За декілька місяців, вони вже жили разом, знявши у Миколаєві затишну квартирку. Віктор – вчитель фізичної культури за фахом, захоплювався футболом, легкою атлетикою. Після укладання контракту із ЗСУ, служив у складі миротворчого контингенту у ряді гарячих точок: Косово, Македонія, Хорватія, Ліберія.
Щоранку, коли Віктор був не на службі, він поцілунком будив Ірину, приносив чай з трояндочкою, зробленої з серветки. Вона й досі зберігаэ усі ці трояндочки. Кожна - це день, коли вони були разом. Коли він був поруч. Понад усе він любив дружину та донечку, але разом вони були зовсім мало – кликав обов’язок та Україна.
Із самого початку війни - з березня 2014 року, Віктор захищав цілісність Української держави, у складі 79-ї окремої аеромобільної бригади. Стояв на кордоні з Кримом, коли існувала загроза вторгнення з півострова, Боронив Піски, ДАП, горів у БТРі під Савур-Могилою та витягав своїх під мінометним вогнем.
З війни, у відпустку Кіборг приїхав раз, коли його дружина народжувала. Під час пологів був з нею, тримав за руку. Два тижні не відходив від маленької донечки Лілії.
– Він нас з дочкою називав «мої манюньки», - розповідає Ірина. - Він високий, міцний, а я маленька. Дуже хотів, щоб першою була донечка, а потім, говорив, буде син, мріяв про пацана. Не встигли. Пам'ятаю, в один із днів його відпустки він подивився на мене і попросив: «Манюнька, ти мене відпусти, будь ласка, назад, там мої пацани. Як вони без мене? Мені там треба бути. Але скоро це закінчиться. Я повернуся і завжди буду з вами, - розповідає Ірина. Він поїхав. Це було в серпні...
В день його загибелі вони розмовляли по телефону. Він сказав: «Я скоро приїду у відпустку, почекай ще пару днів, і разом підемо з малою гуляти». Пообіцяв передзвонити вранці...».
Віктор був командиром взводу. Усі підлеглі були для нього братами. І це він довів своєю смертю. Коли, не вагаючись, накрив собою гранату заради порятунку інших. Під регулярними обстрілами ДАПу окупантами з "ГРАДу" , молодий командир ціною власного життя захистив бійців, прикривши їх своїм тілом.
Указом Президента України № 915/2014 від 4 грудня 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, високий професіоналізм та з нагоди Дня Збройних Сил України", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Та десантура не помирає. Вона повертається на небо.
Півтора роки Лілія Ковальчук росте без батька. Ірина міцно береже у своїй пам’яті спогади про чоловіка – героя. Завдяки своїй силі волі, вона не дає горю зламати їх життя.
Підопічні благодійної платформи «Люди допомагають людям» Ірина та маленька Лілія потребують нашої уваги і допомоги. Ірина не працює, адже догляд за маленькою донечкою потребує максимум часу. Але існує нагальна потреба у коштах. Памперси, дитяче харчування, ліки, одяг та дитяче взуття. Молода вдова живе з батьками. Адже те житло, яке вони мають – голі стіни без ремонту. І на закінчення цього ремонту, поки що немає грошей. Але разом ми їх обов’язково знайдемо. Долучайтеся до нашої платформи, щоб разом допомогти родині Ковальчуків.
Номер карткового рахунку №1043436200
КОВАЛЬЧУК ІРИНА СЕРГІЇВНА