Економіка колоніального типу
Економіка, орієнтована на експорт ресурсів і напівфабрикатів, історично склалася у колоніях. Вони постачали у метрополії чай, каву, бавовну. Натомість постачання готової продукції всіляко обмежувалося. Зокрема, у 18-19 сторіччі європейські імперії робили все можливе, щоб у їхніх колоніях так і не розвинулося власне виробництво. Європейські політики того часу розглядали менш розвинені країни як ринок збуту товарів для своєї продукції. Тому колоніям нав’язували заздалегідь невигідні договори. Колонії перетворювалися у сировинні придатки.
У 1870 р. структура індійського експорту складалася на 36 % із бавовни-сирцю, на 21 % — з опіуму, на 12 % — із зернових, на 4 % — із джуту. Бавовняні тканини становили всього 2 %, вироби із джуту — 0,5 % експорту Індії. Водночас імпорт країни на 45 % складався із бавовняних тканин, на 8 % — із пряжі, на 13 % — із металовиробів (переважно для будівництва залізниць) і лише на 2 % — із машин, переважно для обробки сировини. 85 % товарів завозилось в Індію з метрополії.
Відомий нам також термін «бананова республіка», що пов’язаний з історією американських компаній – власників бананових плантацій у Центральній Америці. Наприкінці 19-го і в першій половині 20-го століття ці компанії фактично контролювали політичне та економічне життя латиноамериканських країн. Доходило навіть до прямого воєнного втручання.
Мета усіх дій метрополій щодо колоній була єдина — забезпечити виробництво дешевої сировини, а не дати розвинутися виробництву готової продукції, бо сильні європейські країни розглядали колонії як сировинний придаток і ринок для себе.
Що маємо в Україні? Ту саму економіку колоніального типу. У 2016 році основою експорту України була сировина, напівфабрикати або ж товари неглибокої переробки: пшениця, олія, кукурудза, металеві напівфабрикати, прокат тощо. Зокрема, 22 % припадало на продукцію рослинництва. Стільки само на металопрокат. Лише близько 10 % припадало на продукцію машинобудування. Натомість завозили ми більше ніж 20 % машин та різних технічних засобів, близько 14 % хімічної продукції, на яку припадає левова частка ліків та інших виробів фармацевтики, а також добрива. Близько 20 % складала продукція нафтопереробки, тобто бензин та паливно-мастильні матеріали.
Україна вже має економіку колоніального типу, при тому, що на початку 1990-х за своїм науково-технічним потенціалом у Європі поступалася лише об’єднаній Німеччині. Світ свідомо штовхає нас до сировинної економіки, бо набагато вигідніше продавати нам дорогу готову продукцію, ніж вирощувати собі конкурента.
Земельно-інвестиційні міфи
Представники «земельної мафії» та окремі недалекі політики стверджують, що вирватися з цього кола можна лише запровадивши прямий продаж землі зараз. Очевидно, що на Заході та Сході з радістю підтримують цю думку. Але роблять це ті, хто добре розуміє: сьогодні на «дикому» ринку з «телефонним правом» у бідного населення землю можна скупити за безцінь. Сумарна капіталізація не перевищить $ 21 млрд, бо кожен гектар із 42 млн га сільськогосподарських земель буде коштувати не більше ніж $ 500.
На «дикий» ринок не піде нормальний інвестор, який розраховує на тривалі вкладення. Сюди не прийде той, хто хоче збудувати виробництво. Усі добре пам’ятають рейдерські захоплення навіть іноземних підприємств, коли їхні власники змушені були з боєм та з використанням дипломатичних представництв своїх країн захищати своє право на підприємство.
Натомість прийде спекулятивний міжнародний капітал та українські латифундисти. Спекулянт зацікавлений в одному — купити і швидко перепродати. Латифундист – якомога швидше легалізувати те, що вже фактично скупив через різні схеми на зразок права довготривалої оренди.
Приплив інвестицій через негайний продаж землі — це великий обман, яким намагаються скористатися нечесні на руку ділки. Він приведе нас до стану «бананової республіки», контрольованої олігархатом і міжнародними спекулянтами.
Переробка замість сировинного експорту
Альтернатива полягає в усвідомленні, що українська земля — це найцінніший засіб виробництва, з яким треба дуже обережно і розумно поводитися. Україна повинна створити такі механізми, які дозволять уже існуючим виробникам, насамперед фермерам, розвинути глибинну переробку. Ці механізми повинні сприяти приходу інвестицій у виробництво тут, в Україні. Земля має бути захищена від недбалого господарювання.
Передумов є кілька. По-перше, за даними ООН, вже у найближчі роки попит на продовольство у світі зросте на 65 %. По-друге, цивілізований обіг сільськогосподарських земель підвищить вартість кожної «сотки» землі, і загальна капіталізація цього ресурсу може сягнути $ 504 млрд. По-третє, цивілізоване, добре продумане законодавство – це гарантія для інвестора, який прийде сюди на десятиліття. Він буде вкладати не лише в аграрний комплекс, а й в інші галузі – машинобудування, фармацевтику, транспорту інфраструктуру. У країні спочатку виросте промисловість з переробки аграрної сировини. Потім з’явиться ринок для машинобудування та іншої наукоємної продукції. Цим шляхом пройшли більшість розвинених країн Азії, таких як Японія та Південна Корея. Цим шляхом пройшли свого часу Ірландія та Фінляндія, що сьогодні поєднують високотехнологічні галузі із сучасним аграрним господарством.
Відрізняє їх від України лише те, що у них не було такого ресурсу, як український родючий чорнозем. Але вони розумно поводилися навіть із тим, що мали. Тож сьогодні, коли знову заради траншу у мільярд піднімається тема розпродажу всієї країни за копійки, варто згадати долю «бананових республік» і зупинити грабунок народу. Подумати про те, як розумно скористатися землею для налагодження потужного комплексу виробництва якісної та готової продукції, яка і має продаватися на експорт.