ГоловнаКультура

Знайти свого кінокритика. 6 питань до п'ятьох авторів

Коли ви читаєте рецензії – до чи після перегляду фільму? Чи є у вас автори, чиї тексти боїтеся проґавити? Яких видатних українських кінорежисерів ви завдяки ним відкрили?

Відповіді на ці питання розсипалися по фейсбуках і приватних зустрічах. Рейтингів чи відзнак для кінокритиків в Україні ще не придумали, а культура роботи з їхніми текстами часто залишається прерогативою самих кінокритиків яким для того не бракує ерудиції і повнометражного досвіду у перегляді стрічок – для цікавих висновків і порівнянь. В самому кіносередовищі знавців кіно часто хочуть бачити промоутерами і деколи запрошують у журі кінофестивалів.

Наблизити Україу до світового досвіду спробували ініціатори Першого київського тижня кінокритики. Програму сформували чотири картини-тренди світових кінофестивалів. Їх переліки на вибір продюсерам «Артхаус-Трафік» запропонували куратори Дар’я Бадьйор, Надія Заварова, Олександр Гусєв та Станіслав Битюцький. Усі вони активно виступають із публікаціями. Зокрема, найпершими пишуть про стрічки-події таких кінофестивалів як «Молодість», ОМКФ, Docudays.UA та інших.

Тиждень кінокритики – починання просто революційне для України, де подібні програми не є практикою кінофестивалів, а професійна реалізація найчастіше є вибухом коктейлю з ірраціональної любові до кіно і впертості. Саме тому незабутніх «сомельє» в Україні можна зайти не тільки у виданнях, а й у фейсбуці чи блогах. Це якраз та ситуація, коли не місце красить автора, а майстерність розбору фільму – в ідеалі, в контексті історії кіно. Справжній кінокритик – знавець кіномистецтва, що замість вражень про фільм ділиться аргументованою точкою зору. Як працюють українські кінокритики, розповіли Олександр Гусєв, Юлія Коваленко, Станіслав Бітюцький, Дар’я Бадьйор і Сергій Васильєв, відповівши на такі запитання:

  1. Чому більшість українських кінокритиків публікуються в блогах?
  2. Як ви обираєте фільми для перегляду?
  3. За що ви готові спопелити фільм і його автора? Які критерії оцінки для вас основні?
  4. Кого з українських кінокритиків ви би хотіли бачити кураторами кінофестивалів?
  5. У якому виданні ви б ні за що не погодилися публікуватися і чому?
  6. На що впливає українська кінокритика і на що має впливати?

Олександр Гусєв

куратор першого Київського тижня критики, член журі міжнародних кінофестивалів, автор «Української правди» та «Укрінформу», член Міжнародної федерації кінопреси FIPRESCI

Фото: Facebook / Кіноклуб BLOW UP

1. Блогизация стала следствием драматического сужения медиаплощадок, отводимых под кинокритику, теснимую материалами в формате «10 фильмов, которые необходимо посмотреть до окончания лета». Эта ситуация является общей для украинской культурной журналистики, поскольку большинство отечественных редакторов и владельцев СМИ относятся к ней как к чему-то необязательному, второсортному.

2. К сожалению, мне нечасто удаётся смотреть фильмы, не связанные непосредственно с моей деятельностью. Главным образом это ленты, выходящие в прокат, участвующие в конкурсных программах фестивалей, о которых я пишу, а также присланные на фестивали, отбор которых я курирую. Когда же удаётся уделить кинопросмотрам досуг, я обычно стараюсь закрашивать пробелы в киноклассике.

3. Готовность не стесняться в выборе выражений я ощущаю, когда очевидная художественная несостоятельность сочетается с непомерными амбициями создателей, с претензией на прокладывание новых дорог, открытие новых горизонтов и защиту вечных ценностей (обычно это происходит в контексте отечественного кинематографа), а также, когда идейный посыл фильма представляется мне оскорбительно ксенофобским, женоненавистническим и т.п. Что же до критериев оценки, мне трудно выделить такие, которые я обычно применяю для анализа фильмов, у каждого произведения оказываются какие-то собственные выразительные особенности, достойные разбора в первую очередь.

4. Я бы хотел воздержаться от упоминания конкретных имён, замечу только, что нисколько не сомневаюсь, что главные отечественные кинокритики превосходно справились бы с деятельностью отборщиков.

5. Мне приходилось отказываться от публикации в изданиях, чей политический курс являлся для меня слишком одиозным, однако обычно я соглашаюсь сотрудничать даже с не слишком симпатичными мне СМИ в том случае, если получаю возможность писать именно так, как хочу.

6. Мне представляется, украинская кинокритика вполне справляется со своими профессиональными заданиями, воздействуя на профессиональное сообщество и зрителей, серьёзно интересующихся кинематографом. Разумеется, хотелось бы, чтобы круг последних был шире, чем теперь, однако в нынешней культурной ситуации едва ли было бы разумным ожидать большего. Немаловажно, что постепенно критики входят в кинематографическую номенклатуру, в частности, в различные наградные комитеты, что позволяет им с большей эффективностью формировать кинематографический канон и выявлять направления, актуальные для современного украинского кино.

Юлія Коваленко

випусковий редактор Cineticle.com, нещодавно захистила кандидатську дисертацію з культурології

Фото: ОМКФ

1. Я думаю, що тут треба зробити уточнення. Значна частина українських критиків публікується не в приватних блогах, а в ряді медіа-ресурсів, що мають власну редакційну політику. А вже інше питання – що більшість цих видань пропонує кінокритикам існування в межах рубрик під абстрактними назвами «культура», «стиль», «життя» або «різне», так, ніби, слово «мистецтво» або «кіно» налякає читача своєю вузькою визначеністю. До кіно в нашій культурі не ставляться наразі як до певної важливої сфери діяльності, що визначається не лише бюджетами та червоними доріжками, але й може виконувати роль соціальної, політичної, культурної критики та рефлексії. Зайдіть в книгарні – чи часто ви знайдете відділ літератури про кіно? Це комплексна проблема. Мала кількість спеціалізованих кінокритичних видань свідчить не про лінивих кінокритиків, не про короткозорих видавців, не про байдужих глядачів та читачів – мова має йтися про загальний стан культури, про значні прогалини в освіті, політиці та індустріях.

2. По-перше, керуючись кінокритичними рецензіями, статтями, книгами про кіно. По можливості я намагаюся дистанціюватися від оціночних суджень, якщо такі є в тексті і якщо вони не аргументовані. І друге джерело – це рекомендації моїх колег з Cineticle, друзів кінокритиків та режисерів, з якими у мене близькі смаки та інтереси.

Переважна більшість цих фільмів не доходять до українських екранів в жодному з можливих форматів показу. Тому часто фільми, які я хочу подивитися, я шукаю самостійно. Якщо є можливість зв’язатися з режисером, я прошу його показати переглядову копію. Якщо такої можливості немає, я шукаю фільм на інтернет-ресурсах. Велика вірогідність того, що копії фільмів в інтернеті з’являються завдяки піратам, що, звісно, шкодить індустрії. Проте я хотіла би згадати як британський дослідник кіно, доктор філософії з кіно та постколоніальних культурологічних студій Джамаль Бахмад пише про піратство як єдиний інструмент розвитку не тільки самого лише марокканського кіно, але й взагалі марокканської сучасної культури, яка, не маючи розвинутої культурної політики та власного досвіду, задихнулася б без цього єдиного хоч і нелегального мостику до світового кіно. В країнах, де кожен може легально подивитися в зручних сінематеках нове рідкісне кіно чи малодосліджену класику – тобто взагалі щось, окрім прокатних стрічок, - піратство просто стає малозатребуваним.

3. «Спопелити» – напевно нікого і ні за що. Зрештою, кожна діяльність має право на своє існування – це те, що, нажаль, збагнулося лише з часом та якимось досвідом. Найгірше, що можна зробити для фільму, який не сподобався, це промовчати про нього. Але, звісно, не можна толерувати, наприклад, режисерські нечесні маніпуляції – спекулювання темами, тиск на героїв свого фільму, якщо це документалістика, жорсткі (жорстокі) способи вичавлювання емоцій з глядача etc.

Найчастіше ми всі забуваємо, що далеко не завжди фільми дорівнює режисерові і є виключно його творінням. Ми охоче не зважатимемо на особисті грішки режисера та захоплюватимемось ним самим через вдалі фільми, які він зрежисерував. Так само ми із завзяттям накидаємось на режисера через невдалу стрічку. «Але це всього лише фільм», - каже філіппінський режисер Кідлат Тахімік. Розуміння цього інколи може бракувати і мені особисто, і моїм колегам. Це всього лише відкрите запрошення, простір для обговорень та дискусій, а не злочин проти людства, хоч би яким жахливим не був фільм.

Завдання кінокритики, на мій погляд, схоже на завдання культуролога – віднаходити та артикулювати показові, актуальні та проблемні крапки на культурному чи кінематографічному полотні.

Тому, як на мене, важливіше говорити про фільми у зв’язку з тим, чи породжують вони якісь нові чи цікаві сенси стосовно нашого часу, історії, людських відносин, життя, коротше – хліба, солі та води.

4. Оскільки до більшості українських критиків я ставлюся ще й як до друзів і цими відносинами пишаюся та дорожу, то я не стану нікого виокремлювати. Мені приємно усвідомлювати, що у нас з’явилася така подія, як Київський тиждень кінокритики і я вірю в те, що мої талановиті, ерудовані колеги-кінокритики докладуть усі свої зусилля до того, щоб такий фестиваль став потужним, регулярним кіно-івентом.

5. В такому, де політичні погляди редакції вступатимуть в конфлікт з моїми. Я переконана, що в сьогоднішніх умовах прагнення дистанціюватися від політичного в культурному, зокрема мистецькому дискурсі є насправді прагненням скинути з себе відповідальність за слова та дії.

6. Кінокритика не має ні на що впливати. Вона ні в якому разі не має перебирати на себе функції піар-служб – ідучи на необхідні для цієї діяльності компроміси, кінокритика дискредитуватиме, знищуватиме себе. Кінокритика не має обслуговувати прокат – обов’язок реагувати на кожен фільм, що виходить на великий екран, звужуватиме світ кіно, уніфікуватиме його, залишаючи за кінотеатральними дужками океан неймовірно різноманітного кіно. Кінокритика не має бути впливовою – інакше вона небезпечно наближується до авторитарних практик.

Єдине, що кінокритика має, чи принаймні до чого мусить прагнути – разом з кіно намагатися відповідати на питання, що з нами відбувалося та відбувається, хто ми та яке наше місце в цьому світі. Кінокритика може сприяти формуванню світогляду – хоча й це містить у собі ризик затвердження, нав’язування істин.

Українська критика прагне до цього – свідченням тому може слугувати небайдужість моїх колег до несправедливих звинувачень з боку держслужб у недостатній інформаційній підтримці усіх українських фільмів, знятих за бюджетні кошти (доля фільмів, знятих за небюджетні гроші, не викликала при тому в державних мужів ніяких питань); або тривала самовіддана робота багатьох з кінокритиків – зокрема авторів Cineticle – з пошуків рідкісних чарівних фільмів і написання неймовірно змістовних дослідницьких текстів про них.

Будь-який розвиток потребує часу та діалогу. Якщо прийняти ці дві умови, то значна частина проблемних питань з долі українських кіно та кінокритики знайде своє розв’язання.

Станіслав Бітюцький

куратор першого Київського тижня критики та інших кінофестивалів, засновник порталу Cineticle, кінорежисер

Фото: Facebook / Майстер Клас / Master Klass

1. Чому більшість українських кінокритиків публікуються в блогах? Тому що в нас немає спеціалізованих видань. Тому ще навіть в традиційних виданнях зник розділ «кіно», що колись був звичайним явищем. Так само зникає взагалі такий розділ як «культура». Тому що в блогах ти вільний від інформприводів. Тому що кінокритика змінюється, і в старому вигляді сьогодні взагалі нікому не потрібна. Тож критикам потрібно шукати нові шляхи – чи то блоги, чи то кураторська робота, чи щось інше.

2. Стежачи за фестивалями, цікавими режисерам, шукаючи нові імена, читаючи зарубіжну пресу та спеціалізовані видання, прислухаючись до колег, а іноді просто сподіваючись подивитись щось, що дозволить вимкнути мозок і відчути себе дитиною – саме в цьому випадку й допомагає кінопрокат.

3. За відсутність режисерської етики, бо навіть погано зроблений фільм має місце бути і його може бути цікаво розібрати і критикувати. Щодо критеріїв оцінки, то це мабуть – оригінальність, робота з матеріалом, щирість, співвідношення між задуманим і реалізованим.

4. Сергій Васильєв та Олександр Телюк. Обидва обізнані як в історії кіно, так і в сучасному кінопроцесі, обидва мають дуже важливе чуття на нові тенденції та відчувають зміни як в самому кіно, так і методах його репрезентації.

5. На жаль, я взагалі знаю мало українських видань, де можна публікувати тексти про кіно.

6. Сьогодні кінокритика взагалі мало на що впливає, як в Україні, так і в світі. Принаймні в плані фільмів, що виходять до кінопрокату. Проте критика ще важлива для підтримки незалежних проектів чи невеличких фільмів, адже про них глядач іноді може просто не знати. Тобто критика все більше необхідна саме як частина кураторської роботи і тут вже треба шукати нові способи донесення своїх думок до читача/глядача.

Дар’я Бадьйор

куратор першого Київського тижня критики, редактор розділу «Культура» LB.ua, член FIPRESCI

Фото: Facebook/WIZ-ART

1. На це питання, звісно, більш вичерпно зможуть відповісти кінокритики, які публікуються в блогах, але за моїм припущенням – або через те, що у виданнях немає спеціалізованих розділів культури або кіно, або ж через те, що блоги дають більшу свободу формату.

2. Я намагаюсь дивитись все, що виходить в український прокат з великих голівудських фільмів, все українське кіно в прокаті і на фестивалях, нові фільми ключових режисерів – як в Голівуді, так і за його межами, і фільми або серіали, які вже привернули до себе увагу критики за кордоном. Якщо говорити про кінофестивалі, то там правило номер один: дивитись основний конкурс та встигати на паралельні програми і переглядати там ключові фільми.

3. За зверхнє ставлення до глядача свого фільму та до кінематографу як такого. Якщо фільм створюється так, наче це перший в історії людства фільм, всі навколо ідіоти і мають дочекатись, поки Майстер віднайде форму для свого самовираження. На жаль, деякі українські режисери страждають на це.

4. Мені було б цікаво подивитись по підбірці фільмів від кожного кінокритика, якого я знаю, якщо чесно. Тому що всі, хто наразі пише про кіно, мені здається, великі ентузіасти і дуже люблять цей вид мистецтва. В нас можуть не сходитись смаки, але в їхній щирості у відборі я б не сумнівалась.

5. Наразі я б точно не публікувалась у російських виданнях.

6. Мені здається, що кінокритика має позбавитись цієї інтенції – на щось впливати. Але оскільки це частина дискурсу про кіно, то звісно, що вплив є – опосередкований. Я думаю, що кінокритика впливає на глибину розуміння глядачами/читачами фільмів: можливо, хтось в текстах кінокритиків знаходить пояснення або інтерпретації того, що було на екрані, які сам не сформулював для себе, або ж які розходяться з його власними поясненнями. В будь-якому випадку, це спонукає до більш вдумливого ставлення до того, що ти зараз будеш дивитись на екрані – чи це «Той, що біжить по лезу 2049», чи серіал про серійних убивць, чи український фільм.

Сергій Васильєв

член FIPRESCI, координатор Бюро української кіножурналістики (kinobuk.com), кінооглядач Delo.ua

Фото: Facebook / Ліра

1. Більшість професійних українських кінокритиків публікують свої матеріали у ЗМІ. Внаслідок втрати позицій друкованих видань (і втрати позицій культури в цих виданнях) – в інтернет-ЗМІ. Блоги є радше формою існування поміж публікаціями у ЗМІ (або поруч із публікаціями у ЗМІ, якщо самі блоги перетворюються на своєрідні ЗМІ). Чому блоги? Тому що це технологічно легко, оперативно і невитратно.

2. З огляду на специфіку щотижневих оглядів кіно для delo.ua, я пишу про фільми кінопрокату та, рідше, про фестивальні покази. Власне, пишу про фільми, які в кінотеатрах можуть подивитися читачі, обираючи з тієї репертуарної пропозиції, що реально існує.

3. Я до цього не готовий. Кіно, за рідкісними виключеннями, – колективна творчість і результат важкої, незрідка жертовної праці багатьох людей, мотивованих до неї. Мені цікаво розібратися в тому, про що до мене і до глядачів промовляє стрічка, дослідити, що прагнули висловити її автори, як саме вони це робили, чи вийшло в них це, що саме вийшло, а що не вийшло та чому так сталося.

4. Я не впевнений в аж такій природності переходу від кінокритики до кураторства. І хотів би передусім, щоб в Україні був розвинений потужний і різноманітний кінопрокат, коли на екрани щотижня виходили б мінімум десять різножанрових стрічок, які б ритмічно демонстрували кінотеатри.

5. В антиукраїнському.

6. На що впливає українська кінокритика і на що має впливати? Українська кінокритика не впливає практично ні на шо, тому що кінокритика загалом в сучасних умовах мало на що впливає. Кінокритик – це у першу чергу співрозмовник кіноглядача. І кіно – в центрі такої бесіди. Кіноглядачів, їх розсудливість і проникливість не слід недооцінювати. Дослідження засвідчують, що у переважній більшості випадків оцінки кінокритиків і кіноглядачів співпадають.

Олена Коркодим, Журналістка
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram