Найбільшою історичною несправедливістю, яка багато століть поспіль переслідує українські землі, є перебування на тектонічному розломі між «кочовими» цивілізаціями Сходу та «осілими» цивілізаціями Заходу. Починаючи з часів Київської Русі і по сьогоднішній день Україна є щитом, який постійно зупиняє натиск деструктивної культури степових племен і не дає йому просочитись в цивілізовані землі Старого Світу. Звісно ж нам «вдячні». За такий багатовіковий історичний альтруїзм нам відплачують дешевими імперськими вибриками, коріння яких чудово підживлюється нащадками тих, хто добре освоїв правила руйнування, але так і не зміг створити нічого гідного для світової спадщини.
Орда змінює назви, але ребрендинг зла не змінює його суті. Нехай це буде Московія, Російська імперія, СРСР чи Російська Федерація – не очікуйте від них нічого, окрім деградації та хаосу. Не сподівайтесь на позитивні зміни – орда завжди кочуватиме, але ніколи не змінить власну сутність, бо для тих, хто надихається її просуванням, це рівнозначно загибелі.
Ми інші, і саме ця колосальна різниця культур призводить до постійного протистояння. Беззаперечно воно існуватиме завжди – така от геополітична драма.
І якщо українське цивілізоване суспільство в більшості своїй усвідомило всі ризики зближення з Москвою, то найближчі сусіди, позбавлені нагоди в повній мірі відчути всю силу «скрєпів», часто втрачають відчуття реальності.
Кремль чудово освоїв всі правила ведення війни і віртуозно грає на історичних амбіціях окремих країн, які вже давно мали засвоїти уроки минулого століття. Проста істина - кролик не зможе приручити ведмедя. Більше того, кролик ніколи не переконає ведмедя вважати його партнером, членом єдиної зграї. Єдина роль кролика в розумінні хижака - це стати цінним і поживним харчем. Так влаштована природа.
І якщо сьогодні окремі політики Угорщини, Чехії чи Польщі вважають себе рівноправними гравцями і вірять у вегетаріанські нахили російського ведмедя, то їм якнайшвидше варто змінити думку. Інакше їхні нащадки колись таки назвуть це злочином проти власних країн.
Традиції ординської політики не змінюються вже століттями – вони діють за єдиним алгоритмом поглинання меншого. Для Варшави, Праги та Будапешту зараз важливо чітко розставити пріоритети, аби в майбутньому не отримувати ярлик від московських ханів на управління своїми землями.
Московські правителі вже неодноразово ділили польські землі, забувши при цьому спитати, чи згоден польський народ на такі реформування. На гусеницях радянських танків солдати несли соціалістичну любов вулицями Праги та Будапешту – ось такий особливий прояв інтернаціональної турботи та допомоги. І нікого не цікавило, що «дружбы народов надёжный оплот» подобався далеко не всім. Про це треба пам’ятати. Завжди. В кожному куточку сьогодні ще вільної Європи.
Не можна відроджувати соціалістичного монстра. Не варто годувати та підсилювати його спекуляціями навколо історії. Історія повинна приносити користь, давати правильний напрям руху, а не вносити смуту в ряди тих, хто стоїть по один бік барикад. Особливо коли сучасний світ під загрозою реінкарнації зла.
Зі злом та власною совістю не варто укладати жодних угод, які б преференції та економічний зиск вони не обіцяли. Зло рано чи пізно попросить щось у відповідь, а часто і візьме, не питаючи згоди. Найчастіше воно забирає свободу, перетворюючи колишніх партнерів на безмовних рабів.