Отже, це був божественний день. Вперше я порушую власне правило ― писати огляди після невеликого відпочинку від перших вражень. Пишу із тремтінням після поїздки на УАЗику і наших пригод, сидячи на м’якому дивані у привітній оселі Хаджі і попиваючи карпатський чайок в очікуванні баньки.
Якщо бажаєте відчути себе учасником неймовірних пригод, а не тухлим туристом у капелюсі і з мапою місцевості, приїздіть саме сюди.
Раніше я навіть не чула про ці місця і так би й залишалася невігласом, якби не всюдисущий Фазиль. Сьогодні він керує одеським готелем з дельфінами «Немо», але кілька років прожив у Руській Мокрій і багато чого зробив для тутешніх місць.
Але я відволіклася, як завжди.
Приїхали ми близько першої ночі. Шлях від Синевиру до Усть-Чорної тривав години 3, хоча їхати всього 150 км. З привітом, як кажуть, обласному автодору. А заразом і «благодарочка»: саме завдяки жахливим дорогам у заповідних місцях Карпат так мало туристів.
Не дивлячись на пізню годину, нас зустрів Петро Петрович Костяк ― голова села Усть-Чорна, красень, спортсмен, холостяк 32-х років, мрія всього дівчачого населення Закарпаття. Я не знаю, звідки беруться такі люди, як вони збереглися і чи є такі десь поблизу Києва. Закарпаття ― місце заповідне не лише завдяки дивовижній природі, а й завдяки людям. Тут жінки бережуть родинне вогнище, чоловіки ― вирішують проблеми, діти ― сяють здоров’ям. Але найгостріше враження від того, як вони люблять свій край, як проживають тут свої життя, нікуди не хочуть їхати і з гордістю, без нарікань, несуть жовто-червоний стяг своєї країни ― кожен дім, кожен рід.
Місцезнаходження і дорога
Усть-Чорна Тячівського району Закарпатської області до 1945 року була Кенігсфельдом, що в перекладі означає «Королівське поле». Після війни всіх німців виселили, але їх і досі багато, а деякі повернулися зараз на батьківщину. Один такий чудовий німець, Коля Довбуш, приїздить сюди при найменшій можливості, тужить страшно. Він і возив нас на УАЗику по горах.
Огляд наш охоплює аж три села, всі вони поруч і ділять на трьох свої багатства: Усть-Чорна, Руська Мокра і Лопухово.
Села розкинулися неймовірно красиво: між двох річок, які зливаються у третю.
Ми чомусь сподівалися на гарну дорогу, але дива не сталося: останні 20 км перед Усть-Чорною ― це смутний слалом по бездоріжжю.
Мураночка наша не підвела, але й ми їхали обережно: «Кий Авто», не хвилюйтесь, ми поводимося з нею, як зайчики. Заправляємо тільки 95-м мустангом на WOG, в гори дарма не ганяємо. А якщо й ганяємо ― так вона сама просить, ми тут ні до чого.
Оцінка дорозі ― 6.
Характеристика місця по суті питання
Це екологічна здравниця, і я не перебільшую.
Унікальність розташування в тому, що саме тут знаходиться все най-най: найкрасивіша і найбільша полонина Закарпаття ― Полонина Красна. Найвисокогірніші озера в Україні. Найсмачніша їжа. Найблагородніші люди. Найчорніші траси. Найбільша кількість водоспадів на квадратний метр змішаного лісу. Найбільш цілюща мінеральна вода з різних джерел.
Оцінка ― 10.
Інфраструктура
Вся інфраструктура тутешніх місць вміщується у межі садиби, де ви зупиняєтесь: «У Колі», «У Хаджі», «У Макара». І тоді Коля, Хаджа і Макар ― вони ваша інфраструктура. Все дістануть, куплять, виміняють у сусіда, знайдуть у коморі, дістануть з-під землі.
Потрібен транспорт їхати в гори? Ок, ось вам «шерифський джип» ― УАЗик високої прохідності з кліренсом 47 см і мигалкою.
Потрібен лікар? Зараз доставимо.
Хочете ловити форель голими руками? Будь ласка, легко ― форельне господарство тут майже в кожному домі.
Магазини з продуктами є, але ви жодного разу туди не зайдете. Тому що де б ви не зупинилися ― вас забезпечать усім. Навіть джерельною водою нечуваної смакоти.
Оцінка ― 7, на той випадок, якщо вам не зможуть знайти гелікоптер.
Харчування
Саме цей розділ у випадку з Усть-Чорною і Руською Мокрою я б назвала з гордістю «ЇЖА», тому що їжа тут ― це окрема тема.
Ми жили у Хаджі, а всім відомо, які в неї млинці з сиром. А тепер і ви це знаєте. Це млинці забуття! Навіть найсуворіші дієти відступають перед ними. Я вже не кажу про хайгель ― національну азербайджанську страву, яка віддалено нагадує вареники. Хаджа говорить, що жоден чоловік, навіть ситий, не встоїть ― дійсно, ми перевіряли.
Коли приїхали після полонини і будиночка лісника, де вже там наїлися досхочу, ми ще й тут проковтнули по тарілці хайгеля. Ну, що вам сказати: хай не радіють усі ті, хто хоче бачити нас товстими і суворими. В цих місцях стільки можливостей підтримувати струнке тіло і здоровий дух, що приїздіть і їжте скільки завгодно. Тут можна!
Отже, з харчуванням жодних проблем. Неймовірно смачно, натурально і дуже недорого.
Я знаю, що жіночій половині наших читачів завжди цікаво про шопінг, так от, розповідаю. Везу з собою: кіло сушених білих грибів, брусничний джем, мед, тушонку з кролика, лікувальні збори трав, 4 види настоянки, іван-чай і мариновані грибочки.
Оцінка ― 20. Тобто, 10.
Проживання
Тут немає поняття «подешевше і можна без зручностей». Проживання коштує від 60 гривень за людину, і в цьому випадку ви матимете все ― туалет, душ, м’яку чисту постіль і запах дерева, який супроводжує ваш сон.
А, приміром, на базі «Карпати» (затишний котедж посеред смерек у самого джерела) за 100-150 гривень ви отримуєте не тільки житло, а й триразове харчування (знов усі ці гігантські порції і Борщ Борщів!).
Ось вам телефон Івана Дмитровича, наприклад, він організує житло (і все інше) + розповість про ці місця, а знає він багато! 0977901903, Іван Дмитрович.
Або ось Юрій Петрович: 0979331976.
А банька «У Винта» ― найкраща в Руській Мокрій: 0976747216
Оцінка ― 8.
Розваги
За два дні перебування тут ми постаралися дізнатися і перевірити, чим можна наповнити ваш закарпатський відпочинок.
Розповідаю по порядку.
1. Лісова стежка 20-ти водоспадів. Ти піднімаєшся по схилу вздовж гірських джерел, які перетікають одне в одне і утворюють водоспади небаченої краси. З джерела необхідно випити води. Неодмінно! Вона смачна, чиста, холодна, розкішна, лікувальна… Ну й умитися:)
2. Полонина Красна. Туди нас із вітерцем везли на шерифському УАЗику, і це сама по собі пригода. Полонина Красна ― найкрасивіша полонина Карпат, без перебільшення. По-перше, перед очами постає такий краєвид, що ти одразу відчуваєш себе героїнею крутої документалки від National Geographic. А по-друге ― там росте чорниця, і її можна брати голими руками.
3. Вершина Гайсон Гавор. Це там само, на полонині, забратися зовсім нескладно ― це вам не Стримба, куди пішки 15 км і потім ― тільки померти. Гайсон Гавор означає «та, що відкриває верхні двері». Це особливе Місце Сили! Потрібно стати твердо, ввібрати всю цю карпатську силу усім тілом, підняти руки догори долонями і просити, чого бажаєте понад усе. Легкий вітерець, сонце і близькі хмари стануть вам відповіддю. Аксакали тутешніх місць свято вірять у силу Гайсон Гавор і запевняють, що вона ніколи їх не підводила. Я попросила, не скажу що. Але повідомлю, коли збудеться. Хоча, якщо чесно, воно вже почало збуватися:)
4. Будиночок лісника ― на спуску з Полонини. Там можна поспати і поїсти. Нас пригощали настоянкою на травах і бограчем ― національним угорським м’ясним супом. Ох, ця настоянка! Ох, усі настоянки Карпатщини! Дбайливо везу з собою кілька видів. Це ж диво яка настоянка!
5. Банька, банька, банька! З віничками і басейном, з крижаною джерельною водою і карпатським чаєм з трав, з цілющим станом немовляти, коли засинаєш, наче в м‘якій перині, а просинаєшся, наче після ортопедичного матрацу ― свіжий і повний сил. І парного молочка одразу.
6. І найзаповітніше. Свидовецький хребет, де розташовані три найвисокогірніших озера України. Дістатися туди ― це квест. Треба довго чекати погоди, тому що УАЗик їде схилом майже 40 кілометрів, а гірськими трасами ― це близько 3,5 годин. Смерековий ліс, неймовірні краєвиди, а в озері можна і треба скупатися! Це одне з карпатських див, але ми, на превеликий жаль, не змогли його побачити, хоч і піднялися до світанку, щоб потрапити туди. Дощ, туман, розмита дорога ― їхати далі було б невиправданим ризиком, тому ми розвернулися на півдорозі. Тож їдьте туди і зробіть це за нас. Ну, будь ласка. А потім ― покажіть усім.
А ще кілька мінеральних джерел з цілющою водою (ШКТ), форельні господарства, красиві зелені галявини, риболовля (а тут водиться дунайський лосось, наприклад!), полювання і походи за грибами! А взимку приїздіть покататися на чорних трасах, але не тільки ― багато місць для спокійного лижного відпочинку, є підйомник, можна їхати з дітками. Тут багато інструкторів, які допоможуть і навчать, а в кожній садибі є прокат спорядження. Вже не кажемо про сані, коней і санчата.
Стосовно виходів у цивілізацію, то зовсім поруч Мукачево і Берегово. Ну й Колочава ― у 8 км, тільки перейти треба гірський хребет. Ми об’їжджали. Об’їзд ― 150 км.
Оцінка – 10.
Можливість відпочинку з дітьми
Усть-Чорна, Руська Мокра, Лопухово ― місця саме для сімейного відпочинку. Я б поїхала тільки з дітками, і знаєте, чому? Тому що я хочу, щоб вони це побачили. І я не про природу.
Я хочу, аби мої діти побачили, якими бувають люди навколо. Як вони бережуть свій дім і поважають свій край. Як люблять і шанують батьків. Яке святе для них поняття «гість».
Тому ― так, усі 10 балів за шматочок правильного дитинства.
Чистота
Я більше ніде не бачила таких чистих подвір’їв, як тут. У пташнику ― жодної зайвої пір’їнки. Жодного поламаного дитячого велосипеда, розкиданих іграшок, абияк накиданих дощок і мисок на столі у дворі. Все потопає у квітах, чистоті і дереві, і навіть собаки ввічливо махають хвостом. А постіль пахне травами і диким медом. Тут живуть справжні ґазди (господарі по-місцевому).
Чистота – 10 балів.
Wi-Fi, мобільний зв’язок
Оцінка ― 2 бали, ну, ви розумієте. Без коментарів.
Хоча прямо зараз проводять лінію і обіцяють, що через півроку хороший вайфай буде у кожній хаті.
Безпека
Коли ми приїхали сюди і поставили машину, то забули зачинити в ній вікна. Так вона кілька днів і простояла, і кожна річ всередині лежала на своєму місці.
Той випадок, коли ти точно знаєш, що є на світі місце, де на ніч можна не закривати двері, а діти самі гуляють у лісі, і їм нічого за це не буває!
Отже, сміливі 10 за безпеку.
Сповнений глибокого змісту висновок
По-перше, я хочу подякувати Петру ― голові Усть-Чорної, Анатолію ― голові Руської Мокрої, Юрію Петровичу ― начальнику гірського пошуково-рятувального загону і Колі ― місцевому «шерифу», аксакалу і повелителю УАЗика. Ці люди показали нам усе, і ми полюбили їх землю так, як би вона була нашою батьківщиною.
Так, так, так, сюди варто приїхати, як у здравницю духу й тіла водночас. Тому що звідти ви поїдете додому цілими. Ви ж розумієте, про що я, правда?