Журналісти неодноразово намагалися проаналізувати успіх президентської кампанії Порошенка, «феномен» Ляшка та рейтинговий провал Юлії Тимошенко. Багато всього було написано і про тих, кого вів за собою до Київради Віталій Кличко і хто під брендом «УДАРу» отримав у Колонній залі Київради депутатські посвідчення. Чимало інформації було про те, що в Києві спрацювала задіяна штабом Порошенка-Кличко «мережа бабушек» Черновецького, високий рейтинг лідера «УДАРу», за яким знайшли «партійний притулок» екс-черновецькі, екс-литвинівці, екс-регіонали та «злив» партії «Батьківщина» на чолі з Юлією Володимирівною.
Хто і чому зробив все можливе, щоб 1 млн. 379 тис. 984 столичних виборців, які взяли участь у голосуванні 25 травня, обрали тандем Порошенка-Кличка? Як назвати – саботаж, зрада чи пособництво – дії тих людей, які мали забезпечити перемогу на виборах Тимошенко і «Батьківщини»?
Про це.
У Києві виборчу кампанію кандидата в Президенти України Ю. В. Тимошенко мав проводити 21 виборчий штаб: Київський міський виборчий штаб, 10 окружних виборчих штабів та 10 районних виборчих штабів. Працювали тільки 10 районних штабів: Київський штаб, керівником якого було призначено в. о. голову фракції Сергія Соболєва, не був утворений (працювала міська організація). Так само, як не розпочали свою діяльність й окружні виборчі штаби, керівниками яких Центральний штаб партії призначив київських нардепів-мажоритарників.
Відтак десять районних штабів на чолі з головами районних партосередків «Батьківщини» мали самостійно, а подекуди, всупереч власним інтересам та стикаючись з саботажем соратників по партії з Верховної Ради (про це – далі), проводити президентську, мерську та київрадівську кампанії. Можу сказати, що беручи участь у зустрічах та нарадах, райштаби робили все що могли, в тому числі, власним коштом.
Про те, що Сергій Соболєв був аж за океаном, вже написав Сергій Лещенко (Руїни Юлії Тимошенко). Проте решта депутатів, які знайшли час і можливості поставити своїх людей, переважно помічників, на мажоритарні округи від «Батьківщини», не знайшли часу для роботи на Тимошенко. Вочевидь, сподіваючись на автоматичне повторення успіху парламентських виборів 2012 року, коли кандидати від «Батьківщини» перемогли у боротьбі зі столичними «титанами махінацій та гречкосіями» (слід згадати, що деякі з нинішніх нардепів саме столичному осередку завдячують своєму сьогоднішньому місцю роботи, бо саме партійці боронили їх результат при нападах титушек та масовому голосуванню вдома).
Відповідно, маючи інформацію, можу сказати, що брав участь у роботі районного виборчого штабу та в організації зустрічей з виборцями призначений керівником окружного виборчого штабу Сергій Терьохін (Голосієво), та виявив цікавість до роботи районного виборчого штабу Олександр Чорноволенко (Поділ). Ні Віталій Сташук (керівник окружного виборчого штабу, Дарниця), ні Володимир Яворівський (керівник окружного виборчого штабу, Деснянський район), ні Ксенія Ляпіна (керівник окружного виборчого штабу, Дніпровський район), ні Сергій Соболєв (керівник окружного виборчого штабу, Шевченківський район), ні Леонід Ємець (керівник окружного виборчого штабу, Печерськ) активної участі у президентській кампанії не брали.
Інші члени фракції, призначені керівниками окружних штабів, взагалі відверто працювали на Порошенка-Кличка. Так, призначений керівником окружного штабу в Оболоні Олександр Бригинець, спочатку очолив штаб, а потім відмовився працювати на «Батьківщину», акцентуючи свою увагу на своїх родичах в «УДАРі» – братові та зятеві. Ще «краща» ситуація з призначеним керівником Солом’янського виборчого штабу Дмитром Андрієвським: колега по фракції зосередився не на президентських перегонах Тимошенко-Порошенко, а на лобіюванні інтересів своїх помічників. Результат його активної агітаційної роботи – народний депутат від «Батьківщини» підтримував кандидатів від «УДАРу».
В принципі, як і ті члени фракції, які взяли участь у виборах на посаду міського голови Києва (а таких аж 4) та у виборах до Київської міської ради. Ті, хто просував свої політичні проекти та рекламував себе, і хто в підсумку в рейтинговому співвідношенні забрав у кандидата від «Батьківщини» Володимира Бондаренка від 2% до 8% голосів. Звичайно, «посприявши» при цьому розпорошенню електорату «Батьківщини» на місцевих виборах. Хтось має дати оцінку тим людям, які агітуючи за себе та працюючи на власні політичні проекти, критикують «Батьківщину»? Тим самим налаштовуючи киян проти кандидата у Президенти Тимошенко.
Деякі ж кадрові ротації Бондаренка і без люстраційного комітету виборці пов’язують з підкилимними домовленостями.
Не можна не сказати і про тих керівників, які своїми посадами нині завдячують Бондаренку, проте «підпрацьовують» на Порошенка-Кличка. Як? У Дарницькому районі порізали намети кандидата від «Батьківщини» Сагуйченка – міліція «нуль». В Оболонському районі адміністрацію очолила людина Бригинця, в Шевченківському – колишній заступник екс-голови Шевченківської РДА В. Пилипишина, адміністрацію Дніпровського району очолив представник «УДАРу». Їх «підпрацювання» – це бездіяльність міліції та занадто активна робота співробітників ЖЕКів, які миттєво видаляли агітпродукцію «Батьківщини». При цьому, не знищуючи агітпродукцію «УДАРу».
І про головне. Отриманий Юлією Тимошенко та «Батьківщиною» результат на цих виборах – компіляція кількох негативних факторів та суспільно-політичних процесів у країні. Не слід забувати, що сьогодні «Батьківщина» – це партія влади, представники партії наразі перебувають на всіх керівних посадах як держави, так і столиці. Тож кадрові призначення та ротації після Євромайдану не могли не вплинути на рейтинг «Батьківщини» та її Лідера: взявши на себе відповідальність за країну в надважкий час, представники партії водночас стали мішенями для критики та негативу.
Звичайно, що самоусунувшись від відповідальності та відхиливши пропозиції зайняти посади в Уряді у лютому 2014 р., представники партії «УДАР» та Петро Олексійович, так само самоусунулися від негативу, який у будь-якому випадку отримує діюча влада. Відтак, їх, на відміну від нас, не звинуватили у втраті Криму та війні на Сході.
То в чому полягає правда про київські вибори?
Правда полягає в тому, що жодного разу «Батьківщині» не вдавалося настільки чесно сформувати список партії на виборах до Київради та висунути у мажоритарних округах перевірених часом та досвідом кандидатів. Не олігархів, не запроданців та дерибанщиків. Нікого, хто б удостоївся бути занесеним журналістами у «чорні хроніки» про кандидатів від «Батьківщини»: ні скандальних голосувань, ні незаконних забудов, ні кумів-сватів-мажорів (за винятком матеріалів по В. Голубу та по О. Савченку).
Звичайних розумних киян, партійців, які розраховували на чесність та відкритість у своїй виборчій боротьбі, а у відповідь отримали продуктові набори, подарункові сертифікати та вічно ненажерливу «мережу Черновецького». Правда, це чи домисли про «УДАР», можна судити з кількості матеріалів в інтернеті. А те, що опонентам «Батьківщини» не вдалося виявити жодного інциденту, скласти жодного протоколу щодо застосування неправомірних дій «Батьківщини» під час виборчої кампанії, – факт.
То ж хто відповідатиме за «злив» Батьківщини?