Одразу кілька рекордів вдалося встановити на двадцять третьому кінофестивалю PÖFF, який щорічно проходить наприкінці року в естонській столиці. За сімнадцять фестивальних днів кінопокази відвідало понад 90 тисяч осіб. Це щонайменше на 10 тис. більше, ніж торік. Також суттєво виросла кількість гостей і іноземної преси на «Темних ночах».
- Це – успіх! – не приховує свого задоволення директорка PÖFF Тійна Локк.
І це той випадок, коли слова керівниці «Темних ночей» не є жодним перебільшенням. Успіх PÖFF є цілком закономірним. На сьогодні він є найбільшим і наймасштабнішим кінофестивалем в усій північній Європі. Вражаюча конкурсна програма з окремими секціями дебютів, фільмів країн Балтійського регіону та альтернативного кіно, що цього разу включала загалом 75 повнометражних фільмів. Велика кількість нагород, починаючи від гран-прі та кращих фільмів у конкурсних секціях до призу за кращі акторські роботи, кращий сценарій та кращу музику. Не менш вражаюча позаконкурсна програма з кількома сотнями кращих фільмів року та ретроспектив із різних куточків планети. А ще «фестивалі в фестивалі»: короткометражних, дитячих, юнацьких фільмів (Just Film) зі своїми кураторами, журі і каталогами. Плюс велика програма для представників кіноіндустрії з пітчингами, семінарами.
Організатори фестивалю змогли перетворити собі на плюс навіть на перший погляд невдалий час проведення PÖFF. Адже якраз у цей період авіакомпанії-лоукостери починають виставляти найнижчі ціни на переліт до Таллінна, крім того, тут можна зупинитись за доступні ціни в хостелах або готелях. А різдвяний ярмарок та купа цікавих музеїв та галерей Таллінна є чудовим доповненням до фестивальної програми та збільшувати кількість бажаючих відвідати «Темні ночі».
- Перші роки ми навіть не думали, що фестиваль протримається так довго. Тоді нам казали, що «Темні ночі» не надто й потрібен тут у Таллінні. Проте ми були наполегливими і з перших днів ретельно працювали над фестивалем, його легендою, брендом. Також ми всіляко розкручували PÖFF, щоб усі захотіли приїхати до Таллінна на цю подію. Робити все це було непросто. І досягти цього було б неможливо, якби не наша команда, наші спонсори і партнери, готові підтримувати «Темні ночі» і нашу місію, - зізнається Тійна Локк.
Не в останню чергу завдяки PÖFF в Естонії стрімко зріс інтерес до кіно. Пожвавилась і естонська кіноіндустрія. Приїзд на кінофестиваль режисерів з різних країн, за висловом Тійни Локк, став свіжим повітрям для студентів нової кіношколи.
- Складаючи програму фестивалю, ми весь час балансуємо на межі того, що потрібно для Естонії та нашого регіону в цілому і вже потім щодо наявних світових трендів. З аудиторією працюємо так само. Я можу любити певні фільми, однак далеко не кожен із них ми можемо включити до фестивальної програми. Ми повинні враховувати вимоги естонських глядачів: що вони дивляться, чим цікавляться. Звісно, балансуючи в цих питаннях, ми постійно намагаємося «перейти кордони». Але головним для нас лишається наявність авторського бачення в тому чи іншому фільмі, - каже вона.
Знаходиться місце на PÖFF і жанровим фільмам. Тут вважають, що використання різних елементів тих чи інших жанрів можуть додати професійності навіть найбільш радикальним авторам.
- Ми намагаємось включати до наших програм різні фільми, не лише мейнстрим. Ми прагнемо, щоб ці стрічки були цікавими нашому глядачеві, щоб вони були не звичними і відрізнялись від звичайного кіно. З нашими відбірниками ми намагаємось вхопити щось цікаве і свіже з різних країн. На жаль, не завжди це спрацьовує. Приміром, два роки тому в нашому конкурсі був перший іранський нуар, дуже цікаво знятий (мова про фільм «Задуха» (Khafegi) Ферейдун Джейрані, - прим. автора). Але глядача в Таллінні він не знайшов. Мабуть, ніхто не повірив, що знятий в Ірані справжній нуар може бути справді цікавим. Водночас велика кількість глядачів цього року свідчить про зростання інтересу до наших програм, - пояснює Тійна Локк.
Головний приз PÖFF-2019 вручили фільму, який аж ніяк не назвеш жанровим або мейнстримним. Що було навіть дивно, з огляду на головування в журі відомого широкій публіці британського режисера Майка Ньюелла. Це чорно-біла магічна драма «Контора», знята в Японії індійським кінорежисером, сценаристом та продюсером Аншулом Чауганом. Його героїня – школярка Сора, яка після смерті діда знаходить його щоденник воєнних років. Прочитавши його вона розуміє, що все життя прожила з людиною, якого насправді не знала. Майже одночасно з цим у її будинку з’являється придуркуватий хлопець, який ходить задом-наперед і, здається, прибув з потойбіччя. Попри свою дивакуватість він допомагає Сорі налагодити відносини з батьком і дає зрозуміти, що кордон між світом мертвих і живих набагато прозоріший, ніж нам здається.
В обґрунтуванні свого вибору журі відзначило енергію і містицизм фільму: «Ми бачимо історію, яка з'єднує сучасне життя японців з минулим, що на думку героїв уже давно кануло в Лету, але яке прокидається, щоб почати на них полювання. Також це насичений портрет звичайної японської сім'ї з дуже натягнутими відносинами».
Приз за найкращу режисуру теж отримав режисер з Азії – філіппінець Юн Роблес Лана за фільм «Калел, 15». Теж чорно-білий, проте більш «глядацький» фільм-портрет 15-річного підлітка з Маніли, який дізнається про те, що він ВІЛ-інфікований. Маючи непрості відносини з легковажною матір’ю і своєю пристрасною коханкою, він намагається самостійно вирішувати свої юнацькі проблеми. «Калел, 15» не схожий на звичайну драму дорослішання. І радше розповідає приватну історію проблеми з поширенням ВІЛ у Філіппінах, яка останніми роками набула тут масштабів справжньої епідемії. Навіть серед підлітків.
Інші призи головного конкурсу розподілили між фільмами, які мали великий успіх у глядачів PÖFF. Приз за кращий сценарій пішов ізраїльській трагікомедії «Золоті голоси» про немолоду подружню пару акторів дубляжу, які емігрували до Ізраїлю з СРСР у 1990 році. Приз за кращу чоловічу роль отримав актор Каван Клеркін, який зіграв у британському трилері Жерара Джонсона «Качки» (Muscle) тюхтія, котрий вирішив прийти до спортивної зали «підкачатися». І, зрештою, розкачав своє життя так, що згодом усе у нього почало виходити з-під контролю.
А ось приз за кращу жіночу роль вручили румунській акторці Аліні Сербан за також стовідсотково глядацький фільм Гусейна Табака «Циганська королева» (Австрія – Німеччина). Його сюжет дуже нагадує оскароносну «Крихітку на мільйон». Мати-одиначка ромського походження Алі, яку батько прогнав з дому в румунському селі, намагається влаштувати своє життя в Німеччині, нелегально підробляючи то тут, то там. Після одного випадкового знайомства в нічному клубі з боксерськими боями їй приходить в голову ідея зайнятися боксом і завдяки цьому перестати почувати себе дискримінованою в чужій країні.
Аліна Сербан доволі відома кіно- і театральна акторка та письменниця. Вона закінчила лондонську Королівську академію драматичного мистецтва. А в своїй творчості досліджує, зокрема, тему боротьби проти сексизму, расизму, гомофобії та інших проявів дискримінації. Проте, нагорода виконавиці головної ролі була по суті також і призом самому фільму. Як відзначив голова журі Майк Ньюелл, «Циганська королева» зайвий раз довела, що за межами американського і британського кіномейнстрима існує цілий пласт зовсім іншого кінематографу, влаштованого зовсім інакше.
Цей же фільм отримав головний приз екуменічного журі кінофестивалю.
У строкатій конкурсній програмі «Темних ночей» траплялись і доволі прохідні картини. Серед них – знята в кращих традиціях латиноамериканських мильних опер південноафриканська «Дитя Фієли», мелодрама про вихованого чорношкірою героїнею білого хлопчика, старомодна грецька комедія «Дивна погоня за Лаурою Дуранді» і польський шпіонський трилер «Найхолодніша гра», дія якого відбувається в розпал кубинської ракетної кризи, в жовтні 1962 року.
Натомість Майк Ньюелл відзначив загальний високий рівень конкурсних фільмів:
- Всі вони неймовірні та професійно зняті, всі 21. Ми хотіли б мати можливість відзначити більше робіт, і я дуже шкодую, що ми не можемо їх нагородити. Але я б відмітив ще іранський фільм «Коли місяць був повним» Наргєс Абьяр, вьєтнамське «Сонне місто» Дунга Луонга Діна, ірландського «Монстра» Тома Саллівана і, нарешті, «Літаючий цирк» Фатоса Беріша (Косово – Албанія – Північна Македонія) – абсолютно чарівний фільм.
Попри велику кількість російських стрічок для основного конкурсу PÖFF відібрали старомодну стрічку «Крізь чорне скло» учня Андрєя Тарковского, колись популярного серед радянських інтелектуалів режисера Константіна Лопушанского. Це лубочна казка про прекрасну сліпу дівчину, злого олігарха і російські «духовні скрєпи», за якими стоїть бісовщина і всюдисущий російський макабр. Принаймні у цьому нас намагається переконати режисер.
Іншого російського кінорежисера на «Темних ночах» відзначили призом за вклад у кінематограф. Нагороду вручили Андрєю Кончаловскому, який показав у Таллінні свою останню, зняту в Італії епічну в усіх сенсах картину про Мікеланджело «Гріх». В естонській столиці Кончаловскій повчав місцеву публіку цитатами з Далай-лами і віщав про гріховність сучасної Європи.
Вручення призу російському режисеру, останній фільм якого переважною більшістю критиків був визнаний тотальним провалом, у багатьох викликало подив.
- Ми дуже хотіли взяти «Гріх» в наш конкурс. Але не могли, оскільки російський фільм у ньому вже був (мова про «Крізь чорне скло» Константіна Лопушанского, - прим. автора). Тоді ми вирішили: оскільки Кончаловскій ще не отримував подібних призвів, нагородити його за вклад у кінематограф. На мій погляд, це було цілком заслужено. Крім того, фільм «Гріх» дуже гарний. Він змушує замислитись про природу творчої особистості, про те, які пристрасті у нього вирують, чим він живе. Це дуже особистий фільм і попри те, що він знятий в Італії, є дуже російським по духу. Адже тільки російський режисер може розібратися в російській душі. Крім того, мені ще подобається в Кончаловском його вміння успішно працювати в інших країнах. І де б він не був – в США, Італії або деінде – він все одно залишається росіянином, - пояснює Тійна Локк.
Цього року в головному конкурсі «Темних ночей» не було жодного фільму з Естонії, Латвії або Литви. Проте це сповна компенсувалось сильним окремим конкурсом фільмів з країн Балтійського регіону. За словами Тійни Локк, у минулі роки оргкомітет фестивалю мав побоювання, чи вдасться назбирати достатню кількість вартих уваги стрічок для цієї конкурсної програми.
- Але зараз це вже не є проблемою, - стверджує вона. – Крім Естонії сьогодні дуже добре розвивається кінематограф Литви. За нами підтягується й Латвія. Водночас я дуже шкодую, що нам не вдається зробити щось для більшої промоції документального кіно, оскільки воно є дуже цікавим і сильним в усіх трьох країнах.
Попри свій масштаб «Темні ночі» мають не надто великий бюджет. Тійна Локк зізнається, що в перші роки існування PÖFF у мерії Таллінна і естонської влади не було повного розуміння в необхідності підтримки фестивалю:
- В якійсь мірі їх можна було зрозуміти. Адже в Естонії не існувало кінофестивальної традиції. Та й фільми тоді були зовсім інші. Не було й кінотеатрів, де все це показувати. Проте за всі ці роки ситуація змінилась. Ми маємо підтримку, хоча PÖFF для багатьох в Естонії досі не дуже зрозуміла річ. Цілком логічно, коли такі великі фестивалі проходять у великих містах, великих країнах з великою кіноіндустрією. Ми ж є єдиним виключенням з-поміж 15 кінофестивалів категорії «А». При тому, що наш бюджет є значно нижчим за кінофестиваль у Сан-Себастьяні, приміром, або Вільнюсі, який не має такого статусу.
Тому нам доводиться постійно пояснювати, чому саме потрібно везти до Естонії великі знімальні групи з Канади, США, Ісландії та багатьох інших країн. І не лише потрібно, а й вигідно. Адже такі великі міжнародні події як кінофестиваль є частиною великої економіки і працює на імідж країни.