Спецтема

​Хирів. Місто, де проїжджав Швейк

"Швейкові заманулося як слід побачити себе у водяному дзеркалі, і він довго ходив по греблі ставка, аж поки його знайшов там патруль польової жандармерії, який шукав російського полоненого. Жандарми були угорці і, незважаючи на Швейкові протести, відвели його в етапний пункт у Хирові, де зарахували до транспорту російських полонених, призначених працювати на ремонті залізничної колії в напрямку Перемишля", - розповідається у книзі Ярослава Гашека "Пригоди бравого вояка Швейка".

Насправді, у Хирів на Львівщині я вирішив поїхати не через Швейка, а тому, що це місто старовинне і цікаве. У місті немає громадського транспорту, я обійшов місто пішки (воно в 1,7 раза більше за Монако) і витратив на це близько чотирьох годин часу.

Якщо вам влом читати блог і дивитися фото - є відосік:

Добратися до Хирова не так просто — через Самбір приміським поїздом або ж автобусами зі Львова. Якщо ви їдете поїздом з Києва та Львова, то матимете час на швидку прогулянку Самбором. Автобус Самбір-Хирів коштує 30 гривень, а дизель - 20. З Самбора їхати приблизно годину мальовничими краєвидами. Зауважу, що попутки з міста варто ловити на дорозі Т1401, бо пряма дорога на Самбір, за словами місцевих, — не торт.

Нині залізничний рух в Хирові - це дві пари приміських поїздів Самбір-Нижанковичі та Самбір-Стар’ява, але колись місто було великим залізничним вузлом. У 1872 році на станції "Хирівська посада" "зустрілися" дві ділянки залізниці: Львів - Перемишль - Сянок - Будапешт (Угорсько-галицька залізниця) та Хирів - Самбір - Стрий (Наддністрянська залізниця).

Другий залізничний вокзал (станція "Хирів") збудували у 1888 році, через відкриття закладу отців Єзуїтів і потребою приймати велику кількість пасажирів.

На виході у місто з вокзалу "Хирів" є й будка-автовокзал, а поруч ями до щиколотки. На прохання продати квиток мене послали до водія автобуса. Така собі зустріч з містом, я вам скажу.

За 400 метрів розташований храм Різдва Пресвятої Богородиці, збудована у 1846 році на місці дерев'яної церкви Святого Миколая. У 1882 році пожежа пошкодила церкву, але у 1884 році її відновили.

Трохи далі починається центр міста з ратушею та костелом Св. Лаврентія. На цьому місці у 1531 році звели перший дерев'яний костел, у 1710 році - мурований, у 1900 році - розширили вдвічі, спорудили вежу. У 1945 році храм перетворили на склад, а з 70-х років тут розташовувався будинок культури. У 2010 році його повернули католицькій громаді

Ратуша мені сподобалась - симпатична будівля зі свіжим ремонтом. Але це не історична споруда, до 2015 року це був просто будинок, на якому добудували вежу з годинником. До Другої світової війни у Хирові була одноповерхова ратуша 18 століття, але згодом її розібрали.

Під час та після Другої світової у місті діяли загони УПА, які боролись з нацистськими та радянськими окупантами. На честь упівців в місті є пам'ятний знак — місце, де вони "спричинили перестрілку між червоними".

Фото: Александр Рудоманов

За річкою Стрв’яж поступово руйнується колишня вілла "Полонія". Її збудували наприкінці ХІХ століття як готель для батьків, які приїжджали відвідати дітей у Хирівському закладі, де учні були на повному утриманні і додому їздили лише на канікули. У міжвоєнні роки готель перестав діяти. У будинку проживала родина Сосновських. У підвалах Сосновські мала досить великий тартак. Під час війни родина Сосновських була вивезена до Казахстану, а у будинку розмістилися органи НКВД. Тут катували багатьох українських патріотів і незгодних з новою радянською владою. Жертв закопували прямо за будинком. З настанням української незалежності останки жертв комуністичного режиму були ексгумовані і перенесені на цвинтар і поховані у братській могилі УПА. Місцеві кажуть, що вночі інколи чутно голоси людей, яких катують. Ще років десять тому учні у підвалах знаходили деякі знаряддя тортур і кістки.

На горі міста розташовується колишній конвікт єзуїтів, старезна споруда, яку видно з вокзалу. Зараз вхід туди вільний, хоча раніше там була військова частина. У 1883 році розпочали будівництво комплексу кляштору (монастиря) і конвікту (колегіуму) єзуїтів. 1 вересня 1883 року освятили перший наріжний камінь, а у 1891 році закінчили будівництво. Тоді це був чи не найбільший освітній центр в Галичині. Під час Першої світової війни через місто проходило велика кількість поїздів та військових, і тому розташовувався шпиталь, де за переказами перебувало до 4000 осіб одночасно.

Історія комплексу виглядає так :

"Коли робили ремонт, в конвікту розбили стіну і робочі побачили там старовинну книгу, почали її діставати, і в той момент в кімнаті появилось дуже багато духів чи примар, які почали нападати на робочих і казали, щоб ті книгу назад замурували в стіні, бо інакше вони всі загинуть... Ну, робочі книгу назад вкинули і на другий день зібрали манатки і поїхали звідти” - розповідає одну з легенд місцева жителька.

У 2018 році на території виникла пожежа, яка пошкодила більше 3000 кв м. Зараз тривають якісь ремонтні роботи, а в каплиці закладу єзуїтів діє православна парафія Св. Миколая.

Історична довідка. Найдавніша знахідка на території Хирова - це римські монети IV ст. н.е. В історичних джерелах Хирів згадується з 1374 р. Після прокладання залізниці місто мало велике транспортне значення, аж до часів СРСР, коли прикордонна зона була закрита.

За консультацію при написанні матеріалу вдячний Богдану Сиваничу, групі Хирів\Chyrów\Khyriv Explorer та Юлії Блашко.

Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram