У кількох своїх попередніх публікаціях я згадував проблеми «реформування» газовидобувної галузі. Зокрема мова йшла про те, що у липні цього року Урядом було ініційовано зміни до Податкового кодексу, відповідно до яких тимчасово, до 01 січня 2015 року, підприємствам-газовидобувникам збільшено ставку рентної плати за видобуток газу, який продається не для потреб населення. Для свердловин глибиною до 5000 м. з 28% до 55%. А зі свердловин глибиною понад 5000 м. – з 15% до 28%.Така тодішня ініціатива КМУ викликала серйозні побоювання серед приватних газовидобувників, оскільки встановлена ставка плати за користування надрами за природний газ у розмірі 28-55% стала значно вищою не те щоб у більшості країн Європи (наприклад, така ставка в Угорщині становить 12-30%, в Чехії 5%, в Румунії 3,5-13%, в Австрії 7-19%), але навіть більшою ніж в країнах, які є експортерами газу. Так, ставки плати за користування надрами в країнах-експортерах газу становлять: Казахстан – 30%, Норвегія – 50% і Нідерланди 50%.
Це ноу-хау уряду суттєво вдарило по приватних газовидобувних компаніях. Оскільки податок на користування надрами раптово був збільшений приблизно на 90%, відповідно виросла собівартість газу і знизився дохід. Газовидобувники були змушені переглянути рентабельність їхнього бізнесу. Відтак переважна більшість із них продовжила роботу лише видобуваючи газ. А от коштів на нові розробки, розвідку, геологічне вивчення, капітальні ремонти, буріння свердловин зовсім не залишилось.
Однак, сподіваючись, що така норма проіснує лише до 01 січня 2015 року, та усвідомлюючи що «військовий бюджет» країни неодмінно потрібно наповнювати, газовидобувні підприємства затиснули паски і вирішили якось пережити цей складний період. Тим паче, що як запевняє уряд – такі заходи мали би застосовуватися виключно протягом короткого періоду.
Проте, уряд вирішив іти далі. В середині вересня ним було ініційовано власне податкову реформу, яка передбачала встановлення згаданих розмірів ставок плати за користування надрами вже на постійній основі. Відповідні законопроекти тоді не були підтримані парламентом, але незабаром Уряд обіцяє ініціювати цю реформу вже в новій Раді. Очевидно, що з положень нових законопроектів не зникне норма про збільшення рентної плати.
А от наступна урядова ініціатива, як на мене, взагалі не те що суперечить обраному курсу на євроінтеграцію, а взагалі розвертає газовидобувну галузь назад – в минуле. Йдеться про прийняття Кабміном Постанов № 596 і 599 «Про порядок закупівлі природного газу промисловими, енергогенеруючими та теплогенеруючими підприємствами», якими з 13 листопада 2014 року по 28 лютого 2015 року уряд зобов’язав найбільш платоспроможних промислових споживачів купувати природний газ лише у НАК «Нафтогазу України», фактично встановивши монополію держави над ринком природного газу в країні. Відтак, Уряд фактично закріпив за НАКом ринок газу на період пікових навантажень споживання.
У цій всій ситуації логіка Кабміну є такою. НАК «Нафтогаз України» – це державна компанія, яка займається повним циклом операцій, що пов’язані з ринком нафти і газу в Україні. Через дочірні компанії НАК здійснює розвідку та розробку родовищ, транспортування і зберігання нафти і газу, закупівлю природного газу у іноземних компаній та постачання природного і скрапленого газу споживачам (як промисловим, так і для потреб населення). Близько 90% нафти й газу в Україні видобувають підприємства НАКу. Решта 10% видобутку належить приватним нафто і газовидобувним підприємствам, які так само як і НАК реалізують їх на внутрішньому ринку промисловим споживачам і населенню.
Одночасно НАК від імені України виступає стороною в міжнародних контрактах із закупівлі газу, зокрема і з ВАТ «Газпром» і саме НАК розраховується з Газпромом за закуплений газ. Джерелом ресурсів, якими потім можна розрахуватися з Газпромом є кошти від реалізації газу споживачам, а також кошти за транзит і транспортування газу трубопровідним транспортом. Якщо цих коштів не вистачає, в справу втручається держава, надаючи бюджетну підтримку, залучаючи кредити під державні гарантії та ін.
Так от, за даними самого НАКу, станом на 2 грудня 2014 р. сумарна прострочена заборгованість підприємств ТКЕ, ТЕЦ та прямих промислових споживачів перед НАК «Нафтогаз України» складає 14,7 млрд. грн. Це ті кошти, які НАК недоотримує. Водночас, в січні-вересні 2014 року компанія надала послуги з транзиту природного газу на суму усього 12,7 млрд. грн. Це на 27,1% (на 4,7 млрд. грн.) менше, ніж за аналогічний період 2013 року. За прогнозами аналітиків до кінця 2014 року НАК не зможе акумулювати таку суму коштів, яка буде достатньою за розрахунок з імпортерами.
Загалом, НАК – така структура, яка хронічно переживає дефіцит коштів, хронічно їй допомагає держава і в її нетрях хронічно зникають серйозні грошові потоки, кінці яких годі відшукати. Якщо до цієї ситуації додати війну з РФ і погіршення платоспроможності споживачів, то логіка Кабміну полягає в тому, щоб дефіцит коштів збанкрутілого Нафтогазу покрити за рахунок приватників.
Виходить, що замість того щоб негайно реформувати і кардинально вирішувати проблеми корупційного НАКу (що рано чи пізно неодмінно доведеться робити), Уряд намагається вирішити ці проблеми шляхом монополізації ринку та спрямування найбільших фінансових потоків до того самого Нафтогазу. Але це шлях в нікуди! Для того щоб ринок газу в Україні активно розвився, зростали обсяги видобутку і знижувався об’єм імпорту російського газу, міняти ситуацію потрібно негайно.
Інструментарій для реформування є. Починати треба зовсім з іншого напрямку. Ключовим тут має стати лібералізація ринку та лібералізація тарифної політики. На ринок газу треба пустити всіх: як тих хто хоче продавати газ, так і тих, хто хоче його купувати. Тоді сформується ринкова ціна на газ, якої сьогодні просто не існує, адже її не знає ніхто, окрім тих хто домовляється з Газпромом. Тоді сформуються прозорі правила гри. Сьогоднішня ж ситуація справляє лише одне враження – ніхто не збирається нічого міняти!
Очима приватних газовидобувних компаній ситуація виглядає так: держава першим кроком створює умови суттєвого податкового навантаження на газовидобувні підприємства, за яких цим самим підприємствам не вистачає грошей ні на що більше, окрім як на видобуток газу. А другим кроком держава, створює умови, за яких видобутий підприємствами газ неможливо комусь продати.
У такій ситуації пропоную Вам подумати над відповідями на два запитання: 1) що робити вже існуючим підприємствам? і 2) чи захоче прийти в Україну іноземний інвестор?
На перше запитання варіантів відповідей є аж 3: перший - закачувати газ в сховища (власницею яких є держава); другий - припиняти діяльність; третій - йти в Кабмін і домовлятися.
Ніхто не буде сперечатися - українська економіка переживає надскладні часи. Ситуація, в яку потрапив Кабмін і НАК дуже непроста і потребує вирішення. Але потрібно розуміти - те в який спосіб Кабмін приймає подібні рішення сьогодні, завтра може відлякати потенційних інвесторів й перекреслити здобутки нафтогазовидобувної галузі за усі попередні роки. Неприпустимо урядові діяти в односторонньому порядку, коли без жодних економічних обґрунтувань і діалогу з усіма учасниками ринку приймаються такі серйозні рішення.
Тому в мене закрадається враження, що Кабмін, під благим наміром забезпечити населення газом на всю зиму, свідомо приймає такі кардинальні для приватників рішення, щоб завтра до його стін завітали власники газовидобувних підприємств на «договорняки». Комусь сьогодні дуже хочеться цю галузь підім’яти під себе.
Якщо на перше запитання було хоча б 3 варіанти відповідей, то на друге відповідь однозначна: жоден іноземний інвестор не зайде на ринок газу в Україні з такими правилами гри! А це набагато серйозніша проблема для України, аніж бажання «нагнути» вже діючі компанії.
Сьогодні через дії Російської Федерації Європа змушена змінювати свою енергетичну карту. Європейці не впевнені в політиці Путіна, а відтак, вони намагається диверсифікувати джерела енергоресурсів. Україні це якраз «на руку», адже ми також сидимо на газовій голці Газпрому. І тут Україна має не відлякувати європейських інвесторів, а, навпаки, встановити з ними партнерські відносини.
Наша мета - нарощування більших об'ємів власного газовидобутку і скорочення імпорту блакитного палива ззовні, зокрема і з країни-агресора РФ. Тому сьогодні першим кроком у цій сфері має бути створення відкритого газового ринку. Доступ на цей ринок має бути цікавим усім інвесторам (європейським, американським, японським чи навіть - китайським). Зараз Україна має продемонструвати, що наш внутрішній газовидобувний ринок готовий працювати за прозорими принципами - забезпечити усім компаніям зрозумілі і однакові для усіх умови для роботи.
Іноземний інвестор - це не тільки фінансові вливання в економіку країни. Іноземний інвестор заходить на внутрішній ринок з новими технологіями розробки газових родовищ, які, в свою чергу, дозволяють максимально ефективно ці родовища використовувати. Сьогодні нафтогазова галузь потребує планування економіки проекту та стабільності інвестицій протягом довгострокового періоду! У нас велика кількість розвіданих і законсервованих родовищ, які ми не можемо використовувати ефективно, тому що у нас застарілі технології видобутку. У нас також, за даними дослідження консалтингової компанії IHS CERA, в надрах зосереджений ресурс близько 11,5 трлн кубометрів газу, що при сучасних потребах країни може забезпечити її енергетичну незалежність більш ніж на 200 років.
Саме тому сьогоднішня логіка держави під час побудови ринку газу має полягати не в тому, щоб будувати його на кшталт російської моделі, а заохочувати приватників нарощувати власний газовидобуток, залучати інвесторів, вкладати гроші в розвідку та геологічне вивчення нових перспективних площ. Чим більше приватні газовидобувні компанії добудуть газу, тим менше ми будемо купувати у «Газпрому» і менше від нього залежатимемо. Варто пам’ятати, будь-які додаткові податкові навантаження підривають інвестиційну привабливість. Сьогодні ж нам цю привабливість потрібно нарощувати. Це як ніколи важливо!