ГоловнаБлогиБлог Миколи Голомші

Квантовий стрибок суспільства: від ілюзії до об’єктивності

Колись знаменитий Альберт Ейнштейн, роздумуючи над розумінням об’єктивності і ілюзії, задавав питання: чи існують космічні тіла, наприклад Місяць, коли ми на нього не дивимося?

Питання об’єктивності і ілюзії є предметом дослідження вчених протягом тривалого часу, однак їхні думки і висновки так і не вийшли на спільний знаменник.

Фото: EPA/UPG

В нашому з вами житті об’єктивність і ілюзія часто є предметом не лише побутової дійсності, а й суспільних суперечок і глобальної напруги. Зазвичай такі суспільні стани виникають в період великих перемін чи навіть тектонічних зсувів суспільно-громадського, політичного чи загальнодержавного переосмислення усталеного порядку речей чи різкої зміни парадигми звичного існування.

Українська нація, яка проходить болісний трансформаційний процес переходу на рівень нації політичної, як на мене, потрапила в геополітичний шторм між Скіллою і Харібдою об’єктивного бажання створити нову реальність життя з оптимістичною перспективою і ілюзією того, що існує чарівник в особі посадовця (від президента країни до голови громади), який це може забезпечити.

Так було після першого, Помаранчевого Майдану 2004 року. Зробивши крок уперед, українці заспокоїлися тим, що надалі все буде добре і без їхньої активної подальшої діяльності. Десятилітній досвід розчарувань від надій, які не справдилися, нібито був врахований в процесі Майдану гідності 2014 року. Активізація суспільства через зростання громадського життя, створення громадських рухів і навіть нових політичних партій давала надію на радикальні зміни в державі.

Однак реальність стала розвиватися зовсім не так, як бачилося в ті дні. Найбільшою загрозою для української нації та незалежної держави стала гібридно-месіанська агресія путінського режиму нинішньої Російської Федерації. В цей період проявилися кращі риси народу, який постав на захист своєї землі. Безприкладний волонтерський рух в підтримку української армії, який набув світових масштабів, добровольці, що не задумуючись взяли зброю до рук для захисту від ворога, відновлена армія, яка довела свою здатність боронити Вітчизну – всі ці та безліч інших чинників давали підстави для гордості за країну, її народ і бачення світлого майбутнього.

Одночасно гальмування початих реформ, відсутність державницької позиції з багатьох наріжних питань розбудови нової України, допущені об’єктивні і суб’єктивні помилки очільників країни і виконавців на місцях призвели до розчарування в суспільстві. Найнебезпечнішим виявилося те, що негативні настрої посилювалися активною роботою технологічних центрів комунікаційно-контентної агресії московської імперії. Вони за кілька років зуміли із стану відкритої інформаційної агресії перейти на рівень творчо-креативного занурення українського суспільства в приховані формати «руского міра». Протидія з боку української держави, як не прикро, є несистемною і часто беззмістовною.

Коли не діє держава, реагує суспільство. Цей принцип повною мірою реалізувався під час нещодавніх виборів президента країни. Суспільство заявило про свої запити на кардинальні зміни практично в усіх сферах життєдіяльності держави. Та наразі це знову лише ілюзії. Нам доведеться пройти важкий шлях до створення об’єктивної реальності, яка б відповідала справжнім потребам кожної громади і кожного українця. Це надзвичайно важкий шлях. І тут не можна бути простим спостерігачем за тим, як хтось намагається зрушити з місця гору невирішених проблем. Потрібно ставати до наполегливої праці на своєму місці і трудитися, не чекаючи чиєїсь вдячності за докладені зусилля.

За останній час, з 2014 року країна, суспільство зробили величезний, дійсно квантовий стрибок в становленні державності, формуванні нової світоглядної концепції майбутньої України. Однак залишається ще одна невирішена проблема – необхідно остаточно позбутися ілюзій і самим творити об’єктивну реальність.

Активне громадянство, а воно має бути саме таким, починається передусім з відмови від патерналізму минулого, того імперсько-радянського стану «червоної людини», в анабіоз якої нас намагалися ввести протягом століть і особливо десятиліть існування СРСР. В цьому теж, здається, криється відповідь на те, чому ми так довго, понад чверть століття, не можемо сформуватися в одне ціле. Розуміння громадянства минулого – це державна система громадянства. А те, що держава і твоя громадянська відповідальність починається з твого будинку, вулиці, села і міста тривалий час не усвідомлювалося повною мірою. Зрештою, необхідно ставати громадянами не за визначенням, а за змістом, тобто внутрішньою потребою. Тоді ілюзії відпадуть самі по собі, а реальність виглядатиме привабливою і перспективною.

Микола Голомша Микола Голомша , заслужений юрист України
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram