ГоловнаБлогиБлог Степана Гавриша

Путін проти Савченко

На тлі містечкового шоу-скандалу із відставкою Яценюка та формуванням нового «вінницького кабміну» Порошенко-Гройсмана, всі забули про страждання Надії Савченко в Новочеркаському слідчому ізоляторі Ростовської області. Поки нова, управляюча країною Сім’я, відкинувши мораль і цінності, конституційний регламент і суспільну думку, в гірших традиціях третьорозрядної країни, топчеться на купецькому торжищі по вуха в корупції, їх колега по парламенту, українська героїня, продовжує вже другий тиждень сухе голодування. В українських ЗМІ єдиний герой – рішучий і впертий Гройсман бореться за своїх друзів в Кабміні.

Фото: EPA/UPG

З 2014 року в Надії воно – вже четверте. Найважче і непередбачуване за своїми наслідками. Для сильно ослабленого організму, який ніколи не виходить із стресу. Перед вироком, 22 березня, Надія заявила мамі, що до нього не доживе. Депутатці Шкрум в Ростові, вона сказала, що «готова до смерті, буде голодувати, поки не помре і чинити опір примусовому годуванню, поки буде у свідомості». Сестра Віра, 6 квітня на «Радіо Свобода» призналась, що «стан Надії її лякає». Ростовський суд призначив їй 22 роки позбавлення волі в колонії загального режиму і 30 тис. рублів штрафу. СК РФ вимагав добавити до абсурдного і без того звинувачення ще за 6 замахів на вбивство. Це якась ейфорія. Замішана на гострому відчутті особистої відданості режиму. На думку незалежних російських та іноземних експертів 39 томів кримінальної справи не містять належних доказів інкримінованих Савченко злочинів. Усі сходяться на тому, що це політичне правосуддя. Надія Савченко – є політичним в’язнем. В’язнем сумління. Не випадково її російські адвокати неодноразово заявляли, що їхні юридичні можливості вичерпані. Далі мають діяти політики.

Майже всі, без виключення, західні політичні інститути і лідери виступили в підтримку Савченко та вимагають до цього часу її звільнення. В січні 2015 року, ПАРЕ ухвалила резолюцію «Про звільнення члена української делегації в ПАРЕ Надії Савченко впродовж 24 годин і передачу її Україні чи третій стороні». З 4 лютого Європарламентарі щоденно тролили СМСками представника РФ Чижова в ЄС з вимогою звільнити безвинну Надію. В цей же час, литовський депутат Європарламенту, разом з іншими колегами з Іспанії, Польщі та Чехії, провів акцію голодування в підтримку Савченко, закликавши до неї зніяковілу Федеріку Могеріні.

12 лютого 2015 року, спочатку Сенат США прийняв резолюцію із закликом до Путіна, негайно звільнити Савченко, а потім Хілларі Клінтон та Обама тисли на нього, шукаючи глибоко сховані ознаки шляхетності і залишки гуманізму. Марно. Путін грубо заявив, що «будь-яке втручання ззовні в юрисдикцію судів неможливо». З середини – можна.

Кількість звернень до президента Росії про звільнення Надії Савченко за політичними, юридичними і моральними ознаками може скласти десятки томів. На жаль, найменше там буде вимог з боку української держави та її інститутів. Якщо, наприклад, парламенти Естонії та Польщі прийняли відповідні резолюції про звільнення Савченко, то українська ВР так і не спромоглася цього зробити. Як і багато інших кроків по принциповому і жорсткому захисті національних інтересів. Хоча, майбутній прем’єр Гройсман неодноразово заявляв, що «парламент зробить все для звільнення Савченко».

25 березня, Радбез затвердив таємний «Список Савченко-Сенцова», який включає 54 громадян Росії, причетних до переслідування Надії. Попри те, через критичну слабкість української зовнішньої політики, цей список, на відміну від «Списку Магнітського», поки що не зачепив Захід. За виключенням Литви, яка єдина в ЄС створила власний «Список Савченко». Та, й, невідомо, чи він буде застосовуватись Києвом і яким чином. Якщо взяти до уваги збереження «стратегічного партнерства» з Росією.

Дивує, що й українське МЗС, попри те, що подібні відомства Британії, Німеччини і США виступили з вимогою негайно звільнити «українського пілота Надію Савченко в рамках Мінських угод у зв’язку із загрозою її смерті в процесі сухого голодування», залишається незрозуміло пасивним і відстороненим від рішучої боротьби за звільнення заручниці. Не можна серйозно сприймати і позицію президента, який востаннє обмежився «розмовою з Савченко через генконсула в Росії».

У справі Савченко є декілька проблем, які варто оцінити.

Перша. Надія Савченко, знаходячись у полоні бойовиків ЛНР, коли вона надавала допомогу пораненим, 23 червня 2014 року була викрадена ФСБ і перевезена у Воронежський готель «Євро». Тобто, захоплена. Як заручник. З використанням терористичних способів. Це не перша російська подібна спецоперація по викраденню людей.

Друга. 15 липня 2014 року, ЄСПЛ почав провадження в зв’язку з цим проти Росії і надав справі статус пріоритетної. Президент суду звернувся до уряду РФ з низкою запитань щодо обставин «затримання» Савченко. Справа, здається, ще не закрита, але у зв’язку з відмовою Савченко від апеляції в цьому суді немає перспективи. Очевидна слабкість юридичною позиції і політичного тиску України. Як на суд, так і на Комітет Міністрів ЄС. Для перетворення цієї справи в інструмент впливу на Москву і посилення проти неї санкцій.

Третя. Захід, ЄС і США наполягають на тому, що Савченко є частиною виконання Мінських зобов’язань Росією. Путін, з самого початку, категорично відкидав це. 18 грудня, 2014 року на прес-конференції він жорстко визначив перспективу її кримінального переслідування: «Обов’язково буде суд, і якщо він визнає її невинною – то звільнить від покарання, інакше – буде його відбувати». Це пряма команда правосуддю. Найбільш незрозумілим залишається те, що Савченко чомусь безпосередньо не включена в текст Мінської угоди - 2. Це не єдина слабкість української дипломатії, свідчення її залежності від «лінії Путіна» та невідомих зобов’язань між ним і Порошенком. Пєсков 13 лютого, 2015 року підтвердив дві важливі речі, які українська сторона ніколи не висвітлювала: «питання Савченко не обговорювалось на зустрічі в Мінську, а лише згадувалось українською стороною», і, що «Олланд і Меркель дійсно висловлювались за звільнення Савченко, але їм були надані відповідні роз’яснення». Отже, в української сторони був достатній шанс, йдучи, і без того, на всі поступки Москві по створенню в її інтересах «воєнної автономії» на Донбасі, добитись звільнення Савченко, або записати це зобов’язання, як пріоритетне для Росії. Але вона відмовилась від боротьби за неї. Те, що Савченко була вмонтована в «Мінський процес» 22 квітня, 2015 року підтвердив і Лавров: «Згідно з Мінськими домовленостями Савченко може бути амністована, але після рішення суду».

Четверта. Згідно протоколу (N3), про Статут Суду ЄС та Європейську Конвенцію з прав людини (ст.35 абз.1), Савченко могла би звернутися для захисту своїх інтересів в ЄСПЛ. При наявності двох головних умов: 1) надати свою скаргу в Страсбург протягом 6 місяців після прийняття рішення в останній інстанції; 2) після вичерпного використання внутрішньодержавних правових шляхів. Спочатку треба дати державі можливість виправити наявне порушення. Тобто, в ЄСПЛ, зазвичай, може бути оскаржене рішення тільки найвищої судової інстанції РФ. При цьому, якщо позивач пропустив навіть терміни оскарження в національній юрисдикції, то вважається, що в нього не виникло право на звернення до Європейського суду. Треба також розуміти, що хоча і ЄСПЛ не може скасувати вирок російського суду і дати вказівку законодавцю, але, встановивши, що Росія порушила Конвенцію, передати для політичного тиску на неї свої рішення в Комітет Міністрів це санкції ЄС. ЄСПЛ може призначити тільки компенсацію – матеріальне, моральне відшкодування і витрати на адвоката, визнавши вирок, як моральну шкоду. Важливо, що Конвенція вважається включеною в національне законодавство члена Ради Європи.

Савченко, як вже повідомлялось, відмовилась від апеляційного оскарження вироку суду першої інстанції, «не визнаючи російський суд». Ані адвокати, ані експерти не вдалися до аналізу такого рішення незаконно засудженої української заручниці. Це позбавляє її права, якщо не буде знайдено якесь виключення із приведених норм і не буде особливої позиції Комітету Міністрів ЄС, на справедливе і прозоре правосуддя ЄСПЛ. Очевидно, зважаючи на мовчання гарантів Нормандського формату, Меркель і Олланда, була чітка домовленість з Путіним про передачу Україні (умови не мають значення) Савченко після винесення обвинувального вироку. Оскільки цього не сталося і російський президент залишається непрогнозованою та ненадійною політичною персоною, Надія розпочала, швидше за все, своє останнє, сухе голодування. Путін це розцінює як тиск на себе особисто. Проте, розуміючи, що балансує в черговий раз над прірвою. Якщо Надія Савченко доб’ється, таким чином, того, чого хоче - смерті великомучениці і жертви деспотії російського президента - то Захід змушений буде не тільки посилити санкції проти Росії по «Списку Савченко», але й вдатися до можливої персональної особистої ізоляції самого Владіміра Путіна. Навіть, якщо йому й вдасться дещо пом’якшити ситуацію після звільнення чотирьох засуджених (Сенцова, Кольченко, Афанасьєва і Солошенка) та передачі їх для відбування покарання в Україну. РФ Мінюст вже отримав від нього доручення готувати цей процес. Це мало що змінить, бо «кров Савченко» з рук російського президента відмити буде дуже важко. Путін це розуміє. Не випадково Пєсков заявив, що «дело Савченко не повлияет негативно на его имидж». Вплине. І неминуче.

Сухе голодування – повне виключення їжі, води, включаючи вмивання, чистку зубів, полоскання рота (ніякого контакту з водою), а також клізми. Вже 7 квітня у Савченко почалися сильні головні болі, судоми. Проте, консиліум лікарів всіх тюрем РФ визнав її здоров’я задовільним.

Спеціалісти стверджують, що після двох тижнів сухого голодування організм починає стрімко руйнуватись. Кеті Каубрау із Британської асоціації харчування взагалі вважає, що сухе голодування через 8-9 днів приводить до смерті внаслідок обезводнення. Якщо в цей час почати пити воду то ще є шанс в такому стані прожити до 2 місяців. Справа в тому, що через 4 дні відчуття голоду поступово слабкішає. Запаси глюкози виснажуються. Організм починає використовувати всі залишкові джерела енергії – жирові, а потім і м’язові тканини. Людина різко втрачає вагу. У великій кількості виробляються вкрай шкідливі для життєдіяльності кетони. За словами автора книги про голодування Ш.Расела, на його початковій стадії найбільша загроза - пониження артеріального тиску з періодичною втратою притомності. Якщо швидко втрачаються жирові тканини, то вже на другий тиждень організм поїдає клітину серця і печінки. Різко посилюються всі хворобливі симптоми. На тлі атрофії м’язів, загального послаблення, збоїв опірно-рухомої системи, сповільнення серцебиття (брадикардія), постійного замерзання, великого дефіциту тіаміна (вітаміна В1). Різко погіршується зір. Витощення вітамінів і мінералів приводить до жовтухи і цинги. Це критичний момент коли ще смерть не настала, але життя вже покидає людину. Український адвокат Полозов заявив про різке запустіння крові у Савченко, що може призвести до виникнення тромбу і раптової смерті. Правда, із декількох джерел поступає інформація, що в зв’язку з таким важким станом Савченко погодилася на крапельницю з глюкози і хлориду натрію.

Звичайно, згідно КПК РФ у її катів є вже перевірений спосіб використати примусове голодування, яке згідно з Токійською декларацією ВОЗ заборонено. Крім випадків, якщо двоє незалежних лікарів доведуть, що засуджений «розумно і спокійно» може оцінити «наслідки відмови від їжі». Проте, ЄСПЛ у 2005 році по справі українця Nevmerzhitsky вказав, що «примусове годування не може вважатись принижуючим гідність, якщо воно необхідне для врятування життя». Але, якщо «використовують кайдани, розширювач рота і носа, спецгумові трубки, які вводяться в стравохід, це вважається катуванням».

У будь-якому випадку, Савченко може поставити російську владу в непрохідний тупик. Питання про її юридичну відповідальність реально вичерпано, а від політичної відповідальності, якось тупо, демонструючи жорстокість і аморальність, Кремль, поки що, відмовляється. Про це свідчить заява нашого посла: «Україна вийшла на топ-рівень обговорення про повернення Севченко, але потрібна відмашка Путіна».

Кремль лихоманно шукає вихід, заявляючи через ЗМІ, що «ніякого сухого голодування Савченко немає» а, все це є «дієтою і маніпуляціями з громадською думкою». В будь-якому випадку, люба інформація про застосування до неї фізичної сили медичним персоналом, буде розцінюватися світом як тортури, жорстоке поводження із засудженою жінкою, що неминуче буде викопувати глибоку яму навколо самого Путіна.

Надія Савченко використовує сухе голодування як єдину можливість доказати незаконність і абсурдність суду над нею, як форму дієвого протесту проти порушення своїх прав і свобод, і як єдиний спосіб достукатися до серця і мізків демократій. І… українського президента. Відомий радянський дисидент Сахаров (з 1974 по 1984рр.) неодноразово вдавався до сухого голодування, борячись з «імперією зла», Василь Стус, якому після удару зеківською заточкою в тюремному лазареті видалили 2/3 шлунку, помер в карцері табору ВС-389/36 Пермської області для особливо небезпечних державних злочинців 4 вересня 1985 року. Після 6 днів сухого голодування, придушений 90 кг. нарами, які несподівано обвалились на нього.

5 країн ЄС вимагають ввести антиросійські санкції за незаконне переслідування Савченко. Нобелівська лауреатка Алексієвич заявила, що «судять не Савченко, а бажання України бути незалежною». Тому, як свідчить Le Figaro, Путін використовує Савченко, як «черговий політичний важель на переговорах із Заходом». Отже, Савченко, давно вже перестала бути лише військовим пілотом, громадянкою України і її нардепом. Ставши символом боротьби українського народу за свою незалежність, права на державність і суверенітет, вона уособлює собою й важливу частину національного інтересу. Вона – на першій лінії фронту захищає нашу з вами свободу.

Політичний клас, який загруз в корупційному болоті, чергових оборудках і схемах, створенні чергової клептократичної Сім’ї, має негайно поставити питання звільнення Савченко. Як одне із основних в протидії агресії Росії і у відстоюванні спільних для всіх громадян інтересів. З огляду на загальнолюдські цінності і зобов’язання державної влади перед своїми виборцями, це питання треба розглядати як більш важливе, ніж чергову політичну аферу із збереженням особистої влади через корупційне створення парламентської коаліції і формування «уряду вінницьких однодумців». На тлі, коли розпіарена виконавча команда іноземних реформаторів, національних камікадзе та інших членів партії «жити по-новому», з гуркотом провалилася.

Надія Савченко на суді, показавши середній палець Володимиру Путіну, сказала, що повернеться в Україну - живою або мертвою. У нас, громадянського суспільства, є ще шанс натиснути на владу і наших західних союзників, щоб побачити її на трибуні ВР – живою. Як символ нашої гідності, рішучості і відповідальності за кожного з нас, хто є членом великої української родини.

Степан Гавриш Степан Гавриш , Директор «Інституту політичної кризи»
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram