ГоловнаБлогиБлог Миколи Голомші

Щастя корінних народів – перспектива глобальної цивілізації

В Канаді нещодавно стався черговий скандал у ситуації з представниками корінних народів. Федеральний уряд за рішенням Канадського трибуналу з прав людини має виплатити групі дітей представників корінних народів по 40 тисяч доларів (загальна сума компенсації становить 2 мільярди). Ці гроші отримають ті діти, яких з 2006 року примусово відправляли у заклади системи соціального забезпечення на території резервацій корінних народів країни.

Здание канадского парламента
Фото: EPA/UPG
Здание канадского парламента

Одночасно суд звернув увагу на невиконання урядом судового рішення щодо вироблення нової політики щодо корінних народів, бездіяльність з цього питання протягом 16 років та недофінансування системи дитячого соціального забезпечення у резерваціях.

Весною цього року в пресу потрапили подробиці скандалу прем’єр-міністра Джастіна Трюдо і генерального прокурора Джоді Вілсон-Рейболд, через який зі свого поста пішла перша жінка-представниця корінних народів. Свою заяву про відставку вона підписала іменем індіанців квакіутл – Пуглаас, тобто "донька шляхетного народу".

Непроста ситуація з First Nations (першими народами) притаманна багатьом державам, навіть з першої двадцятки найпотужніших в економічному відношенні і зазвичай ґрунтується на правах людини. Та за останні півстоліття проблемі корінних народів світова громада приділяє все більше уваги, що свідчить про усвідомлення цивілізаційної відповідальності за долю людства на планеті.

Варто сказати, що на проблеми корінних народів тривалий час не бажали звертати уваги не тільки уряди національних держав, а й міжнародна спільнота. Так, ще в двадцятих роках минулого століття представники американських індіанців зуміли добратися до Женеви та добитися уваги з боку чиновників Ліги Націй. Втім ніяких зрушень після цього візиту по відношенню до First Nations у світі не відбулося. По створенню Організації Об’єднаних Націй до цієї теми намагався привернути увагу уряд Болівії. У 1957 році було прийнято міжнародну Конвенцію про корінне та інше населення, що веде племінний спосіб життя.

Та зрушити ситуацію з місця вдалося лише на початку 70-х років минулого століття, коли було прийняте рішення щодо проведення спеціального дослідження проблеми дискримінації корінних народів. У 1981-1984 роках така доповідь була нарешті представлена підкомісії з дискримінації і захисту меншин. Відтак ООН відкрила нову і надзвичайно важливу сторінку своєї справжньої цивілізаційної діяльності, пов’язаної з правами людини, зокрема корінного населення.

Нині міжнародна спільнота керується прийнятою Генеральною асамблеєю ООН у 2007 році декларацією про права корінних народів. Шлях до прийняття цього документу розтягнувся на довгих 22 роки. Із 192 держав членів ООН декларацію підтримали 143. Проти голосували США, Канада, Нова Зеландія й Австралія. Російська Федерація утрималася від голосування, таку позицію зайняли ще десять країн. Говорити про епоху відродження корінних народів світу, мабуть, ще зарано. Хоча через певний час вже може бути запізно.

Корінні народи, вірніше їхні залишки розсипані по всій планеті. Нині їх нараховується приблизно 370 мільйонів осіб і проживають вони у 70 країнах. Автохтони нині в більшості своїй залежать від доброї волі уряду країни проживання та власної політики відстоювання своїх прав.

Для України проблема автохтонного населення є теж актуальною. Тому не випадково у 1996 році при прийняті Конституції України до тексту Основного закону був введений термін «корінні народи». Права корінних народів, згідно з Конституцією, визначаються виключно законами. Однак до цих пір у нас відсутній такий законодавчий акт. Невизнання корінним народом України кримських татар спричинило низку юридичних колізій в правовому полі при захваті і окупації Автономної Республіки Крим нинішнім політичним режимом Російської Федерації.

З моменту відкритої агресії Кремля проти нашої країни питання визнання на конституційному рівні корінних народів України набуло нагальної гостроти. Однак так і не було вирішено в правовій площині. Зараз є унікальна можливість виправити цю ситуацію.

У зв’язку з цим слід звернути увагу на проблему корінних народів в Московії. Бо називати державу, якою править режим, що сповідує тероризм та застосовує замість правових методів відстоювання своєї позиції збройову, інфраструктурну, енергетичну, дипломатичну, інформаційну та інші види постійної агресії федерацією є абсолютно неприйнятним на цьому етапі. Насправді це не Російська Федерація народів, а Російська Резервація для корінних народів та й взагалі всього населення, що проживає в межах залишків московської імперії.

Міжнародна спільнота припускається величезної помилки, коли сприймає РФ як щось цілісне і єдине в своїх помислах,бажаннях і діях.

Сьогодні, коли ми разом із партнерами з НАТО, ЄС та іншими країнами, що обстоюють принципи демократії, шукаємо методи і способи боротьби з різновидами кремлівської агресії саме час звернути увагу на корінні народи Росії, їхню історію і важливу перспективу.

Утримання московської імперії традиційно базується на постійній та перманентній мобілізації народів, які населяють цей територіальний простір. Проводячи політику асиміляції щодо корінних народів Кремль намагається століттями сформувати щось на кшталт «єдиного народу». Бо тільки в цьому полягає спасіння і перспектива імперського режиму. Якщо цей процес не буде успішним, корінні народи РФ рано чи пізно стануть на шлях національного відродження і самостійності. Так, героїчна боротьба народу Республіки Ічкерії в 90-і роки минулого століття за незалежність стала надбанням світової історії. На мою думку, лише відсутність кордону з іншими державами не дозволяє Татарстану заявити про незалежність, хоча подібні спроби цей татарський народ робив неодноразово. Така ж ситуація і інших республіках, за якими однозначно потягнуться десятки автохтонних народів на всій території нинішньої РФ.

Найдієвішим, як на мене, методом боротьби з нинішнім політичним режимом є всебічний розвиток і підтримка демократичних процесів в РФ. Це розуміють і в Кремлі. Тому на брутальне та тотальне придушення будь-яких демократичних кроків чи дій спрямована вся державна машина, правоохоронна система, законодавство, цьому підпорядкована діяльність всіх ЗМІ, які набули якості інформаційної зброї, до того ж глобального застосування.

Зараз, коли Україна намагається вибудувати нову політику взаємин на міжнародному рівні, шукає адекватні шляхи протидії кремлівській агресії, веде перемовини із партнерами щодо вироблення спільного бачення розвитку процесів у світі, зокрема по відношенню до путінської РФ варто запропонувати нашим візаві відпрацювати новітні технології підтримки демократії, демократичних рухів та донесення демократичних засад до всіх куточків цієї країни.

Україна має переконати світову громаду в тому, що рецепти боротьби з кремлівським режимом є і вони апробовані українцями протягом століть. Ці рецепти перевірені і зараз ми черговий раз демонструємо їхню дієвість. Це – класична демократія і її сучасні технологічні рівні, які захищають наші надбання і перспективу.

Маємо донести до свідомості міжнародної спільноти, що РФ – це передусім різнонаціональна мозаїка населення, де потужну частку займають корінні народи. Вони пам’ятають свою історію, мають гідність, дорожать своєю самобутньою культурою і намагаються відстоювати свою національну спроможність.

Російська Федерація – це насправді до цих пір невідома для світу і водночас надзвичайно цікава палітра десятків різних етносів, яких політичні режими незалежно від офіційного проголошеного устрою утримують в імперських казематах. Цей морок кремлівської облуди і утисків може зруйнувати лише світова демократія, яка повинна об’єднатися в бажанні дати волю і свободу корінним народам РФ, перспективу мирного цивілізаційного розвитку.

Микола Голомша Микола Голомша , заслужений юрист України
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram