Але сьогодні ми почули якісь нові межі досконалості і чуттєвості. І любов. І ніжність. І зиму. І ніч. І війну.
Раптом усе змішується в голові - и тече, ллється, як єдина ріка:
"Світло складається з темряви, і залежить лише від нас" (...)
"Сніг входить до міста так, як під шкіру входить любов"(...)
"Варта навіть життя,
Не кажучи вже про смерть"(...)
"Лише твого серця неспокійна хода –
Гірка, наче вода, солодка, наче вода"(...)
А музика несе: то тривожно, то весело - до балканщини, то танго, то журба - якась єврейська, глибока, то нарощується, то знов стихає.. і ось її ледве-ледве чути, або ж зовсім нема. До кожного твору - щось своє. Ідеально.
Цей маленький шматок дилетанського відео не передасть усієї краси перфоманса, але нехай хоча б так.
"Мета наша дуже непроста — розповісти історію… про те, як з дня на день в ледве вловимих відлуннях повсякденного світу бачити й відчувати присутність свого єдиного, єдиної. «роздlловl» присвячені, на мій погляд, саме відсутності меж і кордонів" - Олексій Ворсоба, аккордеон. По-моєму, їм вдалося.
P.S. Не знаю, яким чином пропустила це диво раніше, бо проект існує з 2014 року. Зал Київського планетарію був повний, люди стоячи аплодували, затамувавши подих, ще хвилин 10 після закінчення. Жаль, якщо хтось не встиг купити квитки. Вже хочеться повторення.