Ложка добра до обіду. Традиційні підготування до тринадцятої за ліком поїздки вели спільно кількома волонтерськими середовищами зі Львова, Бродівщини та Самбірщини. Розподілені заздалегідь обов'язки зі збору м'ясного, риби, вареників, пасочок та інших великодніх смаколиків дали результат - двадцятитонна фура їхала забитою вщент. Гірше було із закупівлею необхідних запчастин до різного роду техніки. В останній момент, за день до поїздки, Володимир Л. керівник одного з гаубичних дивізіонів попросив 5 планшетів для нових коректувальників. Проте і це несподіване питання вдалося закрити.
Нові коректувальники це добре – значить є нова зброя.
Рівно ж як встигли "добити питання" з ремонтом двох джипів на котрих вже сьогодні їздять серйозні хлопці з двох львівських бригад. За один велика подяка іспанській діаспорі в особі асоціації «Молода Україна», за інший - львівському інтернет-бізнесу.
Про що волонтер мав би написати опісля поїздки? Передовсім подякувати тим хто добровільно погодився стати донором для наших Героїв. Це сотні небайдужих, хто з власної кишені профінансував, надав чи сам створив матеріальні засоби яких потребують наші Герої. Слава Богу, що серед середовищ з яким я контактую це дійсно сотні. Котрі у скрутний час, незважаючи на уявне перемир'я, добре розуміють необхідність подальшої постійної підтримки наших захисників. Честь їм і хвала.
Після кожної поїздки рідні, друзі, пожертводавці постійно ставлять питання: "як там хлопці?". Іншими словами, як почуваються Герої з котрими з'являється коротка можливість перекинутися кількома словами. Друзі, ця можливість випадає дуже різною - під час розвантаження, зупинки на блокпості чи передачі з рук в руки " на «точці". "Точкою", котрій під час поїздки присвоюють номер, на волонтерському сленгу зовуть підрозділ до якого прямує цільова допомога. Такий точок у нашій поїздці було більше 20. А ще є "пошта", у вигляді індивідуальних передач конкретним бійцям, яких кожної поїздки налічується до цілої сотні. Так ось, у ці короткі паузами між переїздами і телефонними дзвінками і черпаєш інформацію «на живо». А дорогою додому вдається обмінятися нею з членами волонтерської команди і скласти з пазлів глобальну картинку.
"Там у хлопців" усе в очікуванні. Не буду оприлюднювати розвіддані, проте ступінь концентрації військ російського агресора аж ніяк не дозволяє стверджувати про мирний сценарій розв'язку конфлікту. Про це, не криючись, говорять між собою офіцери і прості бійці. Аксіомою є те, що чергове загострення як то кажуть "на носі". Складні розрахунки, коктейль чуток і припущень це десь 40% часу розмов з боку самих Героїв.
Як не дивно, і у хлопців такі ж питання. Тобто Герої питають те саме, що хочуть почути небайдужі тут. Тобто питають : "як там в тилу?". Ось тут волонтеру, доводиться ставати психологом. Бо на уточнюючі питання - чому в тилу не так як має бути (із армійським забезпеченням, реформами, боротьбою з корупцією) доводиться давати доволі складні відповіді.
Ще 20 % з коротких розмов на передовій - це скарги, тривоги і жалі щодо ситуацію «на передку». І тут по-справжньому складно. Ну як скажімо має волонтер відреагувати на повідомлення про те, що ворог веде агресивні випади в районі Бахмутської траси, а цей самий час з під Оріхового, території, що контролюється російськими окупантами за день виходить 10 ешелонів з вугіллям ? І що в радіопереговорах терористи підсміюються з "укропів", мовляв без нашого "угалька" ті вижити не зможуть. А значить "війна-війною", а чийсь бізнес - бізнесом. Купа тривог пов'язана з реальним зменшенням присутності волонтерських десантів на передку. Бо їжа і далі залишається затребуваним продуктом, як і бутильована питна вода. Радянська за роком випуску техніка ламається все більше. Додаються складнощі і з ремонтом тих джипів і бусів, котрих усією громадою вдалося завезти «на передок» - як правило більшість автосервісів там на місці взагалі «не заточені» під іноземні машини, тож найближчі запчастини це здебільшого Харків.
Ще кілька хвилин зазвичай іде «на перспективу»- що привезти наступного разу, у котрих питаннях допомогти родині чи знайомим Героя тут Львові.
Проте, поїздка видалася насичена і на позитивні речі. Тонна вареників, котру ми розвантажували вночі в Сєвєродонецьку викликала дуже позитивні відгуки. Запам’ятався захоплений вигук одного бійця котрий побачивши залиті смальцем пироги на весь голос крикнув: «Миколо, йди сюди, ти з Полтави, подивися як на Львівщині вміють вареники ліпити!!!».
Чи не найбільшим фурором стали писанки. Чи не в останній момент перед поїздкою львів’яни принесли сотні яєчок котрі були дбайливо упаковані нашими дівчатами з «Народної самооборони Львівщини» у картонну тару і передані довгим шляхом на Схід. Якщо раніше на блокпостах ми роздавали прапори і сигарети, то цього разу – паски і писанки. Важко передати ті подячні слова, переважно російською мовою. Реально, якщо брати до уваги, що ми роз’їхались трьома групами, то це десятки постів (переважно вночі) і сотні людей.
Деякі питання довелося вирішувати як то кажуть, «на ходу». Так одним розвідникам виявилося вкрай необхідна маскувальна сітка. Про це ми дізналися вже безпосередньо будучи на місці дислокації у них на Сході. Вже наступного дня це питання вдалося вирішити, і хлопці забрали сітку площею більш ніж 40 кв. котру ми залишили на одному з блокпостів.
Дуже потішили дві події на дорозі назад. Охайна хатинка під назвою «Полтавські галушки» (траса «Харків – Київ», перед Пирятином) упродовж усієї війни годує безкоштовно як Героїв з передової, так і волонтерів. Так смачно їли хіба на передовій. Якщо побуваєте там – передавайте великий привіт власнику цього закладу Сергію Жученку, Людині з великої літери.
Не менше потішив сервіс у Броварах, на Київщині, куди нашого «Портоса» (так називаємо бус ГФ «Народна Cамооборона Львівщини»), доводилося здати «у пожежному порядку» опісля подорожі лугансько-донецьким-дніпропетровським бездоріжжям. Хлопці провели діагностику, підкрутили, підтягнули, поставили кілька деталей. І за все це не взяли ані копійки. Теж послуги з самого початку військових дій надають усім військовим та волонтерам безкоштовно. Ось такі свідчення, що Україна насправді єдина, безумовно, додають сил і наснаги.
Поїздка безумовно вдалася. Отримав десятки вітань звідти від хлопців яких відвідали зі словами «Христос Воскрес!» і подякою за передане. Усі ці подяки адресую небайдужій громаді, завдяки якій вдалося організувати за ліком 13 волонтерську поїздку на Схід. Хлопці усім передають побажання миру, родинного затишку і Господньої благодаті. А ще – Віри, що ми обов’язково переможемо!
Христос Воскрес !