За цих умов недостатня комунікація з боку судових органів призводить до того, що суспільний запит на інформацію задовольняється за допомогою джерел, які зацікавлені подавати її переважно в негативному контексті. Не є прикладом належної комунікації й інша крайність – видавати бажане за дійсне, коли, наприклад, озвучуються дані соцопитувань, які кардинально відрізняються від даних, оприлюднених раніше. Президент у своєму звернені до суддів нарікав, що їм довіряє лише 7% українців. За результатами соцопитування фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва», цілком довіряють українським судам 0,7% громадян України. Разом з тим, за даними опитування компанії Research&Branding Group, 40% громадян України, які мали справи в українських судах, довіряють судам і судовій системі. Такі розбіжності у цифрах не сприяють підвищенню рівня довіри до судової влади, а відтак – і зниженню рівня напруги в суспільстві.
Європейський досвід свідчить, що виключна стриманість судів у комунікації – застарілий стандарт. Минулого року фахівці із взаємодії судів і медіа з 24 країн Європи дійшли одностайного висновку про те, що веб-сайт суду – це обов’язковий інструмент, присутність судів у соціальних медіа – позитивний тренд, а участь суддів у соцмережах не повинна бути обмеженою.
Нещодавно питання присутності суддів у соціальних медіа почали висвітлювати й вітчизняні ЗМІ. Крім цього, свої профайли в соціальних мережах дедалі менше приховують самі судді і навіть охоче говорять про своє ставлення до спілкування в них. Хочеться вірити, що це позитивна тенденція. Чим відкритішою є будь-яка влада до народу, тим більшим буде рівень довіри до неї апріорі. Крім цього, безпосереднє спілкування сприяє обговоренню актуальних проблем оперативно й відкрито, дозволяє набагато швидше виявити проблеми, які існують, дійти згоди про шляхи їх вирішення й відповідним чином діяти.
Такий підхід – відверте спілкування – зараз необхідний нашому суспільству як ніколи. Варто лише уявити, якої біди вдалося б уникнути, якщо б галичани і донеччани, українці і росіяни спілкувалися безпосередньо, а не через телевізор і не через політиків. Так само народ і судді, яких має об’єднувати одна мета – захист прав людини і утвердження верховенства права – не повинні ховатися одне від одного.
Надважливим для публічної комунікації сьогодні є і сама судова реформа. Але це питання скоріше до політиків, які ініціювали її, ніж до судів чи громади. Навіть з урахуванням того, що парламентаризм, як явище, тільки-но почав повертатися в політичне життя нашої держави, а рівень політичної культури нашого суспільства й далі залишається дуже невисоким, відсутність належної інформаційної кампанії та залучення громадськості до процесу обговорення судової реформи виглядає більш, ніж безвідповідально. Реформа, від якої фактично залежить успіх усіх інших реформ, процесу люстрації, покарання злочинців, захист прав людей та забезпечення верховенства права, не може робитися «кишеньковим» методом. Особливо дивним виглядає те, що громадяни майже не побачили публічних обговорень конкретних положень обох законопроектів щодо судової реформи, прийнятих у першому читанні, так само як і різних підходів до судової реформи.
Наявність інтересу суспільства до питань судової реформи і очищення судової влади є очевидною. Втім, достатнім рівнем заглиблення в проблематику питання, так само як і рівнем знань, необхідним для того, щоб оцінити певні кроки влади в цьому процесі, володіє дуже незначна кількість людей. Результатом цього є те, що народ починає вимагати якомога більш радикальних, але малоефективних рішень (звільнити всіх суддів негайно й набрати «хоч з вулиці», запровадити виборність суддів народом), а політики – пропонувати їм найбільш популістські речі («посадити» наперед визначену кількість суддів або зайнятися смітниковою люстрацією). В сухому залишку такого «реформаторського» політичного процесу – недолугі напіврадикальні законодавчі ініціативи, відсутність бажаного ефекту і розчарування людей. Навряд чи необхідно доводити, що у випадку підвищення обізнаності населення про реальні джерела проблем (високий рівень корупції, тотальна законодавчо обумовлена залежність судів від політичної влади) і належну адвокацію заходів, які пропонує здійснити влада для їх подолання, ефект був би іншим.
Нещодавня публікація авторського погляду на судову реформу викликала чималу кількість відгуків, які свідчать про існування різних, іноді протилежних, думок про питання реформи судівництва і люстрації суддів. На жаль, на сьогодні практично не існує на національному рівні платформи для обговорення цих питань. Схоже, відсутні і перспективи її появи у найближчому майбутньому. Тож, у якості експерта і члена робочої групи, що працює над законопроектом про судову реформу, запрошую до змістовного обговорення важливої теми на сторінці «Судова реформа РПР» у фейсбуку, у моєму профайлі (facebook.com/mzhernakov) і в твіттері (@mzhernakov). Ваші думки будуть дуже корисними.
P. S. Хотів би також закликати суддів, працівників судових установ, а також політиків, яким небайдужа судова реформа, приєднатися до ініціативи і відкрити контакти з метою обміну думками щодо питання судової реформи і судівництва. Назвімо це #OpentoPeopleChallenge