ГоловнаКультура

Космос, кольоромузика, КДБ. Історія будівництва “літаючої тарілки”

Кожен, хто хоч раз бачив Інститут науково-технічної інформації, пам’ятає будинок, на який ніби сіла літаюча тарілка. Завдяки зусиллям активістів усе більше людей дізнається, що це проект київського архітектора Флоріана Юр’єва, втілений у 1971 році. В ідеальному світі тут мав би працювати унікальний кольоромузичний театр, але зараз маємо лише вибиті шибки, іржаві шви та загрозу поглинання торгівельним центром. Тим часом сама лише історія створення будівлі є яскравим свідченням своєї епохи.

Будівля УкрІНТЕІ. Проект Флоріана Юр'єва
Фото: З архіву Флоріана Юр'єва
Будівля УкрІНТЕІ. Проект Флоріана Юр'єва

До двадцятирічного віку Флоріан Юр’єв устиг пожити у кількох сибірських концтаборах, стати тюремним татуювальником та побувати у таборі смертників. Проте встиг він і навчитися гри на скрипці, закінчити Іркутське художнє училище та відкрити в собі здатність бачити колір звуків і слухати відтінки, як музичні тони. У психології це явище називають синестезією.

У 1950 році Юр’єв приїхав до Києва, щоб навчатися на архітектора в Київському художньому інституті. Вже в 1956 його запросили працювати в “Київпроекті”. За рік до цього ЦК КПРС видала постанову “Про усунення надмірностей в проектуванні та будівництві”, яка покінчила зі “сталінським ампіром” в архітектурі. На деякий час це відкрило дорогу багатьом архітекторам, схильним до лаконічних функціональних форм – Юр’єв був саме таким.

Паралельно з проектуванням будівель Флоріан Ілліч займався дослідженням кольорової музики. Зараз кольоромузика здається нам чимось на зразок світлового чи лазерного шоу на концертах, проте Юр'єв виділив “музику світла” як окремий вид образотворчого мистецтва. Музичну гармонію він мав за універсальну категорію, яку можна перенести на візуальні образи та словесність. Він створив докладний кольороряд, повністю аналогічний звукоряду. За бажанням з його допомогою можна візуалізувати будь-який музичний твір. Але Юр’єва більше цікавлять звук та колір, які доповнюють одне одного, ніби партії різних музичних інструментів. Ще краще, якщо колір стає самостійним. Саме тому кольоромузичні концерти Флоріана Ілліча відбувались у повній тиші. Для них він розробляв кольорові “органи”, “віолончелі”, “труби” та “ксилофони”.

Перший такий концерт відбувся у 1965 році. На ньому Юр’єв виконав кольорові мініатюри “Марш”, “Ноктюрн”, “Елегія” і “Танець”. Також були показані два фільми: кольорова симфонія в трьох частинах “Жар-птиця” та кольорова поема “ХХ століття”. В останній були “перекладені на колір” вірші Ліни Костенко, Володимира Маяковського та самого Юр’єва.

Мультидисциплінарне мислення проявилось і в архітектурній практиці Флоріана Юр’єва. “В архітектурі можна розглядати різні частини як частини великого музичного твору. – каже він. – Ви заходите до вестибюлю і дізнаєтесь, для чого ця будівля призначена. Те ж саме в симфонії, перша частина – це експозиція. Переміщення в просторі – принцип музичний. Приміщення різного призначення – це різні теми. А ритми? Навіть конструктивна побудова – це все музичні принципи. І в дрібницях, і в об'ємі все це – єдинство. Гармонійне єдинство – це уже мистецтво”.

В архітектурній діяльності Юр’єва більше нереалізованого, ніж втіленого. Його проекти постійно піддавалися виправленням “згори” або просто не доходили до будівництва. В цьому сенсі “Тарілка” – найбільш цільне свідчення його творчості. Попри всі перешкоди в цій будівлі вдалося втілити один з найцікавіших зразків радянського модернізму.

Інститут науково-технічної інформації був заснований у 1958 році, але довгий час не мав свого приміщення. Коли Інститут подав запит на будівництво, партійне керівництво вирішило вбити двох зайців: розмістити там само архів КДБ та Комуністичної партії України. Команду, до якої входили архітектори Флоріан Юр’єв і Лев Новіков та інженери В. Коваль, Л. Ковтун, Н. Кофман, А. Печенов, порекомендували як тих, хто днями й ночами здатен працювати над важливим завданням.

Роботи й справді було достатньо: для секретних архівів розроблялися спеціальні приміщення зі сприятливим кліматом та особливо ретельними протипожежними заходами. Безпека працівників була в меншій пошані: тут працювали з лінотипами – набірними машинами, які продукували отруйні викиди свинцю. Їхня кількість удвічі перевищувала безпечну для здоров’я норму, але розрахунки та протести Юр’єва мало цікавили ЦК.

Кругла форма конференц-залу навіяна темою підкорення космосу, але також зумовлена занадто вузькою ділянкою вулиці. Аби залишити місце для пішоходів, залу спроектували без підпор. Конструктори “Київпроекту” категорично відмовились робити “тарілку”, запропонувавши установити колони коринфського ордеру для підтримки. Тільки клопотання впливових замовників урятувало Київ від цього архітектурного непорозуміння.

Флоріан Юр’єв
Фото: Art Ukraine / Олександр Бурлака
Флоріан Юр’єв

За планом Юр’єва, у залі мав розміститися кольоромузичний театр його власної розробки. На екрані для широкоформатної проекції мали показувати фільми та світломузичні твори. Одночасно всім приміщенням котились би хвилі кольорового світла для поглиблення враження глядачів. Сферична стеля, покрита найтоншим шаром штукатурки, збудована так, що з усіх 500 місць звук сприймається однаково добре, тож зала придатна і для музичних концертів.

За проект Інституту архітектор отримав премію Держбуду СРСР “За новаторство в архітектурі” – 16 тисяч рублів. За добрими корупційними традиціями, сума мала бути розділена між автором, головним інженером та директором Інституту. Але Юр'єв розділив суму між усіма, хто долучився до роботи – аж до сантехніків. Після скандалу, який викликав цей жест, він вирішив звільнитися з “Київпроекту” та більше не повертатися до архітектурної практики.

Таким чином “програма-максимум” зі створення театру залишилась не здійсненою. Ідею світломузики швидко звинуватили у формалізмі, і її довелось полишити. У “тарілці” час від часу відбувались виступи музикантів; акустичні якості залу зібрали чимало схвальних відгуків. Проте зараз будівля наполовину закинута. І якщо монолітна чаша “тарілки” простоїть ще довго, то висотна частина руйнується все більше. Аби приховати вибиті вікна і захистити фасад, його повністю закривають рекламними банерами. Про опалення в таких умовах мова взагалі не йде.

До кінця 2018 року все може суттєво змінитися. Міністерство освіти і науки ініціювало створення музею науки в частині закинутих приміщень. Інвестором реконструкції стане торгівельний центр “Ocean Mall”, який уже почали будувати впритул до “тарілки”. Його власники планують “поглинути” стилобат будівлі та взяти його площі в довготривалу оренду. Оприлюднені варіанти реконструкції не викликають оптимізму: оновлений фасад не залишає і сліду від первинного вигляду будівлі. Існують також побоювання, що в конференц-залі вирівняють підлогу і стелю, що повністю знищить її акустику.

Культурна спільнота усіляко привертає увагу до проблеми. Зокрема, нещодавно “тарілка” стала головною локацією бієнале “Київський Інтернаціонал”. Для захисту цієї та інших модерністських пам’яток була створена ініціатива #savekyivmodernism. До процесу долучився і сам Флоріан Юр’єв, написавши відкритого листа з вимогою прозорого процесу реконструкції. Але поки будівля Інституту не внесена до Реєстру нерухомих пам’яток України, забудовники вільні чинити на власний розсуд.

У якомусь сенсі історія будівництва “тарілки” – концентрований образ того, що доводилось пройти будь-якій творчій людині ще півстоліття тому, аби реалізувати свій талант. Натомість сучасний її стан – яскраве свідчення того, як швидко нам властиво забувати уроки, що їх дає нам минуле.

Роксолана Макар, Журналистка
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram