І ось чому:
По-перше, від наших постійних "забігань наперед" і вимог "дайте сигнал" втомилися давно всі, навіть наші найвідданіші партнери в ЄС.
По-друге, не буває в міжнародних відносинах так, щоб "все і одразу". Ми й так у цьому році отримали більше, аніж навіть будь який єврооптиміст міг би помріяти. Безвіз, підтримка цілої низки реформ, збереження санкцій проти Росії, а особливо ратифікація Угоди про асоціацію - це прорив на дуже несприятливому насправді фоні.
По-третє, в ЄС, як ніколи, вистачає власних проблем - BREXIT, непрості відносини з Президентом США Трампом, вибори за виборами, які весь час проходять те що називається під тиском популістів і різного роду радикалів та європесимістів, "руки Кремля" тощо.
По-четверте, похвастатися перед ЄСівцям Україні по великому рахунку нічим. Адже наразі Україна - остання країна в Європі по рівню корупції, третя за величиною тіньової економіки у світі. А крім того, маємо хронічне нероблення ключових реформ, завал з виконанням Угоди про асоціацію, відсутність стратегії повернення окупованих територій, АТО, яке вже давно не АТО тощо. А однією темою неоголошеної війни і "захисту Європи від агресора" каші не звариш.
І last but not least. Через чиїсь амбіції (чиї??) замість того, щоб провести найуспішніший саміт, отримали, м'яко кажучи, буденний ні про що, над яким ті ж наші закляті "друзі" росіяни будуть насміхатися декілька днів. А в європейців, через нашу безпідставну впертість, залишиться осад, і то не лише в Гаазі, а й в інших столицях.
Проте могло б же бути все інакше. Достатньо було в тексті Спільної заяви привітати укладення Угоди про асоціацію, яка невдовзі набуде чинності, і отримати найсильніший за змістом спільний політичний документ в історії відносин з ЄС.
А так вийшло як вийшло, - хотіли як краще, а вийшло як завжди. Бо декому ймовірно приємніші єврошашечки, а не їхати. Країні ж, і нам, українцям, треба все таки навпаки. Нам їхати, бо від єврошашечок користі обмаль, якщо вона є взагалі.