Корупційна політика олігархічних кланів призвела до того, що з 1991 по 2014 рік населення України скоротилося на понад 6,5 млн. громадян (дані Державної служби статистики України). Зауважимо, що це дані ще до початку АТО. Крім того, порівняно з країнами Європи смертність населення в Україні практично вдвічі вища (у 2014 році - 14,7 випадку на 1000 населення проти 6,7 в країнах - членах Європейського Союзу). При цьому смертність від серцево-судинних захворювань є однією з найвищих у світі та становить 67,3% у структурі загальної смертності, а смертність від онкологічних захворювань - 13,3% (дані МОЗ України за 2014 рік).
Україна залишається лідером за рівнями захворюваності на ВІЛ-інфекцію та туберкульоз. За темпами розвитку епідемії ВІЛ-інфекції/СНІДу в Європі та світі наша країна є другою та п’ятою відповідно і посідає 22-ге рейтингове місце серед 123-х країн світу за оціночною кількістю людей, які живуть з ВІЛ. І якщо на міжнародному рівні 2015 рік був визнаний роком успіху в боротьбі з ВІЛ, то ситуація в Україні через критично низький доступ до лікування залишається складною. З 218 тисяч зареєстрованих ВІЛ-інфікованих доступ до лікування мають лише 64 тисячі осіб (за даними Українського центру контролю за соціально небезпечними захворюваннями).
Україна продовжує займати провідне місце в Європі за темпами поширення туберкульозу. За офіційними даними, у 2015 році загальна кількість хворих на туберкульоз в Україні становила 457 тисяч осіб, однак, за експертними оцінками, кількість українців, хворих на туберкульоз, може сягати 1 мільйона осіб. За даними ВООЗ, Україна увійшла у трійку країн Східної Європи (Україна, Росія та Азербайджан), де склалася особливо небезпечна ситуація із захворюваністю на туберкульоз з множинною лікарською стійкістю.
Стрімко зростає захворюваність на вірусні гепатити В і С, яка вже набула характеру епідемії, що може мати більш серйозні наслідки, ніж епідемії ВІЛ-інфекції та туберкульозу.
Якщо ж взяти до уваги ще й чинник війни, яка вже йде в Україні третій рік поспіль, ситуація виглядає вкрай невтішною. Сьогодні на фронті гине кращий генофонд нації, переважно молодь та люди середнього віку, тому держава просто зобов’язана переглянути свій підхід до медицини.
Певні надії з’явилися одразу після Революції Гідності, коли скалася думка, що ось грузинський реформатор Олександр Квіташвілі зможе подолати корупцію та навести порядок у галузі. Проте його робота стала наглядним прикладом того, що не варто запрошувати на високі посади людей, котрі не змогли себе знайти після звільнення у своїй рідній країні. Квіташвілі не зробив нічого корисного, повністю провалив реформування медичної галузі і був звільнений без жодних наслідків для нього. Таким чином, влада продемонструвала свою байдужість до головного – до здоров’я та життя українського народу.
Після звільнення Квіташвілі Міністерство охорони здоров’я майже чотири місяці залишалося без очільника. Тобто, в державі з таким потенціалом , який наразі ще має Україна, влада не спромоглася знайти людину, котра б справилася з завданням реформування медичної галузі. Щонайменше, це викликає відвертий подив та обурення, адже виходить, що Кабінет Міністрів України на чолі з прем’єр-міністром, який так завзято погрожував «показати, як потрібно керувати державою», нехтують медициною та гарантіями на життя і здоров’я українців.
1 серпня в.о. міністра охорони здоров’я була призначена пані Супрун Уляна Надія. Уляна Супрун – професійний лікар, громадський діяч, колишній директор гуманітарних ініціатив Світового Конгресу Українців. Громадянкою України вона стала тільки у 2015 році, а до цього була громадянкою США, де і народилася у Детройті.
Звісно, ми не маємо нічого проти США та її представників у владі, проте, як показує нещодавній досвід тієї ж Наталії Яресько, люди, котрі не розуміють української специфіки не можуть бути ефективними навіть при наявності величезного бажання провадити зміни.
17 серпня, після акції протесту українських медиків біля будівлі Міністерства охорони здоров’я та переговорів представників медичної галузі і профсоюзів, у мережі Фейсбук з’явився допис пані Супрун, в якому вона однозначно охарактеризувала протест медиків як «істеричні звинувачення» та назвала його «сценарієм проплаченого протесту», легітимність якого пані міністр поставила під сумнів.
Можливо, Уляна Супрун щиро хоче реформувати українську медицину і ми, українці, будемо їй тільки за це вдячні. Проте, казати про «проплачений протест» тим, хто щодня за копійки рятує життя, щонайменше, не личить українському міністрові. Якщо ж новий міністр охорони здоров’я налаштований на якісні зміни, їй не варто орієнтуватися на звіти чиновників та розповіді головних лікарів привілейованих лікарень. Варто спілкуватися з медиками, що живуть у різних регіонах України, які щодня за копійки виконують свій нелегкий обов’язок, не сподіваючись на владу та додаткову допомогу. У них є тільки одне бажання: аби та влада не заважала і не знищувала їх як соціальну групу, котра після так званої «реформи швидкої допомоги» може залишитися на узбіччі життя. Саме цього повинна не допустити міністр охорони здоров’я, якщо вона дійсно вболіває за Україну та її трагічний, знедолений, проте живий і волелюбний народ.