це значить, що світло перемагає неймовірно потужну енергію темряви і порожнечі.

До морального протистояння режиму, що звик керувати рабами обов’язковим для всіх ритмом єдино вірних барабанів, я прийшов під впливом прикладу нескорених предків. Биття їхніх сердець заглушило в мені барабани більшовизму і, тим паче, нинішніх блатних спадкоємців тоталітарного минулого.

Я буду щасливий, якщо ритм мого серця, слова моєї віри допоможуть іншим стати в українську лаву моральної альтернативи, відродити пріоритет честі, гідності і свободи в Україні.

Слава Україні!