Спочатку звернімось до історії. Під час німецької окупації в 1942-43 роках у Полтаві було створене єврейське гетто. Відомо, що 23 листопада 1941 року в районі «Червоних казарм», поряд із сучасним заводом «Лтава» під час каральної операції розстріляно від 3 до 8 тисяч євреїв.
«Людей зібрали під приводом «переселення в іншу місцевість», відібрали цінності, одяг, взуття, потім розстріляли, а трупи кинули в рів колишнього стрільбища. Дітей вбивали на очах у матерів…», - зазначає науковець Олександр Пагіря.
Протягом періоду окупації мали місце ще кілька хвиль єврейських чисток. Дослідники розходяться в оцінках кількості жертв, називаючи цифри від 15 до 22 тисяч чоловік. Після війни на місці братської могили встановили обеліск. А в 1967 році поряд був споруджений пам’ятник, присвячений цивільним полтавцям - жертвам нацизму.
У своїх спогадах головний архітектор Полтави тих часів Лев Вайнгорт згадував історію створення монументу.
Пам’ятник над братською могилою цивільного населення створено без будь-якої постанови, завдяки сформованим таким сприятливим обставинам: наявність гранітних блоків, що залишилися від пам’ятника Солдатської Слави; ініціативи творчої групи: головного архітектора Полтави Вайнгорта Л.С., його заступника Гуніча П.С., земляка-полтавця ленінградського скульптора Черницького Л.М., при консультації народного архітектора, професора Ленінградської Академії мистецтв Фоміна І.І. Вони безоплатно розробили проект, а скульптор Черницький О.М. виліпив голову Скорботній матері; мовчазної згоди «батьків міста» на спорудження та фінансування робіт зі створення цього пам'ятника.
Отже, повертаючись до сучасного контексту, можемо зробити наступні висновки. Регулярно, з року в рік, невловимі вандали псують пам’ятник, безкоштовно спроектований і зведений полтавцями за власною ініціативою. Знущаються над пам’яттю про страшну трагедію, яка охопила десятки тисяч полтавських родин. І кожного разу вандалізм має яскраве антисемітське забарвлення, аби вселити напругу, недовіру в суспільстві між українцями та євреями. Це зухвалий виклик всім нам, а не лише єврейській спільноті.
Останній випадок стався 23 квітня 2018 року. Але до цього часу ні місцева влада на чолі з Олександром Мамаєм, ні правоохоронні органи не вжили ніяких заходів, аби цьому запобігти. Тому мною підготовлені офіційні звернення з пропозиціями усунути передумови для антисемітських проявів:
1. Поліції – виставити цілодобовий патруль території парку, в якому знаходиться пам’ятник, а також встановити навколо камери відеоспостереження. Варто пригадати, що поряд знаходиться інший важливий об’єкт – Октябрський райсуд, тож додаткові заходи безпеки в даній місцевості не будуть зайвими.
2. Міській виконавчій владі – провести освітлення парку загалом і двох пам’ятників зокрема. Вірогідність вчинення злочинних дій на освітленій ділянці буде меншою. Зробити благоустрій навколишньої території.
3. Полтавській міській раді – ухвалити декларативну заяву про засудження будь-яких антисемітських проявів у Полтаві.
У майбутньому потрібно осучаснити парк і монумент, залучивши до справи кращих українських та єврейських архітекторів, художників, урбан-дизайнерів. Бо зараз це все виглядає у занедбаному стані і більше схоже на дикий ліс, ніж на громадський простір.
Суспільство має поставити собі мету зробити Україну вільною від антисемітизму. А поки цього не сталося, українські міста регулярно фігурують у зведеннях правозахисних організацій. До речі, у США та Німеччині готові надавати статус біженця особам єврейської національності, для яких є загроза життю і здоров’ю через їхню національну чи релігійну приналежність. Німецька влада до сьогоднішнього часу виплачує компенсації нащадкам жертв Голокосту.
Дуже не хотілося б, щоб Україна несла на собі тавро сучасного антисемітизму, і тим більше – стала джерелом єврейських біженців у розвинуті країни. Цивілізований світ ніколи не прийме нас у такій ролі. Щоб не допустити негативного сценарію, потрібно діяти вже зараз, а не закривати очі на проблему.