В Ірпені та довкола міста знаходиться приблизно 1500 гектарів осушених земель, з них близько 1300 гектарів – торфовища, які практично щороку створюють серйозні проблеми мешканцям нашого регіону. І хоча більша частина проблемної заплави річки Ірпінь є поза територією нашого міста та не у нашій юрисдикції, саме Ірпінь виконує левову частку роботи щодо попередження та безпосереднього гасіння торф’яних пожеж. Минулого року ми в авральному режимі шукали гроші на пальне для пожежних машин, але такі дії давали короткочасний ефект. Пожежі виникали знову і знову, бо залишалися головні причини загоряння, вирішенням яких ніхто не займався понад 25 років.
На думку вчених, торф горить через порушення екосистеми та її гідрорежиму. Зокрема, через те, що радянські проекти осушення заплав річок для збільшення площ ріллі, призвели до пересушування торфовищ. Поки на осушених землях займалися сільським господарством, все було нормально. А тепер, коли цього не робиться і меліоративна система давно вийшла з ладу, ми отримали серйозну екологічну проблему.
Тому сьогодні найважливішим завданням для Ірпінського регіону є відновлення інженерної інфраструктури осушувально-зволожувальних систем. За попередніми підрахунками, для цього потрібно приблизно 15 мільйонів гривень.
На жаль, це неосяжна сума для міського бюджету. Тому у квітні цього року Ірпінська міська рада та ще близько 40 місцевих громадських організацій надіслали листи до обласної ради не просто з проханнями, а з вимогою передбачити фінансування для боротьби з проблемою, що роками отруює, у прямому значенні цього слова, життя мешканців Приірпіння.
Переконаний, що саме ці часті та наполегливі звернення від Ірпеня і стали поштовхом до того, що в регіоні уже зараз ведуться активні роботи щодо попередження розгорянь торфовищ. Державне агентство водних ресурсів підняло шлюзи у річках і каналах, наповнивши їх до країв водою. Обласна влада пообіцяла 100 тонн паливно-мастильних матеріалів на регіони для оперативного реагування на пожежі. Звісно, для області це замало. Але маємо початок.