ГоловнаБлогиБлог Василия Голяна

Як збільшити інвестиції в екологію

В умовах української дійсності, коли багаторічна бездіяльність у природоохоронній сфері спровокувала ланцюг складних екологічних проблем, уникнення екологічного колапсу потребує значних інвестиційних вливань в цілому та суттєвого зростання бюджетних видатків на охорону навколишнього природного середовища зокрема.

Фото: Макс Левин

Поштовх вирішенню екологічних проблем, які роками не отримували належного інструментарію усунення чи локалізації, має надати децентралізація влади та реформа місцевого самоврядування через можливість територіальних громад концентрувати у місцевих бюджетах більше коштів для фінансування природоохоронних проектів.

Якщо у 2002 році питома вага державного бюджету у загальних видатках Зведеного бюджету України на охорону навколишнього природного середовища становила 79,8%, у 2014 – 74,6%, то у 2017 та 2018 відповідно 64,5 і 63,1% (рис. 1).

Рис. 1. Видатки Державного бюджету України на охорону навколишнього природного середовища*

*розраховано European Analytical Centre за даними Державної казначейської служби України

Зменшення частки природоохоронних видатків, які фінансувалися за рахунок коштів державного бюджету, відповідно супроводжувалося збільшенням питомої ваги місцевих бюджетів в загальних публічних видатках на реалізацію проектів екологічного спрямування.

Якщо у 2002 році частка місцевих бюджетів становила 20,2%, у 2014 – 25,4%, то у 2017 та 2018 – 35,5 і 36,9% (рис. 2). Тобто в останні роки питома вага місцевих бюджетів в загальних публічних видатках на охорону навколишнього природного середовища зростає за рахунок збільшення номінальних сум видатків.

Рис. 2. Видатки місцевих бюджетів України на охорону навколишнього природного середовища*

*розраховано European Analytical Centre за даними Державної казначейської служби України

Але навіть незважаючи на те, що видатки місцевих бюджетів на природоохоронні цілі в останні роки демонструють висхідну динаміку, реального збільшення сум фінансування проектів екологічного спрямування на місцевому рівні так і не забезпечено.

Зокрема у 2017 році сума видатків місцевих бюджетів на охорону навколишнього природного середовища у порівняних цінах 2001 року становила 228,6 млн. грн. (визначалася шляхом ділення суми видатків у номінальному вираженні на кумулятивний індекс цін виробників) і є меншою відповідного показника 2012 році, який складав 271 млн. грн. Тобто формальне розширення повноважень місцевого самоврядування та збільшення номінальних сум фінансування проектів екологічного спрямування не забезпечують якісних зрушень в частині підвищення ефективності відтворення та охорони навколишнього природного середовища. І це на п’ятому році здійснення децентралізації влади.

Переважна більшість територіальних громад не мають можливості забезпечити реальну переорієнтацію природоохоронної діяльності через збереження рецидивів перехідного періоду при формуванні державної екологічної політики. Основною інституціональною пасткою формування виваженої державної екологічної політики на основі імплементації кращих іноземних практик відтворення навколишнього природного середовища залишається зведення системи публічного управління природоохоронною діяльністю до механічного контролю за діяльністю природокористувачів.

Це консервує рудименти командно-адміністративної конструкції збереження та відтворення довкілля і тому «не приживаються» у вітчизняній практиці регулювання природокористування апробовані у багатьох країнах сучасні форми та методи стимулювання раціонального використання природної сировини та несировинних корисностей довкілля.

Загальновизнані концепції побудови ефективних систем менеджменту, в тому числі і екологічного, передбачають поєднання контрольної функції з функціями організації, планування та мотивації. Тобто гіпертрофована вв Україні контрольна функція органів публічного управління природоохоронною діяльністю перетворює структурні підрозділи центрального органу екології та природних ресурсів у своєрідну страшилку не лише для суб’єктів підприємницької діяльності та домогосподарств, а й для місцевого самоврядування.

З цієї причини і не вдається забезпечити у переважній більшості регіонів та населених пунктів належну співпрацю між суб’єктами регуляторного впливу на природокористувачів та місцевим самоврядуванням. Тому проекти відтворення та охорони навколишнього природного середовища, реалізація яких, з однієї сторони, дасть можливість усунути або локалізувати вогнища забруднення навколишнього природного середовища, а з іншої – забезпечити продукування твердого, рідкого та газоподібного біологічного палива на основі утилізації твердих побутових відходів та полів фільтрації промислових підприємств, не отримують інституціонального та консультативного забезпечення.

Першим кроком до забезпечення гармонізації пріоритетів діяльності органів публічного управління природоохоронною діяльністю, місцевого самоврядування та підприємницьких структур має стати удосконалення законодавства про публічно-приватне (державно-приватне) партнерство в частині встановлення партнерських відносин між комунальним (державним) та приватним партнером стосовно реалізації проектів відтворення та охорони довкілля.

Нинішня редакція Закону України «Про державно-приватне партнерство» не створює навіть критично необхідного інституціонального підґрунтя, яке сформувало б фінансові та організаційні передумови для реалізації проектів утилізації відходів, очищення зворотних вод та збереження біорізноманіття на основі залучення приватних інвестицій в публічний сектор.

Василий Голян Василий Голян , Доктор экономических наук, профессор, академик Инженерной академии Украины
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram