ГоловнаБлогиБлог Миколи Голомші

Чому «мінімальний культурний кошик», а не культурні кейси спроможних громад?

Скільки разів на рік середньостатичний українець відвідує театр? Відповідь на це питання запропонував Кабінет Міністрів ще в жовтні 2016 року, прийнявши постанову №780 «Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення». Там, в останьому пункті, який називається «Послуги закладів культури» є «дозвіл» на відвідування закладів культури (театрів, кінотеатрів, клубів, музеїв, парків, зоопарків, заповідників, цирків, музичних установ, бібліотек) аж 6 разів на рік. Ще один пункт передбачає можливість придбання на рік шести книг. Оце і вся «культурна програма» українця.

Однак така «мінімалка» не викликала ентузіазму в суспільстві. Тим паче, що культурні потреби пересічного громадянина вимірювати кількістю відвідувань цирку чи зоопарку не вельми доречно. Мабуть, розуміли це і урядовці. Тому за кілька місяців «народили» новий документ. Цього разу План пріоритетних дій Уряду на 2017 рік, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів у квітні цього року за номером 275. Тут вже йдеться про «розроблення та затвердження “мінімального культурного кошика” (мінімальні стандарти забезпечення культурними послугами)». Ось так, шановні громадяни, нате вам цілий кошик культури. А конкретику цього кошика урядовці, насамперед, Міністерство культури має оголосити десь влітку, так би мовити коли в розпалі буде відпочивально-культурний сезон. Достеменно ще невідомо яким «крамом» буде наповнений «мінімальний культурний кошик», але деякі відомості вже жваво обговорюються в експертному та медійному середовищі. Так, планується закупівля сучасної художньої та іншої літератури, що не може не радувати. Чи буде достатньою виділена сума на ці потреби? Навіть не знаючи цифри бюджетних коштів, можна пргнозувати, що ні. За наявності майже 16 тисяч публічних бібліотек (це без урахування тимчасово окупованих Автономної Республіки Крим і м. Севастополя та окремих районів Донецької та Луганської областей) станом на середину 2015 року зрозуміло, що заповнити бібліотечний фонд через державний бюджет навіть за кілька років нереально. А чи плануються кошти на збереження самих бібліотек, кількість яких лише за минулий рік скоротилась майже на 1200? Це ми ще не розглядали інші потреби «культурного кошика» - театри та їхню підтримку з боку держави, музичні, художні школи, різноманітні мистецькі навчальні заклади тощо.

Уряд, в кращих радянських традиціях, взяв орієнтацію на культуру за мінімумом. І в цьому вбачається головна помилка державних високопосадовців. Бо будь-яка орієнтація на мінімум в кінцевому результаті дає загальний мінус — виділяються мінімальні кошти, формуються мінімальні запити, виникають мінімальні потреби... Формується логістика монополії виконавців із мінімумом сумління професійності та й державницького духу. Зникає громадянсько-цивілізаційна перспектива і розвиток, що унеможливлює ініціативність самореалізації. Тому ця офіційна ініціатива - черговий урочисто-імітаційний шлях в тупик демотивації, приклад традиційного технократично-галузевого підходу до вирішення проблеми стратегічної перспективи. Власне, це не перша подібна реалізація саме в культурі. Нещодавно прийнятий закон «Про Український культурний фонд» теж грішить бюрократичною заорганізованістю і минулими шаблонами, а особливо джерелами надходження і регламентами розподілу.

Потрібна зміна парадигми розвитку культури (як, власне, і всіх інших сфер нашого життя). Культуру як чинник розвитку суспільства не варто розглядати абсолютно самостійною сферою в галузевих стилістиках, бо це злочинно звужує її потенційні можливості. Вона в складних динамічних процесах сьогодення є складовою креативних індустрій і наріжним каменем формування середовищ культурно-цивілізаційного розвитку територіальних громад як партнерів глобального світу.

Ці середовища не виникатимуть на пустому місці. Кожна громада має історію і історично-культурну пам’ять – код життя з точною геопозиційною фіксацією. Нещодавно спеціалісти Інституту археології НАНУ провели на Вінниччині розкопки села, якому нарахували дві тисячі років. А є ж села з живою кількасотлітньою, а можливо і більше, історією. Такі потужні культурні пласти створюють особливу енергетично-стилістичну ауру населенного пункту і мешканців місцевих громад. Тому надважливим завданням сучасних владних горизонтів на цьому етапі вбачається допомога у формуванні інфраструктурно-ресурсного стимулювання середовищ реалізації та модерування у майбутнє досвідів із вивченого минулого свого краю, його традицій, передусім, культурних, створення мотивацій до пізнання нового на цій основі, формування моделей культурно-інноваційних перспектив тощо. Фактично варто докорінно замінити традиційний бюрократично-галузевий централізований підхід бюджетного забезпечення мінімальних культурно-освітніх потреб населенного пункту на продукування різномасштабних та різнодинамічних культурних кейсів для радикального пришвидшення росту числа спроможних територіальних громад в масштабах глобального світу, а не тільки в національних межах статик минулого.

Культурна і освічена нація не виникає за бажанням чи волею окремих персон. Вона твориться наполегливим спільним натхненням суспільства, в чому йому має сприяти владна ієрархія та національні ресурсні надбання. Культурна і освічена нація починає формуватися тоді, коли у малому школярику громада бачить свій великий талант і його плекатиме повсякчас. Це - цивілізаційний дискурс суспільства і держави. Це найпотужніший спосіб протистояти неоварварству, яке напирає на Майданну Україну з Московії.

Микола Голомша Микола Голомша , заслужений юрист України
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram