Естонія сьогодні – це найуспішніша країна пострадянського простору та один зі світових лідерів за розвитком ІТ, телекомунікаційного сектору та розвитку інформаційної свободи (1 місце у світі за індексом Інтернет-свободи Freedom House). Естонія одна з найбільш інтегрованих країн у регіоні, є членом ЄС і Єврозони, НАТО та ОЕСР. Ця невелика балтійська країна демонструє швидке економічне зростання та взірцеву фіскальну дисципліну, а також займає передові місця у Європі за індексом економічної свободи, легкістю ведення бізнесу і 26 місце у світі за індексом сприйняття корупції Transparency International (лідер серед пострадянських країн). У чому ж секрет успіху Естонії і яким чином можна використати її досвід у сьогоднішній Україні?
Електронне урядування, голосування та ведення бізнесу
Естонія одна із лідерів у ЄС за темпами впровадження електронного урядування (e-government). Кожен резидент Естонії отримує від держави ID-карту, яку може використовувати як універсальний ідентифікатор особи. Естонський e-government дає змогу робити в електронному вигляді і без втручання чиновників все те, що наші громадяни звикли робити в паперовому форматі: подавати заяви, реєструвати народження дитини, отримувати довідки з ключових питань, документи, міняти внутрішній паспорт тощо. Для держави це також набагато вигідніше, адже в рази спрощує оподаткування, а на усуненні бюрократії економиться близько 2% ВВП щорічно.
Директор Центру досліджень ЄС і РФ при Університеті Тарту Пірет Егін стверджує, що окрім впровадження ID-карт, електронного документообігу та системи архівування у Естонії цілком серйозно розглядається використання урядом cloud technologies – хмарних технологій (для фізичного збереження даних навіть без фізичного доступу до серверів). Таким чином держава Естонія, всі її бази фізичних і юридичних осіб, акти та архіви зберігатимуться надійно, і як жартує науковець, «навіть у випадку військової агресії, анексії чи будь-яких інших дій держава Естонія зможе бути відновлена у будь-якій іншій частині світу».
Окрім впровадження e-government, Естонія стала першою країною у світі, яка з 2005 року розпочала застосування електронного голосування (через Інтернет) на загальних виборах. Важливо зазначити, що у Естонії при цьому надзвичайно висока довіра до системи. Майже третина (30,5%) від усіх, хто голосував на останніх парламентських виборах 2015 року у Естонії, голосували через Інтернет. Для консерваторів при цьому залишається можливість класичного голосування – з бюлетенями на дільниці.
Естонія також стала першою країною, яка дає можливість отримання е-резидентства у країні для будь-якого іноземця. Щоправда, це стосується тільки права на відкриття та адміністрування бізнесу через Інтернет.
Але як засвідчує Ваідо Мікгейм, проект-менеджер у Tartu Science Park, попри прозорість і простоту ведення бізнесу у Естонії достатньо високий рівень оподаткування. Це, у свою чергу, насторожує як підприємців, інвесторів, так і потенційних розробників ноу-хау. Так, у Естонії стягується 20% податку на прибуток, 20% податок на доходи фізосіб, 33% податок на заробітну плату. Навіть в Україні ці ставки менші: відповідно 15%, 18% і 33,2-34,7% внеску у пенсійний фонд.
НАТО на російських кордонах
У свій час, у 2002-2004 роках Естонія використала те «вікно можливостей» вступу до ЄС і НАТО, яке відкрилося після розпаду СРСР і до реваншу путінської імперської Росії у її нинішньому вигляді. Як переказав естонський дипломат, з яким ми спілкувалися у Таллінні і який побажав залишитись неназваним, президенту США Джорджу Бушу у 2002 році радники подали на стіл список із 7 країн-кандидатів на приєднання до НАТО. Як йому пояснили, це були різні країни за економічним і військовим рівнем розвитку, розкинуті на теренах Європи від балтійської Естонії до чорноморської Болгарії. Однак Буш тоді махнув рукою і відповів: «Take them all» (Візьміть їх усіх).
Цікаво також, що Естонію прийняли до НАТО навіть при тому, що у країни не було ратифікованого договору про кордони з Росією і був територіальний спір щодо розмежування акваторій у Нарвській і Фінській затоках (що є важливим прецедентом для України з її питаннями по Криму та Донбасу). Тільки через 10 років після вступу країни в НАТО, у лютому 2014 року, РФ і Естонія підписали угоду про кордони.
Тож важливе значення має реальна політика і готовність політичних лідерів брати на себе відповідальність – як всередині країни, так і політичних еліт країн Заходу. Сьогодні членство в НАТО сприймається у Естонії як запобіжник проти російської агресії.
Естонський уряд, тим не менше, серйозно стурбований через українську кризу. Естонія одна із небагатьох країн НАТО, яка витрачає на оборону 2% від ВВП. Цікаво, що за розповідями місцевих, на російськомовному сході Естонії практично всім байдуже на проведення військових зборів НАТО біля російського кордону. Однак вони переживають, чи не спровокує це «захисника русcкого міра» Путіна.
Російське питання
Наш візит збігся у часі із черговою хвилею загострення естонсько-російських відносин. 19 серпня у російському Пскові був засуджений до 15 років ув’язнення за обвинуваченням у шпигунстві співробітник естонської поліції безпеки Естон Кохвер. За офіційною позицією естонської дипломатії, Кохвер був викрадений росіянами з естонської території у ході виконання службових обов’язків і через кордон доставлений в Росію (сама собою напрошується аналогія з Надією Савченко). Естонський уряд налаштований рішуче і буде добиватись звільнення Кохвера всіма доступними способами.
Взагалі російсько-естонські відносини за всі роки естонської незалежності ніколи не можна було назвати добрими чи конструктивними. Російські ЗМІ традиційно звинувачують естонців у дискримінації російськомовного населення, фашизмі (вшанування 20-ї естонської дивізії Waffen, демонтаж скульптури Бронзового солдата у 2007 році тощо), агресивній (?) і проамериканській політиці. Однак російська пропаганда діє переважно лише на російськомовне населення.
За словами одного із професорів Університету Тарту, «як тільки ми побачили, що російські ЗМІ почали звинувачувати український уряд у фашизмі, ми з гордістю згадали, що до вас ми були такими першими».
У Естонії проживає 25,6% росіян, що навіть більше, ніж в Україні (17,2% за переписом 2001 року). Найбільше етнічних росіян живе на сході країни, у районі Нарви, де кордон із Росією (і Російською імперією) протягом останнього століття ніколи не був стабільним і де історично проживали багато російських старовірців. У 1993 році у Нарві навіть готувався референдум про автономію, який зусиллями центрального уряду вдалося зірвати. Однак більшість етнічних росіян, які мешкають сьогодні у Естонії – це люди, що переселились до країни у часи СРСР або їх нащадки.
Етнічні росіяни, які не володіють естонською мовою, не знають законодавства і не виконують інших законних норм, не мають права отримати естонське громадянство. Від 1993 року вони почали отримувати так званий сірий паспорт, або «паспорт іноземця» – умовно тимчасову посвідку на проживання. Цей документ надає практично всі права громадянина Естонії, крім прав на участь у національних виборах, політичних партіях та права обіймати посади на держслужбі. На сьогодні більшість «негромадян» таки стали громадянами Естонії, частина з них отримала громадянство Росії, але решта (6,3% від усього населення) так і залишилась із сірими паспортами: за рішенням російського президента від 2008 року, ця посвідка надає їм право безвізового в’їзду до Росії.
Російська влада постійно звинувачує Естонію у дискримінації етнічних росіян, у порушенні елементарних прав людини та навіть у апартеїді. Тим не менше, росіянам дуже добре живеться у Естонії; у Таллінні скрізь чути російську мову. Проте самі естонці воліють спілкуватись естонською або англійською, і відчувається, що вони не особливо полюбляють, коли до них звертаються російською. Молоді естонці, які народились після незалежності країни, російську мову не вивчали і мало володіють нею.
Загалом естонці дуже гостро оцінюють радянську спадщину. У Талліні ми відвідали Музей окупацій – музей, де розміщуються виставки про депортації і масові репресії за нацистського і радянського режимів, пам’ятники Леніну і Дзержинському та інші матеріальні пам’ятки доби комунізму. У колективній пам’яті естонців період 1940-1991 років вважається періодом окупацій, адже до цього періоду, від 1918 року і до пакту Молотова-Ріббентропа, Естонія була незалежною. Як наголосив Трівімі Веллісте, екс-міністр закордонних справ та активіст руху за незалежну Естонію у 1987-1991 роки, обидва окупанти знищували естонський народ, але окупант №1 (тобто СРСР) знищив значно більше. Також пан Веллісте зазначив, що відновлення історичної пам’яті та повернення до національного коріння було надзвичайно важливим у державотворенні Естонії у 1990-их роках і порадив українцям будувати державу і «поменше зважати на образливі слова і коментарі із Москви».
Ставлення до України і життя української общини
Під час перебування у Естонії мене приємно здивувала солідарність естонців з українським народом, їхнє повне розуміння суті і значення подій у Криму та на Сході України. Під час літньої школи ми мали зустріч із представником ГО «Vaba Ukraina» (Вільна Україна) Куідо Кюлмом, який розповів, що його співвітчизники дуже стурбовані ситуацією в нашій країні, адже події на Сході стосуються і Естонії. В їх організації задіяно багато естонців, які охоче надають допомогу для українських бійців АТО. Зокрема, наприкінці минулого року вони за ініціативи лідера естонсько-української парламентської групи лейтенант-генерала Йоганнеса Керта провели благодійний концерт, на якому зібрали понад 200 тисяч євро. За словами волонтера, це, мабуть, найбільший волонтерський збір в історії Естонії. Громадська організація продовжує і сьогодні допомагати українському війську, закуповуючи медикаменти, спорядження та організовуючи курси для підготовки українських військових медиків у Тарту.
Крім того, Рада з питань біженців Естонії збирає пожертви для підтримки вимушених переселенців в Луганській, Донецькій та Запорізькій областях, у яких є потреба в їжі, засобах гігієни, медикаментах, ковдрах та інших предметах першої необхідності. Організація підтримує також лікарні, школи, дитячі будинки. Станом на квітень 2015 року організація зібрала і передала понад 54,8 тисяч євро в якості допомоги від естонського МЗС та пожертвувань від пересічних естонців.
Не менш приємною була і остання зустріч нашої естонської програми – зустріч із Вірою Коник, журналістом та головою Українського земляцтва Естонії, головою Конгресу українців Естонії. За словами пані Віри, члени організації щиро намагаються зберігати українські традиції, організовують недільні школи, школу українських народних та монастирських ремесел, хори, ансамблі та вокальні групи, мають власний спортивний клуб і навіть Консультаційний центр з українського законодавства. Також на Естонському радіо виходять україномовні радіопередачі «Червона калина» та «Люстерко». Загалом в Естонії проживає 29 тисяч українців, з них половина у Таллінні. Тим не менше, залишається проблема впливу на українців російської пропаганди в Естонії та навіть асиміляції українців у російській общині.
Слухати пані Віру та дивитись відеопрезентацію організації українців було надзвичайно зворушливо. Я ніколи не думав, що зможу відкрити для себе Україну та український дух в Естонії. Справжній фурор викликав також Анатолій Лютюк, неординарний і веселий монах, керівник Центру української культури в Таллінні. Пан Анатолій разом з однодумцями у 1991 році заснував у Таллінні греко-католицьку церковну громаду, відновив для неї церковну будівлю та зорганізував простір для школи давніх ремесел і мистецтву приміщенні в таллінському середмісті по вулиці Лабораторіум. Пан Анатолій показав нам унікальні ікони та дитячі іграшки, створені у його школі, а також папір, який виготовляється за середньовічними технологіями і користується величезним попитом у туристичних і букіністичних крамницях.
Віра естонців та естонських українців в Україну, яку ми відчули під час тижневого перебування у цій країні, дала колосальний заряд рішучості і патріотизму, прагнення до праці, зміни у свідомості, побудови тої країни, у якій нам жити і якою пишатись. Маленька, горда і незалежна Естонія, на мою думку, може стати прикладом мотивації і хорошого результату для перебудови в Україні. Естонія успішно провела низку реформ із лібералізації, масштабної приватизації, максимальної дерегуляції та електронного урядування. За словами експертів із Університету Тарту, швидке зростання виробництва та експорту у Естонії пов’язані саме з інституційними та структурними змінами. Якщо коротко підсумувати, то після 1991 року естонський уряд закотив рукави і попри економічні та соціальні негаразди твердо і впевнено вів країну шляхом євроатлантичної інтеграції, і при цьому без всякого огляду на закиди сусідньої Росії.
Висловлюю подяку Центру досліджень ЄС і РФ при Університеті Тарту, зокрема Пірет Егін, Вар’є Куут та Мар’яні Семенишин, за чудову організацію Літньої школи.