«Вірю в силу духа І в день воскресний твойого повстання», звертався поет у своєму заповіті — поемі «Мойсей» - до українського народу. Тоді він був майже одинаком у своїй святій вірі в майбутнє України як соборної держави. Але його вперта та непохитна віра в те, що... прийде час, і ти огнистим видом
Засяєш у народів вольних колі,
Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,
Покотиш Чорним морем гомін волі
І глянеш, як хазяїн домовитий,
По своїй хаті і по своїм полі,
надихала українців не одного покоління на боротьбу за повернення Батьківщині незалежності.
Син селянина-коваля, Іван Франко все життя відстоював інтереси народу, вірив у його велич і потужність, поєднував з народом майбутнє держави, про яку мріяв у своїх творах. Це не було його захоплення простим людом, а щира віра в те, що український народ здатний виплекатися в політичну націю, самостійну, консолідовану і водночас відкриту для світу. Водночас він належав до еліти (по матері — шляхтич), але був, якщо класифікувати за ієрархією - аристократом духу - «Ні, я аристократ! Таким родився і таким загину...».
Переживши захоплення соціалістичними ідеями, зрозумівши пагубність марксистської ідеології, противник всього, навіть найліберальнішого, але пов’язаного з російською імперією, поет став послідовним натхненником національної ідеї в цивілізаційному вимірі рівного серед рівних. Він зростав на территорії, мешканці якої тоді називалися здебільшого русинами, але виріс до Українця, сина єдиного українського народу.
«Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіціальних кордонів. І се почуття не повинно у нас бути голою фразою, а мусить вести за собою практичні консеквенції. Ми повинні — всі без виїмка — поперед усього пізнати ту свою Україну, всю в її етнографічних межах, у її теперішнім культурнім стані, познайомитися з її природними засобами та громадськими болячками і засвоїти собі те знання твердо, до тої міри, щоб ми боліли кождим її частковим, локальним болем і радувалися кождим хоч і як дрібним та частковим її успіхом, а головно, щоб ми розуміли всі прояви її життя, щоб почували себе справді, практично частиною його», писав він під враженнями революційних подій на українських землях російської імперії 1905 року в «Одвертому листі до галицької молодежі», реально опікуючись рівнем середовищ життя, які сьогодні для нас вже є ключом до цивілізаційних викликів глобалізації за умов четвертої промислової революції.
Осмислюючи глибини праць Франка, ми сьогодні розуміємо, яку силу мали тоді і що важать для нас зараз його світоглядні погляди, які нині можна назвати національно-державницькою концепцією майбутньої України.
Великий Каменяр чітко визначав, що без боротьби, без віри не здобути волі, не здобути державності. Ця віра живе і сьогодні серед українського народу і надихає його на боротьбу все з тим же агресором — кремлівським імперіалізмом, який нині путінський режим щоденно трансформує у явище глобального гібридного тероризму.
Творчий спадок мислителя потребує подальшого і ретельного не тільки вивчення, але й інноваційно-публічної легалізації. Але ми до цих пір, варто визнати, не знайомі в достатній мірі як із самим Франком — людиною з його багатогранними інтересами, переживаннями, помилками, здобутками, так із його творчістю. Навіть зараз, коли в Україні проголошено рік Івана Франка, ми не маємо повного зібрання його творів (загальний обсяг спадку складає понад 100 томів). А яким би подарунком для українства було б таке видання до 160-річчя з дня його народження.
Ми більше знайомі з Франком-поетом та прозаїком, а втім його наукові доробки більшості не відомі. Хоча деякі з них, наприклад, з економіки, фінансів, банків, бюджету, варто було б поглибленно вивчати і в нинішніх університетах. Те ж стосується його праць з філософії, етнографії, соціології.
Сьогодні, в дні тяжких випробувань для українського народу, живе франкове слово потрібне як ніколи. З цієї криниці «з живою, чистою водою» ми маємо черпати силу духу і волі, завзяття і натхнення, віру і оптимізм. Бо ми зараз відстоюємо віковічну мрію української нації, про яку мріяв і в яку вірив великий Каменяр:
Розпадуться пута віковії,
Тяжкії кайдани,
Непобіджена злими ворогами
Україна встане.
Встане славна мати Україна,
Щаслива і вільна,
Від Кубані аж до Сяну-річки
Одна, нероздільна.