Прийшов до дому, все перечитав. Ось як це було.
Грудень 1845 року видався для Тараса Шевченка надзвичайно тяжким у житті. Працюючи в складі Археографічної комісії, яка проходила в складних погодних умовах, Шевченко захворів двостороннім запаленням легенів. В той час ця хвороба не лікувалася, мало хто видужував. Про це знав лікар, знав і поет. В другій половині грудня стан здоров’я поета став майже безнадійним. В такому стані, на Різдво-25 грудня, Шевченко пише « Як умру, то поховайте...». Господь зглянувся, зберіг життя поетові. Через декілька тижнів Шевченко знову приступив до роботи в Археографічної комісії.
Цей вірш мав різні назви: «Завіщаніє», «Заповіт», «Думка», «Остання воля». З 1867-го року за ним закріпилася назва «Заповіт».
Грудень 1845 року видався для Тараса Шевченка і надзвичайно плідним в його творчості. За одинадцять днів до «Заповіта», 14 грудня 1845 року, Шевченко пише «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє».
Дійсно, цитуючи критиків, «Заповіт» і «Посланіє» - квінтесенція всієї творчості Т. Шевченка. Яка міць, яка сила ідей, як співзвучно з сьогоднішнім днем. Подумалось, чому Шевченку ставимо пам’ятники (всього в світі-1384, в Україні-1256), покладаємо до них квіти (багато квітів), називаємо його іменем міста і села, площі і вулиці, навчальні заклади, музеї і театри, на його честь проголошуємо промови, закликаємо виконувати заповіти Кобзаря, а Україна, її народ так і залишаються в поневоленому стані?
Відповідь проста – за формою активної діяльності легше сховати слово Шевченка, його ідеї, задуми, пророцтва. Так робила радянська еліта, так робить і сучасна, нібито національна українська еліта. Вони його бояться.
Шевченко вкрай різко висловлювався про українських керманичів, які змирилися з підневільним, колоніальним становищем рідного народу:
Раби, подножки, грязь Москви,
Варшавське сміття – ваші пани,
Ясновельможнії гетьмани.
Чого ж ви чванитеся, ви!
Сини сердешної України!
Що добре ходите в ярмі,
Ще лучше, як батьки ходили.
Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,
А з їх, бувало, й лій топили.
Бесчестіє, зрада, криводушіє – це найстрашніші, найогидніші хвороби нашої еліти. А стан корупції, а е-декларування?
Індекс сприйняття корупції (Corruption Perceptions Index, CPI), що розраховується фахівцями Transparency International, визначає рівень корупції в державному секторі - від "0" (високий рівень корупції) до "10" (корумпованих чиновників майже немає).
У поточному році для України цей показник склав 2,2 пункти проти 2,5 пункту роком раніше. У зведеному рейтингу Transparency International Україна за рівнем сприйняття корупції перебуває на 146 місці з 180.
Народним депутатам і їм подібним віщує Шевченко:
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра,
Добра святого. Волі! волі!
Братерства братнього! Найшли,
Несли, несли з чужого поля
І в Україну принесли
Великих слов велику силу,
Та й більш нічого. Кричите,
Що Бог создав вас не на те,
Щоб ви неправді поклонились!..
І хилитесь, як і хилились!
І знову шкуру дерете
З братів незрящих, гречкосіїв,
І сонця-правди дозрівать
В німецькі землі, не чужії,
Претеся знову!.. Якби взять
І всю мізерію з собою,
Дідами крадене добро,
Тойді оставсь би сиротою
З святими горами Дніпро!
Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались,
Щоб там і здихали, де ви поросли!
Не плакали б діти, мати б не ридала,
Не чули б у Бога вашої хули.
Як треба керувати, дерти шкуру з власного народу, щоб за часів незалежності втратити 10 мільйонів населення, допустити окупацію ворогом 10% території України.
Історія України – це історія жорстокого знищування і нищення національної еліти через голодомори, ГУЛАГи, психлікарні та інші форми. «Еліта», що припала нашому народові з совєтських часів, не є повноцінною, не було відповідних умов для її творення. Не є вона і проукраїнською.
Усвідомлюючи це, мусимо долати свої вади і творити себе як еліту самі, власними силами творити українську демократичну державу. На це піде чимало часу, але в цьому наше майбутнє і в цьому нам допоможе слово Шевченка.