«Вдома у нас стоїть портрет Сергія. Тимурчик часто до нього підходить і говорить: «Тато – Герой»»

«Сергій був життєрадісним, добрим та товаристським. Завжди допомагав людям, які того потребували. Був дуже активним та впевненим у собі. Мав добру розвинену інтуїцію. Був патріотом своєї країни, чудовим чоловіком і батьком», - згадує про свого загиблого в АТО чоловіка, командира відділення 30-ої окремої механізованої бригади Сергія Чередниченка-Москаленка його дружина Наталія.

Фото: Надано проектом

Про історію свого знайомства із майбутнім чоловіком жінка розповідає, що це сталося на весіллі її сестри. Наталія була свідком зі сторони дружини, а Сергій – чоловіка. Жінка зізнається, що до того, ніколи не бачила Сергія, хоча вони все життя проживали в одному районі Харкова. «Того дня, як тільки вперше побачила Сергія, у мене перехопило подих. Такий красень: високий, стрункий із таким поглядом, який просто не можливо не помітити. Я закохалася із першого погляду. А через тиждень після весілля моєї сестри, Сергій мені зателефонував, ми почали зустрічатися і жити разом», - розповідає дружина загиблого.

Сергій Чередниченко-Москаленко дуже любив машини. Це, буквально, була його пристрасть. Багато їздив за кермом, ремонтував їх. Також він вмів все робити своїми руками. Робив ремонти людям, виконував практично всі види робіт, займався рекламою і встановленням рекламних носіїв.

«Ми дуже кохали один одного. Могли годинами розмовляти, завжди знаходили спільні теми і інтереси. Бувало, що і не помічали, що проговорили всю ніч, а на ранок вже треба йти на роботу. Ми були щасливими. Але найбільшою радістю стало народження нашого сина Тимура. Ми готувалися до його народження. Під час вагітності Сергій мене від усього оберігав. Робив сам всю роботу у домі: прибирав, готував. Ми з ним відвідали всі парки Харкова, часто проводили час на свіжому повітрі. Взагалі, мій чоловік дуже спішив жити, хотів все встигнути. Немов передчував, що життя буде коротким», - зізнається Наталія.

Так і трапилося. Щастя молодих було надто коротким. Сергій отримав мобілізаційну повістку. «Для мене це стало великою несподіванкою. Можна було йти у військкомат і брати відстрочку, але Сергій вирішив йти захищати країну. Він сказав, аби я не переживали, оскільки навіть до рук зброї не візьме, а буде водієм. При тому, під час навчально-мобілізаційних зборів отримував найвищі результати зі стрільби. Звичайно, він мені про це не казав», - розповідає дружина загиблого.

Коли народився Тимур, Сергія відпустили у відпустку. Це були найщасливіші дні для молодої родини. «Ми з чоловіком провели 3 найкращих дні разом. Він стояв над ліжечком сина і плакав від щастя. Він мені постійно дякував за сина, а на третій день уїхав на Схід. Повернувся у ще одну відпустку через 2 місяці. Це було останнє наше побачення. Моєму щастю тоді не було меж. Не дивлячись на те, що чоловік був дуже втомленим, ми все робили разом. Купали Тимурчика, ходили на прогулянки, Сергій співав синові колискові навіть навчив вимовляти сина перших звуків. Мені дуже хотілося, аби Сергій не вертався на війну, однак він сказав, що це не можливо. Він не міг покинути хлопців, які стали йому братами. Він казав, що поки він на Сході, то захищає нас із Тимуром і ми можемо бути спокійними. Хоча який же може бути спокій. Я постійно за нього переживала», - ділиться своїми спогадами і переживаннями Наталія.

Сергій Чередниченко-Москаленко щодня телефонував додому. Постійно цікавився справами своєї коханої та сина. Завжди казав, що у нього все добре, хоча насправді були постійні обстріли і крок до смерті, що врешті його наздогнала. «Того дня Сергій мені зателефонував і сказав, що заступає у бойове чергування. У слухавці було чутно вибухи і стрілянину. Мені було дуже тривожно. Сергій сказав, що зателефонує ще ввечері, однак не зателефонував. Я весь вечір і ніч намагалася сама йому дотелефонуватися. Тимур майже не спав. Був дуже стурбованим, багато плакав. Він вже відчував, що його батько загинув. А на ранок до нас прийшли із військкомату із трагічною новино, що Сергія більше немає», - стримуючі сльози говорить дружина загиблого.

Сергій Чередниченко-Москаленко загинув у бою з російськими збройними формуваннями під час обстрілу поблизу смт. Луганське, Артемівського району, що на Донеччині. Указом Президента України № 473/2015 від 13 серпня 2015 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

«Зараз Тимурчику вже 2 рочки, він навряд пам’ятає тата, адже тоді, коли він його бачив, йому було всього 2 місяці. Але вдома у нас стоїть портрет Сергія. Тимурчик часто до нього підходить і говорить «Тато – Герой». На це дуже боляче дивитися і не можливо без сліз. Але я маю бути сильною. Зі смертю Сергія в мене земля пішла з-під ніг. Немов відірвали частину серця. Життя перетворилося на існування і єдина моя мета – виховати сина. Тимур дуже схожий на Сергія. Ми намагаємося не здаватися і жити далі. Хоча важко. Я вірю, що Сергій, там, на небі, нас бачить, і допомагає», - говорить Наталія.

Держава допомогла родині загиблого в АТО Сергія Чередниченка-Москаленка: дружині Наталії і 2-річному Тимуру надавши компенсацію та призначивши пенсію по втраті годувальника. Тимуру зараз дуже важко без тата. Він постійно його згадує, коли бачить людей у формі та військові машини. Дитинка швидко росте, тож не зайвими стануть дитячі іграшки. А ще потрібен диван. Давайте допоможемо родині Сергія Чередниченка-Москаленка, який захищав кожного з нас.

ЧЕРЕДНИЧЕНКО НАТАЛІЯ ВІТАЛІЇВНА 4188373027480604 (Райффайзен банк «Аваль»)

Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram