ГоловнаБлогиБлог Бориса Тарасюка

Україна після Євромайдану: зовнішньополітичні і безпекові виклики

Перемога українських патріотів на Євромайдані далася нам ціною 106-х життів українських героїв. Усі ми сподівалися, що після того, як подолаємо диктатуру, відразу розпочнемо будувати нову, демократичну Україну.

Всі були впевнені в тому, що не змарнуємо другий шанс, який вибороли після першої перемоги демократів – під час «Помаранчевої революції».

Після перемоги “Революції гідності» настала нова доба і відкрилися нові можливості перед українським народом…

Фото: EPA/UPG

Росія vs Україна

На жаль, надії та сподівання новонародженої нації не були реалізовані через агресію Росії. Не просто так Російська Федерація обрала саме цей період, коли після чотирьох років руйнівного панування режиму Януковича, після чотирьох років руйнування Збройних сил і всього безпекового сектору України нова українська влада постала перед серйозними проблемами і викликами.

Агресія Росії в Європі ХХІ століття отримала нове визначення – так звана «гібридна війна». Всі ми пам’ятаємо, з чого починалося захоплення Криму, який було втрачено без жодного пострілу з нашого боку. На мою думку, це серйозна помилка тодішнього керівництва і відповідальність за неї лежить на виконуючих у той час обов’язки глав держави і уряду.

Україна та українське керівництво повинні виходити, перш за все, із національних інтересів і не завжди дослуховуватися до західних дорадників: реалізація їхніх рекомендацій фактично призвела до втрати Криму. Нас закликали в жодному разі «не провокувати Росію», не застосовувати сили оборони, в тому числі, щодо «зелених чоловічків», що, власне, призвело до окупації (сподіваюсь, тимчасової) Автономної Республіки Крим.

Юридична кваліфікація дій Росії

Якщо надати юридичну кваліфікацію діям Росії, то вони повністю підпадають під визначення агресії, яке дала Генеральна асамблея ООН 14 грудня 1974 року в резолюції 3314. Москва здійснила воєнну окупацію частини нашої території і продовжує чинити агресію проти України в окремих районах Донецької та Луганської областей.

Фактично Російська Федерація оголосила про анексію частини нашої території та продовжує вести неоголошену війну проти України, що є порушенням усіх основоположних принципів міжнародного права. У цинічний спосіб кремлівське керівництво намагається поширювати по всьому світу брехливу інформацію про те, нібито Росія не має жодного відношення до цього міждержавного конфлікту. За його фарисейськими твердженнями, це донбаські «ополченці» виступають проти Києва і хочуть задовольнити свої права.

Організація Об’єднаних Націй, Рада Європи, ОБСЄ і Європейський Союз однозначно стоять на позиції, що порушення територіальної цілісності і недоторканності України має бути усунено, тобто відновлено статус кво згідно з міжнародно-правовими документами.

Крим має повернутися під контроль України, а російські військові й озброєння, які знаходяться на території України, повинні бути негайно виведені до РФ. Власне, сьогодні ні в кого не лишилося сумніву, що ми маємо справу з відкритою неспровокованою агресією Росії проти України.

Повертаючись у минуле крізь роки нашої незалежності, навряд чи згадаємо політика, військового чи дипломата, який міг би припустити можливість війни Росії проти України, але так сталося.

Це має стати уроком для всіх у світовому співтоваристві. Ми не повинні сподіватись на «доброго сусіда», а натомість маємо самі забезпечити власну безпеку, що є прямим обов’язком влади, але, на жаль, цього не було зроблено.

Ще з радянських часів ми продовжували звертати увагу тільки на наші західні кордони, а східний кордон так і не був облаштований. Більше того, не завершився процес демаркації українсько-російського кордону, який нараховує більше двох тисяч кілометрів. Усе це, звичайно, призвело до таких наслідків, які маємо на даний момент.

Фото: nfront.org.ua

Готовність до відбиття агресії

Відносно стану, в якому Збройні сили України зустріли агресію, то сказати про те, що вони були в слабкому стані, це нічого не сказати. У березні цього року, після початку російських агресивних дій, наші сухопутні війська, які нараховують близько шістдесяти тисяч військовослужбовців,провели військові навчання для того, щоб визначити стан боєготовності. В результаті оцінки цих військових навчань виявилося, що лише 10% сухопутних військ реально боєздатні. Десять відсотків, тобто шість тисяч із шістдесяти! Це стало дуже серйозним сигналом, який показав, у що перетворилися наші Збройні сили за чотири роки панування режиму Януковича.

За весь час правління «проффесора» та його банди велася цілеспрямована підривна діяльність, спрямована на те, щоб зруйнувати наші Збройні сили і звести нанівець їхню боєготовність. У результаті Міністерство оборони в недалекому минулому очолював колишній громадянин Росії. Служба Безпеки України була просякнута працівниками ФСБ РФ. Отже, можна лише з жалем констатувати, що Україна виявилася у військовому відношенні не готовою до відбиття агресії з боку Російської Федерації.

Які цілі Кремля?

Очевидно, що «програма-мінімум» полягала в тому, щоб фактично підірвати територіальну цілісність України – шляхом розповсюдження тероризму, зброї, наркотиків на усій нашій території – та встановити контроль над південно-східною частиною України, що частково було досягнуто за допомогою російських спецпідрозділів, маріонеток і найманців. «Програма-максимум», звичайно, полягала в тому, щоб захопити весь Південь нашої держави, створити мілітаризований коридор, відрізавши Подніпров’я від Чорного моря, з'єднатись із сепаратистським Придністров’ям. А далі – вже дестабілізувати Молдову і підійти впритул до кордонів НАТО в Центрально-Східній Європі.

Виклики зовнішній політиці України

Як професійний дипломат і людина, котра двічі очолювала Міністерство закордонних справ, я можу тільки висловити співчуття своїм колегам, які опинилися в такій тяжкій ситуації. Відомо ж бо: коли говорять гармати, дипломатія часто-густо безсила. От, власне, така ситуація й виникла, якщо узагальнено говорити про те, в яких зовнішньополітичних обставинах опинилася Україна.

Можна констатувати, що розтоптано міжнародне право. Вперше в ХХІ столітті держава – постійний член Ради Безпеки ООН здійснила агресію проти сусідньої держави, брутально порушивши свої зобов’язання як член Організації Об’єднаних Націй, на яку покладена основна відповідальність за підтримання міжнародного миру і безпеки. Фактично немає жодного міжнародно-правового документа, який би не порушила Росія цим актом агресії. Передусім, це Гельсінкський заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Паризька хартія для Нової Європи та інші документи, в тому числі й двосторонні.

Росія порушила свої зобов’язання як підписант Будапештського меморандуму про гарантії безпеки Україні, відповідно до якого країни – постійні члени Ради Безпеки, ядерні держави (серед них – Російська Федерація, США , Великобританія) зобов’язалися поважати територіальну цілісність, незалежність і суверенітет України.

Більше того, цим документом передбачалося недопущення економічного тиску на Україну для досягнення політичних цілей. Це саме те, чим Росія займалася не один рік до здійснення прямої воєнної агресії.

Фото: EPA/UPG

Наші міжнародні позиції підриває також неучасть України у системі колективної безпеки. Таких колективних систем безпеки на нашому континенті є дві: одна – це НАТО, або Організація Північноатлантичного договору, друга – це так званий Ташкентський договір, або ОДКБ. Звичайно, з самого початку ми відхилили можливість участі України в проросійській системі. А що стосується НАТО, то зробили замало для того, щоб стати членом Альянсу. Хоча в 2006 році Україна дуже близько підійшла до отримання Плану дій щодо набуття членства, так званого ПДЧ.

Реакція міжнародної спільноти

Що стосується США та інших західних партнерів, які об’єднані в НАТО і ЄС, то їхню реакцію я б назвав кволою. Європейський Союз та столиці провідних країн – членів НАТО не втомлюються заявляти: мовляв, ми глибоко стурбовані тим, що відбувається з Україною через агресію Росії. Але далі цієї стурбованості і оголошення санкцій, які не мають особливого впливу на економіку Росії, мова досі не йде.

Щоправда, нещодавно ЄС та США здійснили низку акцій, які мають призвести до серйозного підриву енергетичного потенціалу Росії. Зокрема, вони заборонили надавати їй сучасне обладнання для розвідки та видобутку газу і нафти. На мою думку, це є першим кроком, який може завдати відчутної шкоди економіці Росії. Наступними дієвими кроками з боку США та ЄС мають стати:

1. Подальше зниження світової ціни на нафту, яка, за останніми повідомленнями, впала вже нижче 90 доларів за барель;

2. Виключення Росії зі світової фінансової та банківської системи (SWIFT).

Потрібно констатувати також важливий факт, коли Генеральна Асамблея ООН 27 березня 2014 року, на 68-й сесії, кількістю рівно у 100 голосів прийняла резолюцію 68/262, якою засудила російську агресію і виступила на підтримку територіальної цілісності, суверенітету та незалежності України.

Не проформи ради

Хотілося б окрему увагу приділити формату переговорів, щодо врегулювання конфлікту з Російською Федерацією. Вважаю, що Мінський формат переговорів є програшем української влади. Натомість Женевський формат переговорів, коли 17 квітня зібралися ключові представники України, Росії, ЄС та США, був реальною можливістю знайти достатньо вагомих аргументів для впливу на Путіна.

На жаль, переговори було зведено до так званого Мінського формату, де зустрічаються другорядні «повпреди» України і Росії, які не мають серйозних впливів. Представником із нашого боку виступає колишній президент Леонід Кучма, а з боку Росії – посол, що можна вважати досить низьким рівнем переговірників для розв’язання надскладної проблеми, хоча й за участю представників ОБСЄ. Звичайно, що Україна в цьому форматі програє. Хоча б тому, що в ОБСЄ віддавна діє потужне російське лобі…

Як людина, що мала відношення до переговорів із досить чутливих питань українсько-російських відносин, починаючи з 1990 року, я можу стверджувати: Росія – це дуже небезпечний перемовник і партнер, підступний та цинічний у своїх діях. Один на один Україні не виграти переговори з Росією. Для того, щоб перемовини завершилися в інтересах нашої держави за логікою міжнародного права та міжнародних відносини, для цього потрібна обов’язкова противага у ролі таких глобальних гравців, як ЄС та США.

Висновок невтішний: на мою думку, українська влада припустилася серйозних зовнішньополітичних помилок у процесі захисту національних інтересів.

Отже, що робити?

Я вважаю, перш за все, треба:

  • зміцнювати обороноздатність нашої держави; перевести економіку на воєнні рейки, організувати виробництво сучасних зразків озброєнь; домовитися про поставки сучасних озброєнь з-за кордону, найсучасніших воєнних технологій, супернадійної амуніції і навчально-консультативної допомоги досвідчених військових радників;
  • мобілізувати всі сили суспільства для протистояння і відпору агресії;
  • скасувати позаблоковий статус України, законодавчо закріплений 1 липня 2010 року режимом Януковича, що є перешкодою на шляху цілеспрямованого руху до членства в НАТО;
  • здійснити негайні кроки щодо включення України до механізмів міжнародних гарантій, зокрема отримати статус «основного союзника США поза НАТО», який надасть право президенту США направляти озброєння до нашої країни;
  • провести референдум щодо приєднання України до НАТО;
  • нарощувати тиск міжнародної спільноти на Російську Федерацію та вживати рішучіших заходів для підриву її воєнно-економічної спроможності;
  • ініціювати міжнародні зусилля щодо вироблення сучасних механізмів дотримання основоположних принципів міжнародного права;
  • ініціювати міжнародну конференцію з метою вироблення змін до Статуту ООН, які б передбачали, зокрема, скасування права вето в Раді Безпеки ООН;
  • змінити формат переговорів щодо врегулювання ситуації із залученням таких глобальних гравців, як США та ЄС;

Здійснення цих кроків матимуть коротко- і середньостроковий результати у відновленні глобальної системи безпеки і реалізації національних інтересів України.

Борис Тарасюк Борис Тарасюк , Співпрезидент Парламентської асамблеї «Східного партнерства», народний депутат України
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram