Як би ви охарактеризували інвестиційний клімат в Україні?
Загалом ситуація нагадує 2013 рік до подій на Майдані. Тоді теж були помітні ознаки кризи інвестицій. Приватні гроші, які інвестуються на ринкових умовах, перестали заходити в Україну. Активність українських компаній на капітальних ринках знизилася до мінімуму. Погіршилися макроекономічні показники. Інвестори зайняли позицію вичікування. Сподівалися на лібералізацію економіки й покращення інвестиційного клімату, які могли стати наслідком підписання угоди про Асоціацію між Україною та Євросоюзом. Ці сподівання розвіялися, коли стало зрозуміло, що Україна нічого не підписуватиме. Коли ж ми таки підписали угоду в червні 2014-го, ситуація з інвестиціями кардинально не змінилася – у країну, яка веде війну, інвестори не поспішають.
Інвестиційні фонди вичікують, коли ситуація в Україні стабілізується?
Війна - це колосальний фактор, але його вплив на прийняття рішення інвестувати не визначний. Для прикладу, Ізраїль не перше десятиліття перебуває у стані війни, проте це не заважає руху інвестицій в країну й розвитку економіки. Нам бракує стабільності національної валюти, неупередженості судової системи, достатньої кількості реформ. Хоча деякі з фундаментальних перетворень у країні все ж відбулися. Наприклад, реформа газового ринку. Зокрема, у структурі видобування газу приватні компанії займають уже 24 відсотки, і ця частка зростає в останні три роки. Не в останню чергу через те, що в цей сектор економіки почали приходити інвестиції з країн-лідерів газовидобутку: Норвегії, Саудівської Аравії. Уже до кінця цього року можемо побачити в дії нові проекти, загальна вартість яких сягає 100 млн. доларів.
Які іще сектори української економіки реформувалися і стали цікавими для інвесторів?
Аргосектор і харчова промисловість, які є дуже інтегрованими. І це незважаючи на те, що європейці дуже вперто захищають свої ринки й квотують товарні позиції, у яких наші виробники є достатньо конкурентні. Також інвестиційно привабливою є пов’язана з агровиробництвом портова інфраструктура. Компанія «Бунге Україна» минулого місяця відкрила виробничо-перевантажувальний термінал у Миколаївському порту, компанії Cargill та UkrLandFarming заявили про наміри будувати перевалювальні термінали у порту «Южний».
Яких реформ очікують інвестори, аби почати вкладати в Україну?
Одна з найбільш очікуваних – земельна. Якщо земля стане товаром, то позитивний ефект від цієї реформи відчують одразу кілька секторів економіки. За відкритого ринку землі зросте вартість оренди гектара ріллі: із нинішніх 50 доларів до 100 і більше – це обов’язковий тренд. Ціна продажу землі стартуватиме з 1000 доларів за гектар і зростатиме щороку, викликаючи інтерес інвесторів. Живі гроші, яких нам зараз так не вистачає, підуть насамперед у агровиробництво, бо банки отримають тверду заставу. Нині ж, як відомо, агровиробники, особливо невеликі, не можуть запропонувати банкірам щось суттєве в якості застави, окрім майбутнього врожаю. Великі ж аргохолдинги з кришталевою репутацією залучають фінансування під оборотний капітал. Маючи землю в якості застави, банки зможуть залучати материнський капітал з-за кордону, самі оздоровляться і почнуть кредитувати інші галузі: переробну промисловість, будівельну, ІТ тощо. Ефект буде мультиплікуючий.
Нам потрібна валютна лібералізація. Уже частково дозволено виводити дивіденди, отримані в 2014 році. Наразі цей процес відбувається у ручному режимі й не створює переваг для іноземних інвестицій.
Також інвестор хоче бути абсолютно впевненим, що жоден суд в Україні не поставить під сумнів право власності. Свавілля суддів стали однією з причини кризи банківського сектору. Фінансові установи видавали кредити, а власник активів шляхом різних юридичних маніпуляцій виводив їх з-під застави, і банки залишалися ні з чим і отримували тимчасову адміністрацію від Нацбанку. Не в усіх підприємців є десятилітні добрі стосунки з кредиторами, щоби мати змогу залучити рефінансування чи домовитися про реструктуризацію боргових зобов’язань.
Яким українським підприємствам удалося успішно застосувати ці інструменти?
Тим, бізнес яких стабільний і приносить валютну виручку. Добрі стосунки з кредиторами – це дуже важливий фактор. Кредитори розуміють, що вилучити свій капітал із підприємства, яке переживає фінансові труднощі, відразу не вдасться. Навіть якщо прийняте рішення позбутися бізнесу, пов’язані з продажем юридичні процеси лише збільшать статтю витрат. Тому інвестори у переважній більшості йдуть назустріч бізнесу, який тримається на плаву, веде операційну діяльність і готовий обслуговувати лише відсоток, а не тіло кредиту. У такому випадку найкраще рішення, яке влаштовує усіх – це продовження кредитування на нових умовах.
Змогли реструктуризувати свої боргові зобов’язання державні «Ощадбанк», «Укрексімбанк» та «Укрзалізниця». У переговорах щодо відтермінування виплати тіла кредиту їхніми поручителями фактично виступила держава, і саме на це зважили інвестори. У приватному секторі успішно завершили переговори з такого оздоровлення власної економіки Ferrexpo Костянтина Жеваго та «Авангард» Олега Бахматюка.
Що власники цих компаній запропонували кредиторам?
- Ferrexpo є виключно експортно орієнтованим бізнесом, тому низькі ціни на глобальних ринках зменшили доходи компанії й можливості обслуговувати кредит. Але найбільше ситуацію з боргами компанії погіршила втрата близько 180 мільйонів доларів на рахунках банку «Фінанси і Кредит». Домовитися з кредиторами про реструктуризацію допомогла кришталева репутація підприємства, акції якої впродовж років котирувалися на Лондонській біржі. Щоправда, не відразу. Переговори пройшли у два раунди. Після першого етапу не всі кредитори погодилися на пропозицію власників компанії виплати 25% тіла кредиту. Натомість усі зійшлися на умовах, за якими компанія виплатить 35% одразу, а решту –у 2019 році.
А який план реструктуризації боргових зобов’язань запропонував кредиторам Олег Бахматюк?
- «Авангард» у 2014-му пережив так званий «ідеальний шторм»: гривня різко знецінилася, з падінням купівельної спроможності населення скоротилися доходи, зросла собівартість виробництва яйця, ключові ринки Сходу України та Криму, Іраку та Сирії закрилися, а деякі активи на окупованих територіях – елеватори, ферми - фізично стали недоступними. Фактично, стався форс-мажор. Проте кредитори на цей юридичний момент зважають мало. Їх насамперед цікавить, як повернути 200 мільйонів доларів. Компанія Олега Бахматюка повідомила, що повністю обслуговувати відсотки за кредитом не зможе, тому запропонувала оплачувати частину відсотків готівкою, а залишки - перенести на виплату тіла у 2018 році. Кредитори погодилися, бо побачили у бізнес-плані «Авангарду» налаштованість опанувати нові ринки збуту. До того ж, активи компанії працюють і приносять дохід, достатній для виплат за відсотками. Це була дуже конструктивна пропозиція власника «Авангарду».
Нещодавно Олег Бахматюк оголосив про завершення переговорів щодо реструктуризації боргових зобов’язань свого холдингу UkrLandFarming. Чим удалося вмовити кредиторів цього разу.
- Кредитний портфель UkrLandFarming значно важчий, аніж в «Авангарду». Це 500 мільйонів доларів єврооблігацій міжнародних кредиторів, 200 мільйонів доларів синдикату «Дойчебанк»-«Сбербанк Росії», десятки мільйонів доларів лізингових кредитів – загалом близько 1,6 млрд. доларів. До труднощів з їх поверненням призвели втрата активів на непідконтрольних нині територіях, девальвація гривні і падіння купівельної спроможності населення. Олег Бахматюк запропонувала кредиторам такий же підхід до реструктуризації, як і під час переговорів щодо «Авангарду». Синдикат «Дойчебанк»-«Сбербанк Росії» уже погодився, на черзі – міжнародні держателі єврооблігацій. Загалом компанія планує реструктуризувати зобов’язань на 1,3 мільярда доларів. Динаміка переговорів дуже позитивна.
Успішні переговори щодо реструктуризації збільшують рівень довіри до позичальника?
- Так, без сумніву. Прийнятні умови реструктуризації, запропоновані кредитору, збільшують шанси компанії залучити зовнішнє фінансування в майбутньому. Проте разом із реструктуризацією боргових зобов’язань компанія отримує час на оптимізацію бізнес-моделі. Попри форс-мажорні обставини, до труднощів із обслуговуванням кредитів призводять і недоліки організації самого бізнесу. Тому, подаючи бізнес-план на розгляд кредиторів, позичальник має запропонувати в ньому не лише способи і шляхи виходу на нові ринки збуту, а й показати, за рахунок чого компанія зміцніє для протистояння новим викликам.