Виник сталий суспільний парадокс: «маленькі» українці, перманентно обурені владою, яку часто називають узагальнюючим словом «вони», не усвідомлюють, що самі її породжують. Так замикається коло. Ми ходимо по ньому допоки воно не перетворюється на зашморг. Потім, коли вже несила терпіти, розриваємо його шляхом безкровних та кривавих революцій. Чи ще багато їх попереду? Стільки, скільки триватиме боротьба з нашим менталітетом, аж до цілковитого розуміння, що вже недостатньо просто повставати проти влади-супостата, наче вона з’явилася нізвідки. Необхідно виробляти в собі внутрішню здатність продукувати ефективну сервіс-владу, іншими словами – ставати відповідальними господарями своєї країни на усіх рівнях.
Лише тоді взаємна повага і довіра між владними інституціями та громадянами буде нормою якісно нового життя. Проте доведеться ще чимало попрацювати, аби сьогоднішня «каша» в головах виборців перетворилася на тверду переконаність, що будь-яка партія зі своєю програмою – реальний «товар», а голос кожного – ті ж самі «гроші». Жодним чином не навпаки! І «придбана» більшістю шляхом голосування програма (ідея) – це напрям конкретних державно-управлінських дій, втілюваних її авторами. Чим ближчим буде результат до заявленої мети, тим вища вірогідність повторного обрання певної партії. Все просто.
Але нелегка це справа визнати себе одним великим МИ включно з владою та піднятися до висот В’ячеслава Чорновола у розумінні суті політичної діяльності. Він казав: «Політика не може бути брудною. Вона або чиста й чесна, або це не політика… В іншому разі це – торгівля собою, торгівля іншими людьми, торгівля принципами, меркантильність».
Місцеві вибори 2015 року засвідчили, що позитивна тенденція до зростання ролі справжніх ідей у політичному процесі є вкрай нестійкою. В умовах зубожіння людям складно аналізувати причинно-наслідкові зв’язки. Коли голова забита проблемами виживання, «голосує» не мозок, а шлунок та серце. Легше любити чи ненавидіти, споживати дрібні подачки або ж вестися на заманливі маніпуляції. Саме у такий спосіб живиться постійний кругообіг корупції (партійної, адміністративної, економічної). Тут ми знову повертаємось на початок цього допису...
Ви можете запитати: а що ж робить автор, окрім писанини, для подолання вищевикладеної ментальної кризи, чи не належить він до «диванної сотні»? Відповім: попри суттєве домінування на виборах «партії бабла» різних мастей, я залишаюсь практикуючим ідейним політиком. Зокрема, балотуючись до Київської міської ради у 2014 та 2015 роках, особисто роз’яснював людям на зустрічах почому «сир у мишоловці». Казати гірку правду і пропонувати дієву альтернативу – мій конкретний внесок у справу підвищення рівня електоральної свідомості співгромадян.