ГоловнаБлогиБлог Миколи Голомші

Програти – не означає здатися, або чому Україні потрібно модернізувати законодавство

Проблема повсюдного забруднення середовищ життя і передусім знищення українських сільськогосподарських земель давно на слуху. На сполох б’ють фермери, які займаються органічним виробництвом, громадські діячі, науковці та небайдужі громадяни. Викликано це тим, що в нашу країну щорічно ввозиться значна кількість мінеральних добрив з інших країн, переважно з Російської Федерації та Китаю, за низькими цінами та низької якості (це відбивається потім непередбачуваними наслідками як в середньостроковій так і в довгостроковій перспективі). Фермери і більш потужні виробники купують ці міндобрива виходячи саме з ціни.

Фото: rbc.ua

У 2014 році Україна ввела антидемпінгові мита на аміачну селітру (нітрат амонію) з Росії. Ці мита мали діяти до 2020 року. Та путінська РФ, вже в статусі реального агресора (2015 рік), оскаржила у Світовій організації торгівлі (СОТ) це рішення і виграла суперечку у 2018 році. Оскарження з нашого боку апеляційний орган СОТ нещодавно відхилив, залишивши рішення на користь РФ в силі.

За час існування заборони виникла нова проблема – російські виробники стали завозити інші, на перший погляд аналогічні азотовмісні добрива, зокрема карбамід та карбамідо-аміачну суміш (КАС). Перелік недоладностей на ринку міндобрив можна продовжувати, але сенс не в цьому.

Головні помилки попередніх урядів полягають у тому, що лише заборона на ввезення мінеральних добрив (загалом правильна дія) не супроводжувалася паралельним створенням внутрішніх умов для розвитку сільського господарства, зокрема виробництва органічної продукції як масового, а не нішового сегменту. Тобто необхідна була (і давно) державна стратегія, а не лише ентузіазм першопроходців.

Мається на увазі не тільки створення ринку землі, а передусім формування якісного законодавства у цій сфері. Має бути законодавчо визначена відповідальність за використання землі за призначенням, за якісний стан використання земель. Держава безсумнівно зацікавлена в виробленні зрозумілих і прозорих правил підтримки сільгоспвиробника (у всякому разі це виглядає так в теорії). Тому розвиток і підтримка хімічної галузі нашої країни має бути в пріоритеті уряду, як і формування конкурентного ринку, який передбачав би зникнення монополії на хімічне виробництво (міндобрив зокрема). Конкурентність – це апріорі зростання якості продукції і значно більша увага до потреб споживача, тобто працівника сільського господарства і загалом жителя сільської місцевості. На жаль, і офіційне, і особливо тіньове виробництво досить часто не зважає на довкілля та екологічні стандарти проживання. Причини різні, а результат один – середовище життя втрачає свою екологічну привабливість і перспективу, його покидають найактивніші члени громади.

Доступні кредити, про які йдеться вже не перший десяток років, теж потужно б стимулювали і одних, і других виробників.

Та повторюся – насамперед має бути якісне комплексне унормоване законодавство, яке дозволить усунути існуючі суперечності внутрішнього ринку, стимулювати розвиток відповідного сегменту економіки, вивести сільське господарство країни на реальні лідируючі позиції у світі. Сільська ж місцевість в такому випадку набуде привабливості для широкого загалу громадян, які неодмінно пов’язуватимуть з середовищами життя не лише відпочинок, а й власну соціально-економічну перспективу.

Тоді і заборони СОТ не матимуть глобального значення, оскільки за таких умов неякісну, хоч і недорогу продукцію (в цьому випадку міндобрива) з РФ українці не купуватимуть апріорі.

Микола Голомша Микола Голомша , заслужений юрист України
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram