Другорядний персонаж першокласної гри

У пориві критицизму пересічний українець «незлим тихим словом» згадуватиме будь-якого персонажа зі списку владної верхівки: президента, прем’єра, голову Нацбанку, окремих міністрів, уряд та парламент в цілому (можливо також – генпрокурора чи очільників силових відомств), але майже напевно не згадуватиме спікера Верхової Ради. Така вже доля у спікера – він нібито й ключова фігура, але водночас не надто помітна. Кого звинувачувати у поганих законах? Звісно ж, парламент. Хто винен у кнопкодавстві, махлюванні, прогулах? Певна річ, депутати. Всі гамузом або кожен окремо, фракціями або «тушками». А спікер? Спікер теж несе відповідальність, всі це розуміють, але переважно не екстраполюють свій гнів на цю персону.

Фото: Макс Требухов

Втім, все залежить ще й від того, хто саме є цією персоною. Колоритний Плющ, впертий Ткаченко, слизький Литвин – кожен запам’ятався тими чи іншими вчинками, причетністю до тих чи інших процесів, «смачними» слівцями тощо. Ніхто з них, по суті, заслуговує на добру пам'ять, проте пам'ять ця – з превалюванням знаку «мінус» – все ж є. А чим запам’ятається нинішній спікер ВР – Володимир Гройсман?

Тут є певний парадокс. Порівняно із попередниками, нинішній парламентський диригент є доволі «тихим». Точніше так: він – та людина, котра йде до мети «тихою сапою», без особливих ексцесів, демаршів та ламентацій. При цьому, однак, Гройсман є рекордсменом з кількості порушень регламенту. Порахуємо лише деякі приклади таких порушень, які першими спадають на думку.

«Кнопкодавство» при Гройсмані процвітає так само, як і в часи Януковича, з тією лише відмінністю, що тепер «кнопкодавлять» вже самі коаліціанти, тобто представники влади. Змінювати систему «Рада» на таку, котра зчитувала б відбитки пальців абощо, ніхто не збирався й не збирається. Так само, як і впливати на депутатів-порушників дисциплінарно. І це по-перше.

При порожній залі (а прогули «при Гройсмані» стали тотальними, бо й сам спікер буває не від того, щоб запізнитись на засідання або не з’явитися на нього зовсім) голосування раптом стає результативним. І хоч візуально в залі нараховується не більше кількох десятків депутатів, табло показує потрібні «226» і навіть значно більше. Махлювання з голосами – претензія номер два.

А внесення поправок з голосу – це вже номер три. Незрозумілі сигнальні голосування, безкінечні повторні голосування за вже «провалений» законопроект – номер чотири. До речі, саме так був ухвалений закон «про партійну диктатуру» – його виносили на голосування 18 (!) разів. В день, коли закон нарешті вдалося «пропхати» крізь Раду, одному результативному голосуванню передували п’ять безрезультатних.

Закинути Гройсману можна і зведення до мінімуму обов’язкових парламентських слухань з ключових питань та розгляд законопроектів, котрі не пройшли «апробацію» у профільному комітеті, – це вже, відповідно, номер п’ять та шість у переліку того, що дозволяє собі нинішній парламентський «диригент».

Свого часу – після Революції гідності – проти віце-спікера Ігоря Калетніка була порушена кримінальна справа за статтею 366 ККУ – «службова підробка». Колишньому депутату інкримінували фальсифікацію голосування за «закони 16 січня», котре, як ми пам’ятаємо, відбувалося руками. Якщо Калетнік – злочинець через те, що порушив регламент ВР, то хто тоді Гройсман, котрий робить це щоразу, сідаючи за свій «пульт»? Як на мене, він – Калетнік в квадраті, якщо тільки не в кубі.

Цікаво, що сам Гройсман навіть не відчуває (або робить вигляд, що не відчуває) певного дисонансу у своїх діях із духом та буквою закону. Коментуючи, приміром, повторне голосування за закони, що відразу не набрали потрібної кількості голосів, спікер виправдовується тим, що інакше ми б не мали вельми потрібний та корисний закон. «Тоді у нас не буде закону, який регламентує боротьбу з корупцією. Не буде закону, який наблизить безвізовий режим», – говорить він. Що, мовляв, роботи, якщо депутати – затяті прогульники? Удавана наївність Гройсмана могла б здивувати, якби не бекграунд цього політика, в якому містяться ключі до розуміння як його теперішнього, так і майбутнього.

Не буду зупинятися на тому шляху, який Гройсман пройшов до останніх двох-трьох років. Всім відомий стрімкий злет молодого вінницького підприємця, котрий піднявся від комерційних структур до вищих ешелонів влади. У 2012-му Гройсман із вдячністю приймав орден «За заслуги» з рук Віктора Януковича, а вже за два роки позбавляв його, тавруючи ганьбою, звання президента. Що робив Гройсман під час Революції гідності? Займав – назвемо це так – вичікувальну позицію. А потім йому пощастило: Революція перемогла, й не просто перемогла, а й підняла на гребні хвилі до президентських висот Петра Порошенка – людину, з котрою у Гройсмана були теплі й дружні стосунки.

Вдруге Гройсману пощастило тоді, коли Порошенку – тепер вже главі держави – знадобилася противага у його протистоянні з прем’єром Яценюком. Новообраний спікер зумів розбавити конфронтацію по лінії «президент-прем’єр», включивши в цю вісь ще й ланку «парламент». Гра, в яку грає нині спікер ВР, має на меті, безумовно, надати зайвий доказ лояльності по відношенню до президента України. Від нього одного залежатиме те, чи застигне кар’єра Гройсмана на певній точці, чи зробить ще один виток в напрямку прем’єрського крісла. Саме тому Гройсману, по суті, плювати на те, що його «обліко морале» – це дзеркало, в якому відображений стиль всієї Верховної Ради, і що керівник парламенту, котрий з такою невибагливою грайливістю порушує закон, слугує, скажімо так, далеко не найкращим прикладом решті депутатів.

Так,подумки Володимир Гройсман вже приміряє прем’єрську «шапку», котра і буквально, і фігурально, виявилася, як каже російське прислів’я, «не по Сєнькє». У виконавчій владі нинішньому спікеру стане у нагоді і його здатність домовлятися кулуарно, і, як говорив в свій час інший відомий спікер», вміння «ходити між крапельками». Згадати хоча б те, що під час голосування за пакет законів щодо декомунізації, спікер Гройсман був відсутній в залі засідань. Випадковість? Збіг обставин? Поважна причина? Чи обдуманий крок? (Бо хтозна, що може статися ще через пару років – чи не зміниться, бува, влада і чи не спитає з Гройсмана, навіщо той долучився до повалення червоних ідолів?).

Втім, навіть якщо крісло глави Кабміну від Гройсмана «упливе», він майже напевне заявить про себе у іншій царині. Для нинішніх можновладців Гройсман є зручною фігурою – з ним можна домовитися. Він вміє адекватно оцінити свою вигоду і, напевно, ніколи не припуститься такої помилки, якої свого часу припустився Мороз. Він молодий, мобільний та гнучкий, і не заведе ситуацію у глухий кут, як колись Ткаченко. Словом, таких людей дуже цінують ті, хто вибудовує певні структури «під себе». Ну а виборець?...

А що виборець? Виборець, як я вже казав, стріляє переважно по більш яскраво означених мішенях. А оскільки справжніх відкритих списків (з рейтинговим голосуванням за кандидата) у нас нема і не передбачається, Володимир Гройсман має досить високі шанси потрапити і до наступного парламенту також. Якою буде його «якість»? Приблизно такою, якою є «якість» Гройсмана на посаді голови ВР. Близькою до нуля або навіть мінусовою – залежно від того, як і з чим його порівнювати...

Михайло Поживанов Михайло Поживанов , Політик, громадський діяч, депутат Верховної Ради чотирьох скликань
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram