ГоловнаБлогиБлог Олега Батурина

Андрєй Тарковскій-молодший: «Мій батько не збирався емігрувати з Радянського Союзу»

Син видатного кінорежисера представив на Талліннському кінофестивалі «Темні ночі» документальний фільм про свого батька.

Фото: Lampros Rousodimos/PÖFF

Одними з перших після прем’єри у Венеції документальний фільм «Андрєй Тарковскій. Кіно як молитва», знятий його сином Андрєєм, побачили глядачі талліннського кінофестивалю PÖFF.

Цей показ був доволі символічним. Адже саме в Естонії Тарковскій зняв свій останній фільм у Радянському Союзі – «Сталкер». Міські сцени знімались у сучасному кварталі Роттерманні, де колись розташовувалась промзона з індустріальними будівлями початку ХХ століття. А місцем натурних зйомок були обрані закинуті електростанції на ріці Ягала.

«Андрєй Тарковскій. Кіно як молитва», за підрахунками відомого естонського кінорежисера Арво Іхо, став уже сьомим документальним фільмом про майстра. Він побудований на унікальних архівних зйомках, аудіозаписах Тарковского, його роздумах про зняті фільми та життя у вимушеній еміграції після 1983 року. Андрєю Тарковскому-молодшому вдалося представити свого батька не «застиглим у бронзі» генієм, а, перш за все, звичайною людиною.

Зараз син видатного кінорежисера очолює Міжнародний інститут Андрєя Тарковского. Він був заснований у Парижі у 1987 році близькими друзями його батька - Робером Брессоном, Максиміліаном Шеллом, Мстіславом Ростроповічєм та його матір’ю Ларісою Тарковскою.

Про те, яким він пам’ятає свого батька та про очолюваний ним інститут Андрєй Тарковскій-молодший розповів після прем’єри свого фільму у Таллінні.

Фото: Lampros Rousodimos/PÖFF

Про фільм «Андрєй Тарковскій. Кіно як молитва»

- Цей фільм я почав знімати у 2003 році. Спочатку сценарій був зовсім інший. Він базувався на щоденниках батька, мартиролозі, інтерв’ю, зустрічах з його соратниками. Однак за останні роки було знято стільки фільмів і написано стільки статей про мого батька, що сам він почав губитися за всім цим. Тому мені здалося важливим показати його як особистість. Ким він був, як думав.

Я не кінознавець і не кінокритик. Я не намагався проаналізувати творчість батька. Моїм бажанням було поділитися з тим, яким я його запам’ятав, яким його бачив, яким знав. Як він говорив за обіднім столом, чим він ділився з близькими та друзями, що його хвилювало, чим він жив. Саме це й було камертоном мого фільму. Також я хотів показати зв’язок творчості батька і мого діда Арсєнія. Тому що творчість Андрєя Тарковского не могла існувати без духовної спадщини його батька, мого діда. Там існував дивовижний зв’язок, який своїм корінням сягає срібного віку російської культури.

Спочатку я зробив монтаж з аудіорозповіді Андрєя Тарковского про самого себе. І вже потім він почав обростати образами, цитатами, кадрами з фільмів, архівними матеріалами.

Мій фільм містить архівні зйомки, яких ніхто ще не бачив. Приміром, зняті на 8-мм плівки моїм батьком. Також ми вперше показали знайдені архівні зрізки з Алісою Фрейндліх, які не були включені до фільму «Сталкер». Є там й інтерв’ю зі зйомок «Дзеркала», унікальні матеріали, зняті в Італії та його будинку в М’ясному Рязанської області.

До речі, цей будинок існує досі. Він залишився таким, яким батько його залишив перед виїздом за кордон. В ньому розміщується музей. Місце дивовижне і цікаве. Дух Тарковского досі в ньому існує.

Після «Ностальгії»

Востаннє в СРСР я бачив свого батька в 1981 році. Виїжджаючи за кордон, він не думав, що вже не повернеться назад.

Рішення залишитись на Заході він прийняв після Каннського кінофестивалю в 1983 році, в якому брав участь його фільм «Ностальгія». Радянські бюрократи в Каннах намагалися заблокувати присудження йому премії і вся ця історія на батька дуже сильно вплинула. Зрештою, цей конфлікт призвів до його смертельної хвороби.

Сама історія «Ностальгії» була цікавою. Перший її сценарій був написаний у 1976 році разом із Тоніно Ґуерра. Фільм почали знімати в СРСР і половину матеріалу навіть вдалося відзняти. Спочатку це був докуфікшн, з цитатами з Достоєвского, сценами з його «Ідіота». Завершити тоді проект не вдалося.

Зрештою, Тоніно Ґуерра знайшов продюсерів і завдяки RAI фільм змогли завершити в Італії. До цього часу сценарій зазнав значних змін. На той момент Тарковскому було важливо зняти картину про російського інтелігента, який не може жити без своєї батьківщини.

Після «Ностальгії» батька багато звинувачували в тому, що він хотів залишитись на Заході. Однак це була неправда. Він дуже хотів повернутися. Але після скандалу у Каннах зрозумів, що тоді він ніколи не зможе знімати в Радянському Союзі. Він так і казав: «Труба мені вже що тут, що там».

Його рішення не повертатися після Канн до СРСР не стало для нас несподіваним. Ми з батьком багато спілкувались тоді телефоном. Ми розуміли, що він прослуховувався, але продовжували спілкуватися кожного дня. В СРСР я залишився з бабусею та сестрою. Ми підтримували батька, адже розуміли, що для нього було головним творчість, можливість знімати кіно.

То були страшні андроповські часи. Було ясно, що ми нічого не зможемо зробити. Мені було років 12-13. Пам’ятаю, як я сказав батькові: «Все одно ми побачимось!» Ми жили надією побачитись знов.

Мене випустили до батька лише в 1986 році, коли вже стало відомо про його смертельну хворобу. То були лише перші місяці при владі Міхаіла Горбачова. Франсуа Міттеран написав йому телеграму і Горбачов протягом доби розпорядився мене випустити. Ми побачились з батьком у Парижі 19 січня і прожили разом майже рік.

Про інститут Тарковского і повну версію «Андрєя Рубльова»

Міжнародний інститут Андрєя Тарковского був створений після смерті мого батька у Парижі, завданням якого було популяризувати його творчість. Там зберігаються всі матеріали: нереалізовані проекти, записи. Ми організовуємо виставки, ретроспективи, випускаємо книги. А особистий архів батька зберігається у Флоренції та перебуває під охороною держави Італія. Там теж ведеться робота з популяризації його творчості.

В цих архівах міститься багато цікавих матеріалів. Наприклад, сценарні заявки за Достоєвскім, Чєховим.

Нині я працюю над робочими щоденниками під час роботи над «Дзеркалом». У них батько пише, як він працює з акторами і над сценарієм. Сподіваюсь, цей матеріал буде цікавий не лише кінознавцям.

Також я готую повну версію «Андрєя Рубльова». На сьогодні існує дві його версії – 205- і 186-хвилинні. Друга була в радянському прокаті. Проте навіть з найповнішої з цих версій радянська цензура вирізала деякі сцени. Всі вони збереглися. Повну версію фільму батько зберігав вдома. Вона довша приблизно на 15 хвилин. І я сподіваюсь, що її обов’язково зможуть побачити поціновувачі творчості Андрєя Тарковского.

Олег Батурин Олег Батурин , Журналист и кинообозреватель
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram