ГоловнаБлогиБлог Катерини Коби

Освіта для переселенців: чимало питань досі невирішені

Держава на рівні президента оголосила, що буде боротися зокрема за "розуми" населення тимчасово окупованих територій, тобто йдеться про мешканців Криму та окупованих Донецької і Луганської областей. І чи не найперше завдання у цьому напрямку — освіта для нового покоління українців, чия мала батьківщина вимушено опинилися поза контролем України. Цього року вже вшосте чимало молодих українців та українок з окупованих територій шукають можливості здобути вищу освіту — і не в контрольованих окупантами вишах.

Фото: ТВ Центр

Міністерство освіти і науки України ще в 2015 році запустило спрощену процедуру вступу для таких абітурієнтів. Уже четверта вступна кампанія дає змогу вчорашнім школярам з Криму та неконтрольованої частини Донбасу вступати до ВНЗ чи професійно-технічних навчальних закладів без складання ЗНО. Не потрібно навіть мати паспорт чи шкільний атестат, а тривалість самої кампанії — подовжена. Для проходження спрощеної процедури випускники мають звертатися до спеціально створених освітніх центрів "Донбас-Україна" та "Крим-Україна".

Утім, суха статистика вказує на два важливі факти. З одного боку, "популярність" створеної Міносвіти спрощеної системи поволі зростає. Так, торік через освітній центр "Донбас-Україна" вступили 1522 особи. У 2017-му таких було 1346, 2016-го — 855 абітурієнтів. Це означає, що дедалі більше дітей з тимчасово окупованих територій використовують законну можливість отримати місце в українському вищому навчальному закладі. Утім, якщо подивитися на загальну кількість абітурієнтів торік — більше 160 тисяч, зрозуміло, що випускників - внутрішньо переміщених осіб мало б бути набагато більше.

У Міністерстві освіти й науки пояснюють цю ситуацію тим, що окремої статистики щодо вступу кримчан чи мешканців окупованого Донбасу не ведуть - "з міркувань безпеки". Утім, чи завершується підтримка держави спрощеним вступом переселенців до вищих навчальних закладів?

Пільги для студентів-переселенців

Кабмін своєю постановою від 23 листопада 2016 року "Про надання державної цільової підтримки деяким категоріям громадян для здобуття професійно-технічної та вищої освіти" надав дітям, які зареєстровані як внутрішні переміщені особи, наступні бонуси:

- повна оплата за навчання за рахунок бюджетних коштів у разі зарахування на "бюджетне місце";

- отримання в установленому законами порядку пільгових довгострокових кредитів — для навчання "на контракті";

- безкоштовні підручники;

- безоплатний доступ до інтернету;

- для учнів професійно-технічних навчальних закладів - безоплатне проживання в гуртожитках; для студентів вищих навчальних закладів - гуртожиток за пільговою ціною, якщо він чи вона не отримують щомісячну адресну допомогу для переселенців.

Детальніше про процедуру вступу дітей з непідконтрольних територій розповідається на сайті Міністерства з питань тимчасово окупованих територій.

Чи справді все добре?

Варто зазначити, що доступ до освіти — одна зі сфер життя, які викликають найменше нарікань серед внутрішньо переміщених осіб. Утім, від анексії Криму та початку конфлікту на Донбасі вже пройшло більше п'яти років — а отже, ті одинадцятикласники, які випустилися у нещасливий для країни 2014-й рік уже закінчили або закінчують вищу освіту. І, відповідно, постає питання — а що робити далі? І тут вчорашні студенти наражаються на проблему, яка викликає найбільше критики серед переселенців, а саме працевлаштування. За даними Міжнародної організації праці, лише половина внутрінньо переміщених осіб називає доступ до ринку праці задовільним.

Крім того, серед безробітних ВПО — достатньо велика кількість осіб саме з вищою освітою. Це говорить, зокрема, і про загострення низки проблем, притаманних українській вищій школі та відповідних кар'єрних перспектив. А саме, відрив професійної підготовки випускників ВНЗ від реальних потреб ринку, непідготовленість студентів до жорсткої конкуренції на ринку праці та нерозвиненість напрочуд важливих сьогодні soft skills — різноманітних "нефахових" навичок, які допомагають будувати кар'єру, як-от: ведення переговорів, уміння усної та письмової комунікації, уміння постійно вчитися, працювати в команді, тощо.

Розвиток таких навичок — це важлива складова і соціальної інтеграції, дуже необхідної для осіб, які вимушено позбавлені домівки та фактично вирвані зі звичного соціального оточення. На відміну від "звичайних" студентів, які приїздять в інші міста вчитися, переселенці не мають надійного "тилу" — новий виш це і є їхня нова батьківщина, де вони наново мусять призвичаїтися до життя.

Суспільство ж, утім, не поспішає назустріч: за даними Інституту соціології НАН України, лише третина українців готові приймати внутрішньо переселених осіб "як колег і як близьких друзів". Разючі 13% — "як керівника на роботі", а менше 10% — як людей, які можуть обіймати державні посади. При цьому, майже кожен третій громадянин мирної України має переселенців серед родичів чи знайомих.

Тобто маємо чітку залежність - лише ті українці, родичі яких зіткнулися з війною та проблемами окупації, розуміють реальні потреби внутрішньо переміщених осіб і готові дійсно їх сприймати як невід’ємну частину українського суспільства. Подібна ситуація особливо небезпечна для молодих людей: у період свого особистісного та професійного становлення вони залишаються на узбіччі через упередження та певну стереотипну думку громадськості.

Держава повинна приділяти значно більше уваги питанню інтеграції в суспільство молодих переселенців: не лише створювати можливості для здобуття освіти, але й полегшувати їм шлях у "нормальне" життя після отримання диплому. Тут у нагоді стануть і фасилітаційні зустрічі, і створення опцій для нетворкінгу — пошуку нових друзів, знайомих, можливих роботодавців та колег тощо; і профорієнтаційні курси, і тренінги з побудови кар'єри.

Інакше студенти-переселенці, які волею долі опинилися в скрутному становищі, навіть з вищою освітою будуть змушені задовольнятися роботою нижчої кваліфікації та отримувати менше доходів. "Кожен з нас — переселенець", — не порожня фраза. І ми не можемо не простягти руку допомоги новому поколінню, коли воно так цього потребує.

Катерина Коба Катерина Коба , координатор ініціативи «Громадська взаємодія»
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram