І цьому є багато причин пов’язаних, як із розвалом сільськогосподарського комплексу в дев’яностих роках минулого століття, так і з не престижністю цієї професії в радянський час на тлі стрімкого поступу індустріалізації. Але збільшення населення планети й відповідно потреба у все більших обсягах продуктів харчування стають проблемою №1 людства. Демографічна ситуація в різних країнах різна, але незаперечними є кілька фактів. За 20-30 років Індія пережене Китай за чисельністю населення при меншій площі власної території. У Нігерії через майже сорок років буде проживати 402 млн. людей (!, а тепер – 165 млн.), і вона майже зрівняється з чисельністю населення в США, де будуть мешкати 423 млн. У жебрацькій Ефіопії, де й так вирує перманентний голод, населення складе 278 млн. осіб. (!) проти теперішніх 91 млн. Необхідно згадати й про глобальне потепління, яке ще більше знижує врожайність у країнах, що розвиваються, на тлі збільшення населення цих країн. Науковці університету Мінесоти визначили переломну дату в історії людства, за якою голод стане реальністю. У 2050 році на планеті буде мешкати понад 9,6 млрд. людей. При цьому врожайність основних зернових культур (пшениця, соя, кукурудза, рис) до 2050 року зросте від 30% (пшениця) до 70% (кукурудза) від харчових потреб людства.
Тобто без кардинальних змін у системі землеробства голод на планеті - лише питання часу. Але не тільки у зміні системи землеробства вихід із ситуації. Необхідний новий кадровий потенціал, задіяний в сільськогосподарському виробницві, з новими підходами, новим мисленням. На цьому тлі Україна має колосальний потенціал агропромислового комплексу. І це не тільки третина світових чорноземів та вигідне географічне становище. Це «золотий фонд нашого народу» – наші селяни – мудрі, щирі серцем, працьовиті. Вони винесли на собі військове лихоліття, псевдореформи, байдужість влади до їх проблем та негараздів.
Саме тому, кадровий потенціал, імениті наукові школи сільськогосподарської науки – наша головна й беззаперечна перевага у ІІІ тисячолітті.
Але в теперішніх умовах всеохоплюючої конкуренції ми повинні шукати нові форми.
За самими мінімальними підрахунками Україна може збільшити виробництво зернових культур до 120-140 млн. тонн на рік. Це захмарний показник для будь-якої європейської країни. Але як раціонально розпорядитися таким божественним даром українських ланів? Бути експортером продовольчої пшениці та збіжжя для інших держав, чи налагодити виробництво готової продукції в себе вдома? Сьогодні ми експортуємо десятки мільйонів тон зерна й завозимо мільйони тонн м’яса! Невже це далекоглядно й раціонально?
Якщо взяти за основу, що на виробництво 1 кг м’яса йде приблизно 3,5 кг зерна то переорієнтація сільськогосподарського комплексу на виробництво м'ясо-молочної продукції та подальшу переробку й експорт готової продукції дасть феноменальні економічні результати. Це мільярди доларів прибутку та мільйони робочих місць!
Саме в цьому сегменті світового виробництва сільгоспродукції наша виключна роль, наше майбутнє!
Питання інвестицій – питання часу. Їх ми можемо отримати з двох джерел. Це: США та країни Євросоюзу. Відповідно ці країни є не тільки джерелом потужних інвестиційних ресурсів, але й надсучасних технологій у згаданій сфері. Вони різняться в деталях, але їх об’єднують високі виробничі показники, екологічність та високі норми санітарної безпеки.
І саме за таким підходом майбутнє та вирішення питання забезпеченням людства продовольством де наша країна й має посісти одне з чільним місць.
Саме для цього стратегічного завдання ми повинні й залучати не тільки інвестиції та надсучасні технології для нових свинокомплексів та м'ясо-молочних підприємств широкого профілю. Ми вже сьогодні повинні готувати відповідний кадровий потенціал! І готувати його не тільки в плані високого фахового рівня на основі сучасних наукових та технологічних досягнень…
Загальновідомо, що свинокомплекс, скажімо, потужністю в 30-35 тис. голів на рік потребує відповідно 2-3 ветеринарних лікарів, 2-4 зоотехніків, кількох лаборантів, електромеханіків, водіїв тощо. Усі вони готуються навчальними закладами певного профілю й рівня. І вже сьогодні нові підприємства аналогічного профілю, що будуються за сучасними технологіями відчувають брак кваліфікованих кадрів. Відчувається, як кажуть «розрив» між навчальними закладами й реальним виробництвом. «Хромає» й логістика щодо підбору кадрів…
Саме тут і повинен бути задіяний новий підхід…
На мою думку вже з університетської лави, коледжу, училища потрібно готувати єдину команду фахівців під конкретне підприємство (виробництво) сільськогосподарського комплексу! При чому назва закладу, його географічне розташування принципового значення не мають. Сучасні інформаційні технології в буквальному розумінні знімають усі бар’єри для спілкування й обміну. Так само не має принципового значення й місце розташування виробничого об’єкту. Під час виробничої практики така група майбутніх фахівців вже зможе «притертися» один до одного й набути певних навичок командної співпраці.
Цим підходом також досягається безперервність «поколінь» на виробництві, передача досвіду тощо. Можна до деталей розрахувати скільки і яких фахівців буде потрібно, як кажуть, і в просторі й у часі. У виграші будуть усі: навчальні заклади, виробничі підприємства, а відтак бюджет країни й усі ми з вами.
Це також стосується й безпосередньої обробки землі, зберігання сільськогосподарської продукції, транспортного забезпечення тощо.
Таким чином, потрібен командний, комплексний принцип підбору кадрів! І саме тоді відомий вислів, що «кадри вирішують все» набуде конкретних обрисів і форм.
Подібним підходом ми також вирішуємо цілий комплекс питань, пов’язаних як із функціонуванням начальних закладів, так і працевлаштуванням молодих спеціалістів, але саме головне, ми даємо перспективу нашій молоді бути справжнім господарем на рідній землі.