Про кількох таких горе-політиків я б хотів сьогодні сказати кілька слів, вивести їх на чисту воду. Раніше не міг говорити, бо вважав, що це може зашкодити Об'єднаній опозиції – вони співпрацювали з деким із її керівництва, а згодом, під час Євромайдану, не хотів створювати підстав для міжусобиць. Хоча голова шайки, про яку піде мова, сам так "засвітив" себе на шкоду Майдану, що й додавати вже було нічого. У пресі й серед активістів його стали називали не інакше як провокатором. Довелось бідаці аж за кордон пішки утікати, а його подільники тут поховались, залягли на дно. Думаю, ви вже здогадались, що мова йде про Олександра Данилюка та «Спільну справу».
Ловці політично недосвідчених душ, дрібні, але системно шкідливі громадські псевдоактивісти, негативна роль яких вміло приховується ними самими й тими, у змові з ким вони роблять свої брудні справи. З штатними «діячами» цієї організації я маю свій гіркий досвід співпраці, про який має нарешті дізнатись широкий загал.
У кінці 2010 року, вже наприкінці Податкового Майдану, мене познайомили з ними земляки-підприємці, які брали участь у тій акції. Невдачу Податкового Майдану Данилюк пояснював неправильними діями і зрадою Оксани Продан та інших організаторів. Сам він, звичайно, поводився скромним героєм, до того ж за кожної нагоди підкреслював, що "його хлопці сидять". Відповідно, треба було фінансово допомагати, що я й робив. Хоча інколи виникало питання, як же так, що активісти «Спільної справи» сидять за ґратами, а лідер, якого має найбільше переслідувати влада, гуляє на волі?
Але власні проблеми, яких ставало з кожним днем все більше, не залишали часу на роздуми і на пошук відповідей на ці питання. Вже навесні 2011 року стало відомо, що я "маю честь" бути у списку супротивників влади, яких належить фактично знищити. Тому на виборчу кампанію 2012-го я налаштувався, як на справжню війну. Іти на фронт було з ким – я знав, що за мною підуть активісти "Селянського Фронту", численні друзі, товариші, селяни Миколаївщини.
Місяці за півтора до офіційного початку виборчої кампанії я отримав від Данилюка пропозицію поспілкуватись з "Батьківщиною". Ми познайомились з Пашинським, я згодився стати кандидатом-мажоритарником від Об'єднаної опозиції. Пізніше не раз пожалкував про це, зокрема, через неодноразове нагадування "спільносправівцями" наданої мені милості, мовляв, вони ж мене безплатно познайомили!
Проте спочатку все було пристойно, Данилюку навіть вдалось переконати мене, що шукати фахівців із проведення виборчої кампанії не треба, у нього є надійні люди, його найближчі помічники – такі собі панове Пилипчук, Стасів і Ніколенко. Я погодився, як виявилось, собі на біду.
Так помічники Олександра Данилюка з його подачі стали моїми довіреними особами на виборах до Верховної Ради України, а Пилипчук – керівником штабу. Як виявилось згодом, весь розхвалений професіоналізм киян звівся до дерибану коштів виборчого фонду. У результаті виборчу кампанію все ж таки організували і довели її до переможного результату мої місцеві помічники й активісти – сотні людей під керівництвом Василя Глухова та Олександра Шкітіна.
Данилюківці ж, маючи від мене нотаріальні доручення на розпорядження виборчим рахунком, негайно підім’яли під себе фінансування і утаємничили його. Я цьому перешкодити не міг, бо був змушений виїхати за кордон, оскільки була реальна загроза замість Верховної Ради попасти за грати - у моїх політичних супротивників "регіоналів" залишався цей єдиний метод перемогти мене.
Повною мірою "професіоналізм" данилюківців проявився тоді, коли в Первомайську на ОВК-132 завершився підрахунок протоколів ДВК, і електронна інформаційно-аналітична система "Вибори" зафіксувала мою впевнену перемогу над конкурентом-"регіоналом". Перемога в умовах застосування проти нас шаленого адміністративного ресурсу була тріумфальною, її по праву можна називати торжеством духу виборців, які не підкорилися оскаженілій бандовладі. І цю перемогу данилюківці... продали!
Зроблено це було хитро і просто. Замість того, щоб відразу після встановлення результату виборів наполягти на підписанні вже готового підсумкового протоколу і його доставці в ЦВК (добитися цього в присутності міжнародних спостерігачів і сотень людей на вулиці було цілком реально), вони на вимогу членів ОВК від Партії регіонів дали згоду на перерву у засіданні ОВК на цілих 10 (!) годин, які були в тій ситуації конче потрібні "регіоналам" для організації "правильного" результату.
І це при тому, що закон прямо передбачає безперервну роботу ОВК до остаточного підведення підсумків виборів, що встановлюється підсумковим протоколом, і я також категорично забороняв Пилипчуку давати згоду на це грубе порушення законодавства.
Ось так найближчими соратниками Данилюка було продано «регіоналам» голоси людей, які довірили мені мандат народного депутата для захисту їхніх інтересів у парламенті.
Вже потім, наступного дня після зради данилюківців, в Первомайську під ОВК-132 було повстання народу, перемогу якого продавали, був штурм "Беркуту", розгром приміщення ОВК, викрадення протоколів і всі інші події, що обійшли телеекрани всього світу, але основне залишилось за кадром і відбулось поза межами ОВК, під тихий шелест зелених купюр, таких милих серцю наших "героїв". Не "Беркут" украв перемогу народу, він був лише продовженням злочину, а негідники-данилюківці у змові з політичними бандитами, якими тоді керував на Миколаївщині губернатор Микола Круглов.
Зробивши свою чорну справу у моїй виборчій кампанії, шахраї вибрали тактику «кращий захист – напад» і почали поливати моє ім’я брудом. Погрожували зробити це і серед українських діаспор за кордоном (я в той час інтенсивно спілкувався з діаспорянами в США та Канаді, намагаючись за їхньою допомогою спонукати владу цих країн розпочати переслідування української бандитської влади на чолі з Януковичем).
У ЗМІ таким чином почали розкручувати тему начебто наявності у мене російського громадянства (я належним чином припинив його в 2005 році, і Данилюк з компанією це добре знали) і мало не служби в ФСБ, а щоб брехня була якомога вагомішою, підключили до неї... Левка Лук'яненка. І цей ось безпринципний крок Данилюка та його поплічників вразив мене найбільше.
Поясню чому. Справа в тому, що один із підручних Данилюка – Захар Стасів є онуком Левка Лук'яненка. Користуючись цим, ця шайка провокаторів і шахраїв почала використовувати шановану і заслужену людину в своїх брудних інтригах, підключила до підписання завідомо брехливих і наклепницьких пасквілів не тільки самого Левка Григоровича, але з його допомогою і багатьох інших відомих українців. Робилось це не тільки проти мене, а в багатьох інших випадках, технологія зловживання іменами заслужених людей через Левка Лук'яненка поставлена данилюківцями на потік, перетворена на цілий бізнес!
І ось такі діячі, багатьом відомі як професійні й абсолютно безпринципні провокатори й шахраї, отримують можливість впливати на рішення високих державних посадовців!
Багатьох прикро вразила новина про те, що нещодавно шахрай Данилюк став радником Міністра оборони України. Постає тривожне питання: чого такого мудрого може нарадити Міністру оборони цей непорядний чоловік, який жодного відношення до армії при цьому ж не має?
Кілька слів про Захара Стасіва, який торгує репутацією свого заслуженого діда, як пиріжками. Він є кумом впливового високопосадовця - відповідальної, чесної й порядної людини - наближеного до Президента.
На замовлення одного багатія-корупціонера на даний момент Стасів докладає шалених зусиль, щоб за допомогою кума протягнути цього "гаманця" до наступної Верховної Ради - хоч напряму через мажоритарний округ, хоч через партію Президента. Хвалиться, що справу вже майже залагоджено!
Без усякого сумніву, він і з інших питань намагатиметься проштовхувати різноманітні шкурні інтереси через свої зв'язки, а то й іменем кума, не спитавши його. Якщо він рідного діда використовує "втемну", то чому ж не використати у такий спосіб і кума?!
А Данилюк, того й чекай, нарадить міністру не виводити війська з оточення, зачекати, поки ситуація не стане максимально трагічною, побільше бійців загинуть, бо ж основний "революційний" принцип Данилюка - чим гірше, тим краще! Якщо хтось "сидить" або гине, йому піаритись є на чому!
Чистити органи влади, як того вимагає народ, треба негайно, і не тільки від таврованих приналежністю до злочинних комуністичної та "ригівської" партій-шкідників. Потрібно діяти швидше і принциповіше, щоб позбутись провокаторів і шахраїв, що маскуються під полум’яних патріотів України.