Ніколи не перестаю думати про мого Ігоря. Наче впав цілий світ, а скільки всього ми хотіли зробити…

Ігор Юрченко та Наталія Ніконенко знали один одного ще з шкільних років. Однак, не були особисто знайомі. Тоді, під час перерв, Ігор з друзями, заходив до Наталчиного класу, аби погратись і поговорити. Тоді ж і Наталія вперше звернула увагу на хлопця. Пізніше, вже завершуючи навчання, зав’язалось знайомство, міцна дружба, що згодом переросла у любов. Через декілька років закохані одружились і у них народилась донечка, яку назвали Дариною.

«Ми дуже чекали на дитинку. І коли я дізналась, що вагітна, Ігор дуже зрадів. Завжди старався, аби я нічого не робила, був дуже уважним і турботливим, а як народилась наша дівчинка, то він полюбив її так, що і словами не описати», - розповідає дружина загиблого.З дитинства, Ігор був привчений багато працювати. Разом з батьком, який був будівельником, він їздив на заробітки, де й навчився будівничому ремеслу. Одразу, після закінчення школи він і сам почав працювати, а коли одружився з Наталією, їздив на роботу до Києва, тож приїжджаючи додому на вихідні, увесь час приділяв дружині і донечці. «Даринку він завжди носив на руках, бавився з нею, а коли донечка підросла, ми разом багато гуляли, їздили на природу. Ігор дуже любив рибалити і нас привчив до цього заняття. Він був добрим, чуйним, турботливим, люблячим чоловіком і батьком. Ми відчували себе, мов за надійним муром. А для Даринки був ладен на все, завжди виконував всі її забаганки», - згадує Наталя.

Так і тривало життя щасливої молодої родини. Але все змінила війна. З початком АТО Ігор Юрченко не міг спокійно спостерігати та дивитись на те, як ворог нищить країну та вбиває людей. Хоч він і не служив у війську, твердо вирішив, що піде добровольцем, адже мав приклад свого молодшого брата Дмитра, який вже був на війні. «Ігор мене навіть підманув, сказав, що прийшла повістка і його забирають на збори. Хоча я з самого початку про все здогадувалась. Він ще з дитинства мріяв бути військовим та й не міг сидіти вдома, знаючи, що його молодший брат на війні», - говорить дружина Наталія.

Після проходження навчання, перед відправкою в зону проведення АТО, Ігор востаннє бачив свою дружину та доньку. «Він обіцяв, що повернеться і в нас народиться друга дитина, яку ми планували… Ніколи не перестаю думати про мого Ігоря. Наче впав цілий світ, а скільки всього ми хотіли зробити…», - стримуючи сльози розповідає дружина героя. Жінка каже, що вже тоді відчувала сильну тривогу та неспокій. Трагічну звістку про загибель чоловіка Наталія дізналася від матері Ігоря. «Моя свідомість не сприймала цього. А ще, підходить Даринка і питає: «Що, татуня загинув?» - Ні, кажу, що все нормально. А Дарина почала сильно плакати і казати, чому саме її тато загинув…», - згадує дружина Наталія.

Ігор Юрченко загинув від смертельного поранення, під час надання допомоги та евакуації поранених, поблизу населеного пункту Новоорлівка Шахтарського району Донецької області. Указом Президента України № 311/2015 від 4 червня 2015 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Кажуть, що час лікує рани. Але чоловіка і батька вже ніхто і ніщо не зможе повернути. Зараз, родина Ігоря Юрченка намагається навчитись сприймати втрату, але це не просто. 10-річна Дарина каже мамі, що часто бачить свого тата, боїться темноти та лишатися вдома наодинці. Держава допомогла із житлом: родина отримала квартиру і хоче придбати найнеобхідніші меблі. А ще, Дарині потрібен новий одяг. Сподіваємось, що ви зможете допомогти та підтримати родину Ігоря Юрченка.

НІКОНЕНКО НАТАЛІЯ ВАСИЛІВНА NATALIIA NIKONENKO 4188370026236136 (Райффайзен банк «Аваль»)

ЛЮДИ ДОПОМАГАЮТЬ ЛЮДЯМ! КОМУ ДОПОМАГАЄШ ТИ?

Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram