Втрати України
Історія склалася так, що українці були розділені між різними державами. Воювали у різних арміях світу: 6 мільйонів – у лавах радянської армії, 100 тисяч – у лавах УПА, 250 тисяч – у складі союзницьких армій. Для більшості з них це було намагання вижити у цій страшній війні і, разом з тим, самопожертва заради миру для нових поколінь.
Україна понесла чи не найбільші втрати у другій світовій війні. За різними даними, загинуло до 10 мільйонів українців. Зруйновано 700 міст і 28 000 сіл. Два мільйони українців були вивезені на примусові роботи. Це величезна ціна, яку заплатила наша країна і наш народ за війну.
Проте не можна забувати і про те, що війна велася між двома тоталітарними режимами, які на початку виступали союзниками, спільно «ділили» Європу, а німецька міць кувалася на заводах Радянського Союзу.
Як поводилась країна-переможець із власними громадянами? Понад 230 тисяч кримських татар були депортовані, а понад 500 тисяч українців репресовані вже радянським режимом. Під депортацію ледь не потрапили навіть батьки героя кримськотатарського народу льотчика Ахмет-Хана Султана. Сотні тисяч українців, відвоювавши на фронтах і побувавши в полоні, замість повернення додому потрапили до таборів ГУЛАГу. Це також факти.
Війну потрібно пам’ятати. Вшановувати самопожертву людей, котрі гинули, захищаючи себе і свою землю. Але треба сприймати історію крізь призму фактів. Не дозволяти війні минулого розколювати теперішнє українське суспільство.
Колишні вороги
Для цього варто врахувати досвід країн Європи. Там шанують ветеранів. Там зробили висновки, і слова «Ніколи знову» є не просто голослівними заявами, але підкріплені діями. Європейські політики зрозуміли помилку часів першої світової. Вони відмовились від Версальської системи договорів і принципу - «Горе переможеним!» Натомість було зроблено все для єдності Європи.
Основою такої єдності стала економічна співпраця, яка і заклала підвалини Європейського Союзу. Колишній ворог сьогодні є локомотивом об’єднаної Європи. Має одні з найвищих соціальних стандартів і економічну силу, щоб підтримати інших.
Сьогодні у Європі шанобливо ставляться до подвигу загиблих у другій світовій. Але там не бояться говорити правду. І – що головне – історія не використовується як інструмент інформаційної війни.
Історія без прикрас
Українці повинні бачити історію такою, як вона є. Ми маємо знати і говорити правду, бо без цього історія має здатність повторюватися. Заклики окремих політиків і сил «Ніколи знову!» не мають сенсу, допоки війна триває на Сході України. А її самими гаслами не зупиниш.
Розібравшись із минулим, ми мусимо зосередитись на майбутньому. Передусім – на економічному розвитку. Сучасні демографічні дані щодо України нагадують повідомлення з фронту. Тисячі українців щороку покидають країну. І це відбувається не через війну, а через економічні негаразди, неможливість самореалізації. Коли з нашого словникового запасу зникнуть такі слова, як «бідність», «субсидія», «безробіття», коли українське суспільство стане заможним, тоді жоден ворог не зможе використовувати минуле з метою маніпуляцій.