З моменту прийняття Конституції України у 1996 році її текст змінювався вже чотири рази. При цьому, кожного разу сама процедура внесення змін до Основного Закону, визначена у його ст. 155, була дотримана: протягом однієї сесії народі депутати попередньо схвалювали проект закону про внесення змін до Конституції України, а протягом наступної - конституційною більшістю приймали цей закон в цілому. За період із 1996 до 2015 рік цей механізм не давав «збою», так само не викликав непорозумінь в нардепів попередніх скликань та не потребував додаткових роз’яснень.
Однак, для 51 народного депутата Верховної Ради України 8 скликання зміст цієї норми став «не зрозумілим» і вони звернулися до Конституційного Суду України з проханням надати офіційне тлумачення словосполученню «на наступній черговій сесії». Минулого тижня відповідне подання надійшло до КСУ. Депутати хочуть уточнити: чи означає це положення, що законопроект про внесення змін до Конституції України може бути прийнятий лише на безпосередньо наступній (за номером) сесії Верховної Ради України після сесії, на якій такий законопроект попередньо схвалений; чи прийняття законопроекту про внесення змін до Конституції України можливо на будь-якій наступній сесії (тобто такій, що має місце пізніше за часом) після сесії, на якій відбулося попереднє схвалення такого законопроекту.
З кожним днем дане подання виглядає ще більш абсурдним. По-перше, серед підписантів подання виявились народні депутати, яких не часто можна побачити у Верховній Раді. Згодом у БПП визнали, що таким чином хочуть відтермінувати голосування за зміни до Конституції відносно децентралізації, бо за них банально не вистачає голосів.
Проектом Закону «Про внесення змін до Конституції України щодо децентралізації влади» (реєстр. № 2217а) був попередньо схвалений 31 серпня 2015 року. Тобто, на другій сесії Верховної Ради України 8 скликання, і остаточне рішення щодо якого мало б бути прийняте протягом третьої сесії, яка завершується 29 січня 2016 року. Однак, як зазначають народні депутати у конституційному поданні, «через обмеження у часі щодо виконання необхідних процедур для остаточного схвалення цього проекту закону, може скластися ситуація за якої він не буде розглянутий протягом третьої сесії Верховної Ради України».
Таке обґрунтування не просто є явно надуманим, а й не відповідає дійсності. Адже усі необхідні процедури для розгляду цього законопроекту, у межах строків встановлених Конституцією України, вже виконані: проект був включений до порядку денного другої сесії Верховної Ради України і направлений для отримання висновку Конституційного Суду України; свій вердикт єдиний орган конституційної юрисдикції надав своєчасно; законопроект був попередньо схвалений Верховною Радою України; а 09.12.2015 профільний комітет надав всій висновок, яким рекомендував Верховній Раді України прийняти цей законопроект остаточно, як закон. Таким чином, жодних юридичних перешкод, які б об’єктивно вказували на те, що зміни до Конституції не можуть бути розглянуті протягом третьої сесії, відсутні.
Також не є переконливими, зазначені у конституційному поданні, мотиви неоднозначного розуміння народними обранцями словосполучення «на наступній черговій сесії Верховної Ради України».
Допоможемо нардепам розібратись із таким складним поняттям як «наступний».
Адже, по-перше, у багатьох тлумачних словниках української мови поняття «наступний» визначено вкрай чітко. Наприклад, Академічний тлумачний словник української мови в 11 томах передбачає, що «наступний – це той, який наступає, розташовується або з'являється слідом за ким-, чим-небудь». Словник синонімів визначає наступний, як такий, що «іде слідом за ким-, чим-небудь - у просторі або часі, синонім – найближчий». Тому для лінгвістичного з’ясування змісту цього словосполучення, народним депутатам достатньо було б звернутися до словників.
По-друге, формулювання «на наступній черговій сесії Верховної Ради України» міститься не лише у ст. 155 Конституції України, але і у багатьох нормах Закону України «Про Регламент Верховної Ради України», яким народні обранці мали б користуватися чи не кожен день. Чи принаймні, володіти його змістом. До прикладу, частиною другою ст. 21 Закону «Про регламент Верховної Ради» передбачено, що питання затвердженого порядку денного сесії Верховної Ради, які залишилися нерозглянутими на черговій сесії Верховної Ради, включаються до проекту порядку денного наступної чергової сесії Верховної Ради того самого скликання.
Використане в цьому контексті аналогічне словосполучення не викликає зауважень у народних депутатів, особливо, коли мова йде про законопроекти, авторами яких вони є: всі їхні нерозглянуті проекти законів, що були включені до порядку денного сесії Верховної Ради України, мають бути включені до проекту порядку денного наступної саме за номером сесії Верховної Ради України, а не будь –якої наступної, тобто такої, що має місце пізніше за часом, сесії. В цьому контексті для народних обранців все зрозуміло і додатквих тлумачень не потрібно.
По-третє, роз’яснення щодо порядку внесення змін до Основного Закону Конституційний Суд України вже надавав раніше, а саме: у рішенні від 17.10.2002 у справі № 1-6/2002, зазначається, що «питання про внесення змін до Конституції України має бути розглянуте і вирішене на двох чергових сесіях Верховної Ради України послідовно». Дивним є те, що народні депутати, знаючи про таке рішення КСУ, оскільки вони послалися на нього у своєму конституційному поданні, все ж таки продовжують наполягати на неоднозначному розумінні положень ст. 155 Основного Закону.
Уявімо, наскільки швидко автори цього конституційного подання зрозуміли б зміст слова «наступний», якби, наприклад, стояли в черзі на оплату комунальних послуг, або чекали б своєї черги на прийом до лікаря. Переконаний, що зміст слова «наступний» в цьому разі не викликав би в них неоднозначного розуміння. А якби комусь з авторів подання було б не зрозуміло зміст слова «наступний», пересічні українці із радістю пояснили б наглядно - прямо в черзі. І навіть показали б кожному з тих 51 нардепів, які підписались під зверненням до КСУ.
Якщо ж говорити серйозно, сама поява подання, яке не містить жодних переконливих аргументів у необхідності тлумачення норм Конституції України, свідчить про те, що підстави для його подання є виключно політичними. А 300 голосів парламентарів, необхідних для ухвалення конституційних змін, досі відсутні.
Це остаточно підтверджує недієздатність нинішньої коаліції. Адже в таких питаннях як внесення змін до Основного Закону у членів коаліції розбіжностей бути не повинно. Проблема коаліції у нинішньому складі – небажання нести спільну відповідальність за наслідки внесення змін до Конституції. Є й інший ще більш цинічний аспект – відсутність голосів за Конституції пов’язана із банальними політичними торгами самих же членів коаліції з АП.
Втім, хочеться нагадати членам коаліції, що в разі не голосування за зміни до Основного Закону, наслідки також можуть бути далекоглядними. А доцільність існування самої коаліції просто зникне.