«Зі смертю Олександра померли всі наші мрії і життя втратило сенс. Знаю, що мушу виховати сина, якому зараз ще важче ніж мені…»

«Чудовий чоловік, батько та друг. Завжди і в усьому мене підтримував і допомагав. Ми були щасливою сім’єю, але нині, лишились одні із сином, він - без батька, а я - без свого коханого», - говорить Олена Чернявська, дружина загиблого в АТО Олександра Чернявського, військовослужбовця 12-окремого полку оперативного забезпечення.

Олександр та Олена вперше побачились у 10-річному віці, під час відпочинку у дитячому таборі, наступна зустріч була аж через 8 років. «Це була щаслива випадковість. Я не впізнала Сашка, а от він мене впізнав і першим підійшов привітатися. Я працювала у кафе, а Сашко – у міліції. Одного дня у нашому закладі сталася бійка, тож я натисла «тривожну» кнопку і на виклик приїхав патруль, у складі якого і був мій майбутній чоловік. Він мені дуже подобався. Уявіть, стрункий юнак з неймовірно гарними очима, у яких я просто тонула. Такі загадкові і водночас лагідні. Ну як не закохатися? Батьки навчили Сашка бути чесним і справедливим, що, погодьтеся, у наш час є рідкістю», - згадує Олена. Тоді ж молоді вирішили, що мають бути разом. А незабаром, одружилися і святкували народження сина, якого назвали Іваном.

«Після народження синочка ми ще більше згуртувались. Вільний час завжди проводили разом. Сашко вчив мене і Івана рибалити, а я їх – збирати гриби. Ми полюбляли бувати на свіжому повітрі і проводити цей час із користю. А ще, чоловік завжди займався садінням вазонів. У нас вдома було дуже багато різноманітних рослин, наші друзі цьому дуже дивувались і приходили подивитись, що цього разу Сашко посадив», - говорить дружина загиблого.

Олександр Чернявський проходив службу за контрактом у 12-окремому полку оперативного забезпечення. І за декілька місяців після початку АТО, його полк вирушив на Схід. «На той момент я дуже переживала, адже як і кожна жінка, боялася, що із Сашком може трапитись щось погане, це ж війна. Але він мене заспокоював і казав, аби не хвилювалась зайвий раз і що все буде добре. Він мені щодня телефонував, але про те, що там відбувалося насправді, не говорив. Лише питав про Івана та про мене», - згадує Олена. Через півроку перебування в АТО, чоловікові дали відпустку, яку він провів із родиною. Жінка пригадує, що Олександр планував розпочати будівництво власного будинку (подружжя жило у службовій квартирі) та роздумував над майбутнім сина. «Олександр хотів, аби в Івана було все найкраще і найщасливіше дитинство», - говорить дружина загиблого. По завершенню відпустки, Олександр знову вирушив на Схід, боронити країну. На жаль, це було остання відпустка і побачення з дружиною і сином у житті чоловіка.

Олена Чернявська розповідає, що у переддень загибелі Олександра, не знаходила собі місця, мов передчуваючи смерть, з самого ранку, смуток і тривога оселилися у серці жінки. «Увечері ми говорили із Сашком і він сказав, що їхатиме супроводжувати колону, і що у тому районі буде відсутній зв'язок, тож аби я не переживала, він мав мені зателефонувати по поверненні, однак, цього не сталося. Натомість, подзвонив мій брат і сказав, що Саша пропав у зоні АТО. Я спочатку не повірила у це, подзвонила його командиру, він підтвердив, що є поранені і загиблі, однак мого чоловіка серед них не було. Його знайшли лише через декілька днів і доправили у морг у Дніпро. А перед тим, мені ще зателефонував сепаратист з номеру Саші і сказав, що його немає в живих», - говорить Олена.

Олександр Чернявський загинув під час супроводу колони, яка йшла польовою дорогою з смт Луганське до міста Дебальцеве, що на Донеччині, потрапивши у засідку поблизу села Нижнє Лозове. Указом Президента України № 311/2015 від 4 червня 2015 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Зараз Олена Чернявська, разом з 8-річним сином Іваном живуть у квартирі, що отримали від держави. Після смерті чоловіка та батька, їх життя повністю змінилось. Попервах, Іван дуже сильно плакав, відмовлявся виходити надвір та навіть не хотів жити. Погіршилось і здоров’я. Після загибелі Олександра, минуло вже півтора роки, але біль і сум не відступають. Іван і досі чекає на батька, який назавжди залишив цей світ. Знайдіть можливість допомогти родині загиблого в АТО Олександра Чернявського. Їм потрібна побутова техніка: газова колонка, пральна машина та шафа для одягу, а ще - зимове взуття для хлопця.

ЧЕРНЯВСЬКА ОЛЕНА СЕРГІЇВНА OLENA CHERNIAVSKA 4188370027330607 (Райффайзен банк «Аваль»)

Люди допомагають людям! Кому допомагаєш ти!

Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram