***
Савик Шустер: Цифры очень плохие. Примерно такие были перед выборами и мы получили совершенно неожиданный результат: не то, что победил Зеленский, а то, с каким отрывом. Практически переворот. Эти цифры могут говорить о том, что что-то может произойти в стране.
Гості:
- Святослав Вакарчук, лідер гурту «Океан Ельзи»;
- Оля Полякова, співачка, акторка;
- Юлія Саніна, фронтвумен гурту «The Hardkiss»;
- Тарас Тополя, лідер гурту «АНТИТІЛА»;
- Олег Собчук, лідер гурту «СКАЙ»;
- Сергій Кузін, радіоведучий, продюсер;
- Олександр Роднянський, кінопродюсер, кінорежисер;
- Ахтем Сеітаблаєв, заслужений артист Автономної Республіки Крим, режисер;
- Остап Ступка, народний артист України;
- Володимир Горянський, народний артист України;
- Ірма Вітовська, заслужена артистка України;
- Влад Троїцький, театральний режисер;
- Ольга Харлан, олімпійська чемпіонка (2008);
- Еліна Світоліна, перша ракетка України, п’ята ракетка світу в рейтингу WTA (2017, 2018, 2019);
- Олександр Ткаченко, народний депутат, «СЛУГА НАРОДУ», голова комітету ВРУ з питань гуманітарної та інформаційної політики.
Культура vs коронавірус
Юлія Саніна: Я живу з надією і трохи з тривожністю за те, що буде з нами і з нашою індустрією. Онлайн-концерти для мене не вихід. Це момент, коли можна подарувати слухачам емоції, але живі концерти замінити неможливо через їх емоційний вибух.
Ірма Вітовська: Моя юність була в 90-х, ми пройшли багато. Тому я завжди з надією. Я думаю над, що робити, якщо це продовжиться на рік-два, аби не випасти з професії повністю. Я трошки викладаю і в мене комунікація зі студентами. Я урбаністичний екстраверт, і раніше думала, що хочу якоїсь ізоляції, але я помилялась. Можливо, ця самотність і потрібна для роботи над собою.
Александр Роднянский: Есть страх. Голливуд испугался. У индустрии перезагрузка. Кинотеатры не работают. Когда закончится пандемия, неизвестно, откроют ли кинотеатры, пойдут ли туда люди, будут ли у них деньги на кино. Производство тоже приостановлено. Страхование – ключевой элемент запуска фильмов, но финасовые фонды сейчас не хотят страховать.
30 млрд долларов в мировом масштабе – объём киноиндустрии в год, где 10 млрд – США, 10 – Китай. Но сейчас индустрия остановилась. Считается, что ущерб составит 20 млрд.
Вместе с тем, Нетфликс, Амазон и другие стриминги растут.
Объём денег на их производство – 50 млрд. Происходит движение аудитории от больших экранов к малым. Это повлияет на то, что надо производить, и то, на что будут идти люди.
Marvel, DC, «Звёздные войны» – им кризис не помешает, потому что они аттракционные. Но их производство дорогое, и таких фильмов не может быть много. [Вопрос в том], что делать кинотеатрам, для которых невозможен показ исключительно этих фильмов. Кроме Диснея и Warner, кинокомпании не справляются с вызовами.
Единственная хорошая новость – контент необходим, аудитории нужны истории, там есть эмоции, опыт, который можно прожить, измениться внутренне, сделать для себе выбор. Эти вещи никуда не уйдут. Изменятся платформы.
Святослав Вакарчук: Як політик я живу з тривогою, як творча людина – з надією.
Всі знають, що відбулося з бюджетом у сфері культури. При тому, що видатки збільшилися, навіть до допомоги фонду боротьби з короновірусом. А на культуру зняли майже половину, 40%. Видатки там і так були невеликі. Зараз важливо, аби держава подивилася на тих, хто представляє кіноіндустрію, театральну, музичну, бібліотеки, музеї.
Якщо ми дозволимо собі податкові пільги, це не дуже відобразиться [на загальній ситуації]. Ці пільги дозволять [креативній індустрії] хоч якось протриматися у цей непростий час.
З надією я живу тому, що мені багато пишеться і в зв’язку і з сумними подіями у моєму житті, і з тим, що відбувається навколо. Увесь той білий шум, який є у повсякденному житті – це діяльність тих, для кого творчість – це просто ремесло, а не покликання. А зараз на перший план вийдуть ті, хто не може жити інакше, без творчості. Після криз – завжди вибух творчості. Скільки було творчості після першої світової, пандемії іспанки, Другої світової? Після 2014-го року? Скільки фільмів ми зняли за ці роки, скільки виникло українських гуртів та музикантів.
Олександр Ткаченко: З надією. Те, що відбулося за останні кілька тижнів, все ж змінило ставлення чиновників до креативних індустрій.
Креативні індустрії складають 4% ВВП, тобто там працюють понад 1 млн людей, а їхні доходи лише у другому кварталі впали на 75%.
Зараз зареєстрували законопроект для пряме додаткове фінансування для креативних індустрій (№3377). Створена робоча група для цього, іде дискусія з урядом. Розраховуємо, що всі фракції парламенту це підтримають: пряме державне фінансування, введення поняття гранту, 5% ПДФ на культуру, послуги і багато інших речей, які допоможуть подолати кризу.
Ольга Полякова: Смотрю с тревогой, потому что мне страшно, куда всё это катится. За спинами артистов – большой пласт людей, которые остались без работы. Для нас карантин не закончится так быстро, как для других сфер. Мы откатимся назад лет на 15 именно сейчас, когда научились делать конкурентный продукт, потому что люди массово будут менять профессии.
Я прочла поэтапный план выхода из карантина. Про шоу-бизнес и культурно-массовые мероприятия там не сказано ни слова. Мы страдаем не только из-за отсутствия зрителей, а и от того, что у нас отняли единственный способ заработка. У нас никогда не было помощи, мы развивались вопреки, а не благодаря чему-то. Я призываю весь культурный пласт объединяться в профсоюзы, чтобы как-то влиять и обращать на себя внимание.
Владимир Горянский: Всегда во всем нужно искать что-то положительное. От нас же ничего не зависит в ситуации с коронавирусом. Я ушел в творческий отпуск, перестал думать о театре, начал заниматься садом. Я должен наполниться. Что мы делали до коронавируса? Бесконечные гастроли, зрители, гостиницы, по 20 спектаклей в месяц. Меня уже ничего не радовало.
Да, надо зарабатывать деньги. Но что мы сейчас можем сделать?
Да, обрезали деньги на кино, давайте снимать не 125 фильмов, а 3-5. Давайте отдадим деньги, например, Ахтему [Сеитаблаеву], который доказал, что может снимать хорошее кино. А с экспериментами подождём.
Ахтем Сеитаблаев: Опасений у меня очень много. Я шесть лет не бываю в Крыму. Кино и театр для меня – с одной стороны, способ просто зарабатывать, чтобы поддерживать семью.
З іншого боку, це моя домівка. В мене відчуття, що я живу в певному оксюмороні, коли переважна більшість людей, які прийшли до влади, зробили це, завдячуючи ТБ, створенню контенту, пропагуванню загальнолюдських цінностей. Вони як раз мають розуміти, що культура – те, що відрізняє нас від тварин. У нас є пам’ять, відчуття сорому, сподівання на майбутнє. І цього майбутнього не буде, якщо дитина буде бачити не природу і красиву картину, а змагання за відсотки, які відібрали у культури, в Інституту книги і так далі. В мене немає шансу жити без надії. Адже вся історія мого роду відбувалася з надією.
Але я злий. Тому що з 2014-го року буваю там, де люди роблять усе, аби я міг пити каву, цілувати дітей. Я не знаю, чи взагалі була б можливість існування нашого ТБ, кіно, культури, якби не ті хлопці і дівчата.
Культура – складова кожного з нас.
Олександр Ткаченко: Хочу прояснити. Видатки на культуру та спорт були збільшені цьогоріч відсотків на 20. Їх зменшили, через нерозуміння чиновників (не хочу нікого ображати), що скрізь в Європі це важлива сфера. Але треба бути обережними. Зменшили видатки на програму зшивання країни, на Олімпіаду – те, що стало неможливим через пандемію. Вважаю, що ми зберегли те, що змогли.
Чому украінські артисти не отримують роялті?
Тарас Тополя: Хочу звернутися до пана Ткаченка щодо законопроекту про підтримку креативних індустрій стосовно виплати роялті. Внесіть певні зміни. Багато авторів чекають, що все ж розблокуються виплати авторської винагороди. Один з інструментів забезпечення творців в складні часи – ці виплати. У нас протягом двох років заблокована комісія з акредитації і не відбувається акредитація того органу, який має збирати авторські. Ми, очевидно, всі думаємо, що саме Авторська спілка повинна це робити. Це має стати подушкою для творців України, умовним профсоюзом для авторів, коли ми вийдемо з карантину.
Думаю, багато хто з глядачів розцінює розваги і культуру як речі третьго порядку після цілого ряду базових. Але ж контент фільмів, музики і так далі в українському наративі ідентифікує нас як народ. Аби покоління через 5-7 років не зрадили нас просто тому, що з ютубу і ТБ їм не розказали, що таке бути українцем.
Владимир Горянский: Для меня, ситуация, когда доктор едет на работу на самокате, потому что нет денег на такси – важнее, чем отсрочка проката фильма.
Ахтем Сеїтаблаєв: Хочу внести один нюанс. Що відбулося за останній рік? Закодування сигналу телеканалів, через що окуповані території не можуть дивитися український контент. Чому не будуються мережі, вишки? Чому ті, які були побудовані, не працюють? Економічна криза в Україні почалася ще задовго до пандемії. Вже був дефіцит бюджету. Звідки? Якщо військових дій не було, і ніяких масштабних явищ. Діти, виховані ворогом, – такого я нікому не побажаю. Чому у парламенті не виникає думки про те, що це першочерговий обов’язок?
Владимир Горянский: Это диверсия – убрать каналы. Кто принял этот закон?
Олександр Ткаченко: Це не закон, а рішення приватних каналів, до якого вони готувалися три роки. Супутник – одна частина прийому сигналу.
Телеканали повинні враховувати авторські права, на деякі продукти у них немає прав на території України, а супутник виходить за територію України, тому вони повинні їх закодувати. Телеканали вислухали відповідну реакцію, влаштували міжнародні версії каналів у вільному доступі, які будь хто може отримати у будь-який інший спосіб не лише через супутник. Це звичайний режим, коли телеканалам також потрібно виживати.
Такої кризи не було не в 80-х, ні в 90-ті, ні у 20000-ні. Світ не буде таким же, як до вірусу. Зміняться форми. І про це варто говорити. Потрібно об'єднуватися.
Остап Ступка: Я живу, ніби в задзеркаллі. Як у Українки: без надіїї сподіваюсь. Але я по натурі оптиміст, і все ж сподіваюся, що це рано чи пізно закінчиться. Все, що стосується питань культурного розвитку, – ми про це говоримо з року в рік. Поки такі рішення прийматимуть чиновники низького рівня, які не розуміють важливість культури як стратегічної сфери. Ми два місяці не можемо призначити міністра культури.
Коли батько був міністром культури, він дуже просував закон про меценатство. І ще одна система, про які згадала Ольга – профспілки. Немає захисту акторів, співаків, книговидавців, будь-кого.
Тарас Тополя: Профспілки не запрацюють без захисту авторського права.
Сергій Кузін: Радио является незримой паутиной, которая связывает людей. Для меня жизнь не особо изменилась. Главное, что осталось общение с людьми.
Радиовещание тоже испытывает кризис, и я верю в то, что это закончится. Я как часть индустрии не нуждаюсь ни в поддержке, ни в льготах. Единственное, что у нас упали продажи в этих условиях и, к сожалению, многие представители власти при наших попытках объявить каникулы только частично поняли, что это общие проблемы, а часть сказала, что это только наши проблемы.
Українське кіно
За даними Держкіно, з 2014-2019 на великі екрани вийшло 133 українські фільми. Лідер серед українських проектів – «Я, ти, він, вона». За 2019-й рік – «Захар Беркут», але повністю не окупився. 1 млрд 800 тис – за п’ять років було виділено державою на створення і просування українського кіно.
Александр Роднянский: Проблема украинского кинематографа в том, что главный финансист кино в Украине – это государство.
Крупнейшая индустрия во всем мире, и в советские времена тоже, которая являлась кормилицей нескольких затратных отраслей экономики (и то же происходит в огромном количестве странах сегодня) – дотационна.
В 2018-м году доля украинского кино в прокате – чуть больше 8%. В больших европейских странах это 30%.
Главный вопрос – как используют деньги. Я за то, чтобы в кризис деньги раздавали тем, кто в сложном положении из культурной индустрии. Другой вопрос, почему огромный пласт денег даётся проектам, которые не то, чтобы не окупаются, но никому и не нужны. Почему налогоплательщики должны оплачивать то, что кто-то назвал культурой, но что на самом деле культурой не является.
90% проката в Украине – американское кино.
Вариант один – научиться делать контент, способный заинтересовать международные платформы. Делать его понятным для всех языком. У нас есть единственный ресурс – талантливые люди. Или же обратить внимание на фестивальное кино.
Нужно сесть и подумать, как это небольшое количество денег использовать для развития, а не для красивой отчетности через несколько лет: сколько фильмов вышло и сколько они собрали, кстати, неправдивой.
Во Франции после Второй мировой, после разрушения и прихода в прокат голливудских картин, министры культуры Мальро, а потом Жак Ланг обеспечили систему законодательных актов, которые предоставили возможность французскому кино не просто выжить, а и не отдать страну полностью американскому кино: сначала жесткие квоты, потом их начали снимать, потом была продуман система, которая предусматривает финансирование кино, исходя от покупаемых билетов: зрители покупают билеты, и от этих доходов идут проценты на производство кино.
Более того, французские телеканалы подписали обязательства поддержки французского кино. В Украине мне кажется важным такое: во Франции кино, как литература – предмет в школе. Там люди понимают разницу между большим кино и ширпотребом. Большие художники вызывают интерес своим уникальным языком и т.д.
Французская кинематография является доминирующим фактом для поддержки авторского кино во всём мире. Автор кино любой страны выходит там в прокате, собирает залы. И это всё последствия деятельности тех министров культуры.
Ахтем Сеитаблаев: Це не відбувається в момент і я сподіваюся, що колись з’явиться людина, яка зможе це зробити у нас. Яка матиме стратегічний план.
Ірма Вітовська: Українська культура знаходиться в площині традиції. Ми звикли до того, що довгий час сприймали культуру за якимось візуальним контекстом: глечики, вишиванки. Це лише елемент традиції, які складають цю культуру.
Але культура – процес не сталий, а динамічний. Авторське кіно, наприклад, підтримується бізнес- і політичною елітою, яка іде попереду «обивателя». Назавтра обиватель підтянеться і сприйматиме авторський контент. Так формується стиль.
А так бізнес-еліта розуміє, що на культурі можна економити. Це ж не зібрали представників індустрії і запитали, які статті вони можуть зекономити, нас просто нагинають.
Олександр Ткаченко: Хочу нагадати, як в українському бюджеті з’явилися гроші на кіно – українські теле- і кінопродюсери намагалися переконати державу, що потрібно запустити масове виробництво фільмів і серіалів. Замість вироблення критеріїв, встановлення kpi, кошти почалися роздаватися направо і наліво. І добре, що є успішні проекти Ахтема, «Скажене Весілля», «Свінгери», успішні артхаузні роботи.
Одна справа, коли Ірма бере участь у «Мої думки тихі», який дуже успішний, і інша справа, коли багато проектів ідуть на смітник.
Савік Шустер: Ахтем, как так получается, что самый популярный фильм в стране не окупается?
Ахтем Сеитаблаев: Особым способом устроен бокс-офис. Например, государство дало 10 грн на производство фильма, и, чтобы сказать, что он окупился, нужно, чтобы в прокате он собрал 30 грн.
Даже самый успешный с точки зрения бокс-офиса «Я, ти, він, вона» собрали, если я не ошибаюсь, порядка 75 млн грн. Господдержка составила была 30 с чем-то млн. То есть, нужно, чтобы он собрал больше 100 млн, чтобы выйти в ноль.
Тут полифония вопросов: и отсутствие достаточного количества кинотеатров, и законодательной базы и инструментария, нет школы, которая бы поддержала заинтересованных инвесторов, которые из талантливых ребят сделали бы индустрию.
Мы сделали важный шаг, увеличив финансирование с помощью государства. Но не сделали школы и инструментариев для развития.
Мы опять возвращаемся к тому, что с ранних лет ребенок должен быть окружен произведениями искусства, чтобы он мог отличать подтвержденное столетиями вечное от преходящего.
На чому заробляють артисти
Індустрія від цього втрачає до 8 млн грн. По факту, вигідніше закладам платити:
Договір на міс – 1000-2000 грн, а штраф – близько 150 тис.
Хоча виконавці зароблять також і на спонсорстві, рекламі і т.д. А за часів карантину навіть нова форма – наприклад онлайн-вітання від зірки.
Ольга Полякова: Это неправда. Наши артисты зарабатывают концертами. Плюс ютуб, инстаграм и тд. И продажа лицензий намного меньше.
Тарас Тополя: Я думаю, 80% – концерти: корпоративи, фестивалі, сольники. У нас перевернута ця система. Бо світові тури артистів – лише промо. А шоу навіть можуть бути збитковими. Чому? Тому що не працює законодавча база. Є Асоціація радіомовників, наприклад, вони не можуть передати зібрані кошти авторські до ГО УАС, бо не проведена акредитація і вже два роки немає органу, який може збирати ці кошти.
Сергей Кузин: У меня вообще интересная ситуация: я и плачу, и получаю. Например, на нашей радиостанции ставят мою песню, мы платим 2% доход, и я, поставив песню в эфир, сделав ее предметом авторского права, через какое-то время ничего от этого не получаю.
Тарас Тополя: Бо немає такого закону, який акредитує ту саму організацію, яка буде збирати ці кошти.
Олександр Ткаченко: Це була державна інституція, яка стала ГО. На неї були переписані права СІЗАКа і артистів. Зараз справа в суді, вона заблокована. Проблема не лише в реєстрації, а в історії питання. Ми готові допомогти, але для початку варто. Щоб об’єдналися усі артисти і нам в цьому допомогли.
Олег Собчук: Ми готові об’єднуватися. Український артист – приклад героїзму і альтруїзму, особливо український рокер. Якщо американський чи європейський артист за роялті може вижити, то український артист на 80% живе за допомогою концертів. І що зараз робити?
Ольга Полякова: Важливо, щоб ми також у своїй спільноті не ділилися за стилями.
Український театр
Остап Ступка: Нас у театрі Франка відправили в оплачувану відпустку, це дуже мудре рішення. Планова відпустка, зазвичай, місяць – у серпні. Керівництво вирішило перенести її на зараз. Якщо ситуація зміниться на краще, в серпні будемо працювати.
Володимир Горянський: У нас в театрі інакше. Ми підписали контракти на 60%. Цеха не зрозуміло як зводять на ці гроші кінці з кінцями.
Олександр Ткаченко: Театрам збережено майже 100% фінансування. Дякую за цю дискусію, бо будь-яке об'єднання допоможуть донести важливість культури для уряду.
Остап Ступка: Питання стосовно роялті для кіноакторів
Ахтем Сеітаблаєв: Мені здається, потрібно починати з електронного квитка в кінотеатрах, щоб було зрозуміло, скільки людей подивилися стрічку, щоб ці дані були відкриті.
Олександр Ткаченко: Роялті кіноактора залежить від того, якими були умови контрактних відносин з продюсером. Щодо електронних квитків – вони дійсно існують.
З цієї кризи є унікальний шанс вийти з іншим ставленням до креативних індустрій, і перестаньте називати серед них лише культуру.
Багато людей, хто працює в цій індустрії, створює економіку.