Взяти хоча б ситуацію з «дітьми війни». Численні клятви про гідну старість в кінцевому результаті скочувались до банального політичного самопіару. Ветерани не лише не відчули «покращення», а й зіткнулись з жорстокою реальністю – на виплату обіцяних пільг у держави просто не знайшлось коштів.
Виникає логічне питання – а де ж гарантія, що запропоновані урядом підвищення пенсій і надбавок будуть виплачуватися? Відповідь на це спробуймо відшукати.
Бюджетні колізії
Нагадаю, Закон «Про соціальний захист дітей Війни» ухвалили ще 18 листопада 2004 року (за три дні до другого туру президентських виборів, в умовах найгострішого протистояння між тодішнім прем'єром Януковичем та екс-прем'єром Ющенком).
Спершу це був винятково законодавчий акт популістського характеру. У нього була конкретна ціль - додаткова мобілізація голосів за Януковича.
Не менш цинічно цей закон використовувала і Соцпартія, яка на той час мала «золоту акцію» в парламенті. Для неї це була своєрідна «фішка», яка дозволяла набирати голоси в «червоному» електоральному поясі.
З тих пір закон пережив низку трансформацій, доповнень, спроб скасування та розгляду в Конституційному суді. В кінцевому підсумку навіть найбільші його прихильники почали «каятися» і визнавати свою помилку. Зокрема, ділитися «одкровеннями», що такий закон в принципі не може виконуватись. І причина очевидна – грошей на це у держави немає.
Варто зауважити, що до державного бюджету ніколи не закладалися суми, необхідні для повноцінного виконання задекларованих пільг для ветеранів. Та й сам принцип надання привілеїв де-факто зрівняв реальних учасників війни та осіб, яким станом на 2 вересня 1945 року року не виповнилося 18 років. Все це виглядає доволі сумнівно.
Боротьба із псевдоветеранами – питання дуже непросте. Особливо гостро воно звучить в контексті нинішніх подій. У нас – незавершена війна на Донбасі. Тобто з’явилось нове смислове наповнення поняття «діти війни».
Чому ніхто не говорить про реальних дітей реальної війни на Сході, які постраждали в результаті російської агресії? Хто про них подумав? Адже це наші громадяни, які також потребують допомоги від держави та належних соціальних гарантій. Однак, цим у владних коридорах, вочевидь, взагалі не переймаються. Куди їм. Вся розумова активність спрямована на впровадження диво-реформ.
Де-юре, закон про «дітей війни» продовжує діяти. Левова частка закладених в ньому преференцій (захист від звільнення, використання відпустки в зручний час, додаткова оплачувана відпустка і т.д.) актуальна для дуже обмеженої кількості осіб (навіть ті, хто народився в 1945-му році - давно увійшли в пенсійний вік).
Однак, Пенсійний Фонд України не виконує його положення і накопичив уже чималий борг перед «дітьми війни», затримуючи виплати 30%-ї надбавки до пенсії.
Держава не тільки саботує виплату надбавок, а й не виконує судові рішення, які зобов'язують її це зробити.
Наприклад, як у ситуації з ветеранами на Полтавщині.
Згідно із законом «Про соціальний захист дітей війни», з 1 січня 2006 року «дітям війни» повинна виплачуватися щомісячна соціальна допомога. Проте в численних зверненнях мешканці Полтавської області скаржаться, що таку надбавку вони не отримують. Багато з них для захисту своїх прав звернулися до суду. В результаті суд ухвалив рішення на їхню користь, зобов’язавши управління Пенсійного фонду здійснити виплату надбавки до пенсії. Проте управління ПФУ не виконує рішень судів.
В окремих районах загальна сума боргу перед «дітьми війни» сягнула кількох мільйонів гривень! Можна без перебільшення сказати, що ця проблема набрала всеукраїнського маштабу.
Також не існує механізму притягнення до відповідальності чиновників, які перешкоджають виконанню закону. На сьогоднішній день діє правило, згідно з яким надбавки виплачуються і регулюються Кабміном в межах коштів, якими реально володіє Пенсійний фонд.
Віртуальне «покращення»
Гляньмо на райдужні обіцянки уряду щодо пенсійної реформи через призму виконання закону про соціальні гарантії для "дітей війни".
По-перше, Закон досі ніхто не скасував. Відповідно, обіцяне державою має виплачуватись. В іншому випадку створюється прецедент можливості вибіркового виконання будь-яких законів.
Відповідно, кожен, кому вони здадуться «невигідними», може виступати в якості «арбітра», який визначатиме, що потрібно/можна виконувати, а що ні. Це прямий шлях до анархії і краху держави.
По-друге, щодо невиплат передбачених законом надбавок існують рішення не тільки українських судів різних інстанцій, а й Європейського суду з прав людини.
Зокрема, 17.11.2016 у справі №4148/13 цей суд виніс рішення на користь 382 громадян України, в якому визнав неприпустимим довгострокове невиконання судових рішень і зобов'язав державу виплатити по 1000 євро кожному заявнику в якості компенсації моральних збитків, а також негайно виконати відповідні рішення українських судів.
Українська держава уже виконує це рішення. Тобто зобов’язана одноразово виплатити цим особам суми, які можна порівняти з виплатою надбавок (близько 440 грн на місяць) за 5-6 років. Але це тільки одне з багатьох рішень щодо цього закону. При цьому, з боку Пенсійного фонду продовжується саботаж виплат, власне, самих надбавок.
По-третє, уряд активно піариться на своєму проекті пенсійної реформи. Зокрема, оперує різними «графіками» та схемами підвищення розмірів пенсії. Однак, нові обіцяні зміни бажано було б впроваджувати попередньо навівши порядок із заборгованостями з чинних виплат. Або ж чесно задекларувати свою відмову виплачувати борг перед ветеранами.
В іншому випадку не зрозуміло, на чому має базуватися впевненість пенсіонерів, що надбавки, про які говорить Гройсман не опиняться такими ж «віртуальними», як і «гарантовані» законом надбавки для «дітей війни».