Українсько-російська війна, яка заслуговує бути нагородженою епітетом «дивна», наразі нагадує гру у піддавки. Росія вдає, що очікує спротиву і тому категорично заперечує свою участь у будь-яких незаконних акціях. Навіть те, що по всім центральним телеканалам демонструються кадри, на яких полковник російської армії показує свій паспорт і керує перепідпорядкуванням Росії українських міліціонерів, не є доказом для Чуркіна в ООН, який стверджує, що в Україні немає жодного російського військового.
Україна ж весь час натякає, що не віддасть «ни пяди» своєї території, нічого насправді не роблячи для свого захисту. Гучні заяви про проведення антитерористичної операції, створення національної гвардії і тому подібне на повірку виявляються не чим іншим як невдалим намаганням якось заспокоїти знервоване суспільство. В результаті вже втрачено Крим і Севастополь, територія яких за своєю площею співмірна з середньою європейською країною. На Сході ж і Півдні, після невдачі з захопленням обласних центрів, росіянами почала застосовуватися тактика «малих кроків» через захоплення контролю над стратегічно важливими малими містами. Не складно передбачити, що, при збереженні такої динаміки подій, вже через декілька днів Україна втратить Донбас. І це буде ще далеко не кінець історії, на цьому Москва не зупиниться за жодних обставин. Розрахунок як мінімум на 7-8 областей. Не дарма ретранслятор Кремлівських планів Тімур Теміргалієв днями заявив про те, що невдовзі буде створено «Українську Федерацію» у складі 8 Південних та Східних українських областей, яка приєднається до Союзної держави Росії та Білорусі.
Щоб розібратися в тому, чому реалізується нинішній сценарій, написаний в Кремлі, спробуємо проаналізувати логіку дій всіх причетних до подій в Україні гравців.
По-перше, Росія
Кремлівські керманичі мислять категоріями всіх відомих світовій історії імперій, - «існую, поки захоплюю». Заради об’єктивності, треба говорити якраз про Російську Федерацію, як державу, а не про її Президента Путіна чи якихось інших політиків чи чиновників. Перебуваючи під загрозою виникнення глибинної соціально-економічної кризи, експансії з боку Китаю і високої ймовірності у результаті розпаду на «удільні князівства», Москва змушена компенсувати ці ризики зовнішньою експансією. Після репетиції в Грузії, наразі реалізується саме цей сценарій. Тому то й наскільки велика підтримка з боку громадян Росії – на рівні 77% - демонструється щодо анексії Криму.
По-друге, міжнародна спільнота
Незважаючи на сучасні інформаційні, аналітичні та інші технології, нещодавні події в Криму, й нинішні на Донбасі виявилися повною несподіванкою як для міжнародних організацій, так і для найбільших світових держав – США, ЄС тощо. Зрозуміло, що зупинити експансію Росії можна лише через консолідовані дії всіх головних геополітичних гравців – політичні, економічні і військові. Проте готовність до таких дій виявилася нульовою. Максимум, на що спромоглася ООН, – ухвалити резолюцію Генеральної асамблеї, якою закликати до збереження незалежності і територіальної цілісності України. Аналогічний крок нещодавно також зроблено ПАРЄ. Результатами десятків заяв та прес-релізів Вашингтону, Брюсселя, Токіо та інших країн світу стали лише декоративні політичні санкції проти офіційної Москви та персональні фінансові проти декількох десятків наближених до Путіна чиновників. Навіть до запровадження так званого третього пакету європейці виявилися не готовими.
По-третє, власне Україна
В результаті Майдану Україна очистилася від режиму Януковича. Проте цього виявилося замало для того, щоб одразу побудувати світле майбутнє. Як показали перші два місяці після революції, в Україні не існує ефективної системи державного управління, яка би була здатною забезпечити управління державою, розвалено армію та спеціальні служби, що унеможливлює захист країни від агресії, навіть такого дивного типу, який застосовується Росією, економіка ж доведена до стану «напередодні колапсу». За 23 роки незалежності Україна так і не стала незалежною від Кремля, - ні політично, ні економічно.
Більше того, нові керівники держави, які несподівано для самих себе опинилися у високих кабінетах, ймовірно щиро намагаючись втримати під контролем ситуацію в країні, роблять величезну кількість стратегічних і тактичних помилок, які лише призводять до погіршення стану речей. Немає сенсу їх тут перелічувати, оскільки для цього знадобиться не один аркуш паперу.
То на що ж сподіватися Україні і всьому цивілізованому світу? Насправді ж мова йде не лише про Крим, Донбас чи Україну в цілому. Наразі йдеться про нову систему міжнародних координат, яку вибудовує Росія. Тому подумати про те, як рухатися далі час не лише українцям, а й європейцям, американцям, китайцям, південно-африканцям і всім іншим.
По-перше, всім нарешті треба усвідомити, що жодні дипломатичні засідання, переговори, попередження, декоративні санкції тощо не матимуть впливу на кремлівських старців. Путін намірився зробити Росію єдиним домінуючим геополітичним гравцем. В хід підуть всі засоби. Паралелі - з часами Македонського, Чінгісхана, Наполеона чи Гітлера. Чим завершуються такі авантюри загальновідомо. Проте, якщо взяти динаміку зростання жертв під час останніх світових воєн, не складно передбачити, що цього разу йдеться вже про сотні мільйонів людських життів. При цьому чим далі відтерміновується початок протидії намірам новітнього російського царя-батюшки, який нагадує фюрера, тим більшими будуть масштаби втрат.
По-друге, Україні слід негайно відмовитися від всіх вже проголошених виборів, ввести надзвичайний стан і повну мобілізацію. Мораторій на будь-які перемовини з Росією, ідеї типу «референдуму», сплати за газ того, що вимагає Газпром тощо. Мова йде про виживання держави. Лише консолідація зусиль всіх політичних партій, громадянського суспільства, бізнесу і простих громадян зможе зламати сценарій Путіна. Слід пам’ятати, що будь-яка поступка лише розпалює апетит агресора. Тому краще пережити дефолт чи зупинку всієї хімічної галузі, відмовившись від російського газу, ніж втратити державу.
По-третє, міжнародна спільнота, в першу чергу США, Японія, Канада та держави-члени ЄС повинні негайно запровадити повномасштабні санкції проти Росії, як держави, запустити програму переозброєння української армії і невідкладно надіслати своїх інструкторів. З огляду на масштаб загрози, потрібна програма типу американського Ленд-лізу в часи другої світової війни. Окрім того, найпотужніші у військово-політичному плані держави мали б підписати з Україною договори про привілейоване партнерство по прикладу американсько-ізраїльської угоди.
По-четверте, нинішнє керівництво української держави має або нарешті ухвалювати рішення на упередження, в тому числі кадрові або поступитися посадами іншим кандидатам, готовим взяти на себе відповідальність. Тримати вакантними десятки і сотні позицій в органах державної влади тижнями і місяцями, публічно принижувати гідність чиновників та правоохоронців, скорочувати кількість дипломатів у часи, коли кожен профі за кордоном на вагу золота – то недопустима розкіш, якщо не дії, що підпадають під дію окремих статей Кримінального кодексу.
Й останнє. Москва і Вашингтон домовилися про переговори у Женеві за участю України та ЄС. До них два дні. При цьому Росія, своїми діями на Донбасі демонструє свою справжню мету – їх зірвати. Хоча регулярно безпідставно звинувачує саме Київ у цьому. За таких обставин, українське МЗС має негайно відмовитися від будь-яких дипломатичних контактів з офіційними представниками Росії, принаймні до повернення status quo і встановлення миру на Півдні та Сході країни. Переговори з позиції слабкого – то завідомо програшна справа.
Часу в України та світу насправді обмаль. Необхідно терміново припинити пусті розмови і почати спільні дії!