Політична турбулентність в Ірані зростає

Після визнання чинною консервативно-клерикальною владою Ірану факту збиття пасажирського літака Боїнг-737 компанії “Міжнародні авіалінії України” поблизу Тегерану, внаслідок чого загинуло 176 осіб, іранські студенти і активісти провели в Тегерані, Ісфагані, а також містах Бабол, Керманшах, Амол і Тебріз масові акції протесту. Насамперед протестувальників глибоко обурила масова загибель безневинних людей. Водночас вони чи не вперше прямо висунули політичні вимоги про відставку вищого керівництва країни, а також заявили про те, що у майбутньому хочуть бачити Іран сучасною, відкритою і демократичною країною. Під час акцій протесту також лунали гасла проти клерикальної догматики влади і проти озброєних структур, які використовуються для придушення протестів - зокрема Басідж і Корпусу вартових ісламської революції. Наскільки реальним може бути початок реальних змін політичного устрою Ірану і його трансформація від закритого тоталітарного режиму до сучасної країни?

Протесты в Иране
Фото: EPAUPG
Протесты в Иране

Протестні настрої та масові спалахи громадянської непокори в Ірані є насистемними, у них немає лідера і єдиного координаційного центру. Незважаючи на це, впродовж кількох останніх років протести відбуваються регулярно, що свідчить про високий рівень соціальної напруги в іранському суспільстві. Поступово зростає невдоволення громадян вкрай складною соціально-економічною ситуацією в країні, що перебуває під жорстким тиском міжнародних санкцій. Влада Ірану приборкує простетсти досить швидко, не даючи їм змоги набути широких масштабів. При цьому широко використовуються кілька видів іранських силових структур, зокрема Басідж і Корпус вартових ісламської революції, а також ефект розпорошення сил протестувальників і згасання напруження з плином часу.

Незважаючи на придушення протестів, ситуація в іранському суспільстві балансує на межі нестійкої рівноваги і будь-яка серйозна помилка або зухвалий і демонстраційний прояв нехтуванням клерикальною владою життєво важливими суспільними інтересами може змінити цей баланс і призвести до масштабного спалаху протесту, який потенційно може якісно змінити внутрішньополітичну ситуацію в цій країні.

Зовнішньополітична позиція Ірану

Спрямованість зовнішньої політики Ірану після ісламської революції 1979 року була яскраво антиамериканською і антиізраїльською. Іранське керівництво цілеспрямовано проводило політику проекції фундаменталістської ідеології та військової сили на прилеглі країни, чим фактично спровокувало військовий конфлікт з Іраком, який тривав впродовж 1980-1988 років. Приводом для війни стала спроба замаху на віце-прем'єра Ірака Таріка Азіза на півдні Іраку, в якому тодішній лідер Іраку Саддам Хусейн звинуватив “іранських агентів”.

Перманентне протистояння Ірану зі США загострилося до прямого збройного протистояння під час битви військових кораблів двох країн 18 квітня 1988 року в Ормузькій протоці. Після підриву на іранській міні американського військового фрегата Samuel B. Roberts, військові кораблі та літаки США потопили іранський фрегат Sahad і катер Joshan.

З початком наприкінці 2010 року в Тунісі вуличних протестів проти застарілого керівного режиму, і поширення протестних настроїв на інші арабські країни регіону, які хвилею поширилися регіоном під назвою “арабська весна”, Іран розпочав активно просувати свої зовнішньополітичні інтереси в цьому регіоні. У переліку країн, в яких Іран наполегливо реалізує зовнішньополітичні інтереси, є Ліван, Ірак, Сирія, Катар, Йемен. Іран впродовж багатьох років допомагає угрупованням, що визнані у світі терористичними, зокрема палестинському ХАМАСу, ліванській Хезболлі, при цьому відкрито і послідовно декларує в різкій формі ворожість до США, Ізраїлю та їхніх союзників у регіоні - Саудівської Аравії, Об’єднаних Арабських Еміратів.

14 вересня 2019 року крилатими ракетами були обстріляні два нафтопереробних завода Aramco, розташованих на території Саудівської Аравії в населених пунктах Абкайку і Хурайси. Відповідальність за напад одразу взяла на себе екстремістська організація "Ансар Аллах" єменського шиїта Абдул-Маліка аль-Хуси. Проте міністерство оборони Саудівської Аравії вже за кілька днів представило неспростовні докази прямої причетності Ірану до цього акту агресії - уламки ракет і дронів.

Нефтеперерабатывающий завод компании Aramco, в регионе Джубайль, восточная Саудовская Аравия.
Фото: EPA/UPG
Нефтеперерабатывающий завод компании Aramco, в регионе Джубайль, восточная Саудовская Аравия.

Основні зусилля зовнішньополітичної діяльності Ірану впродовж останніх років спрямовані на розширення зони свого політичного і світоглядного впливу серед країн Перської затоки, яка є критично важливою для світової економіки, оскільки з її акваторії через Ормузьку протоку танкери транспортують 40% світового експорту сирої нафти. При цьому частина Ормузької протоки розташована в територіальних водах Ірану, який впродовж кількох десятиліть своєї новітньої історії неодноразово погрожував перекрити цей шлях транспортуваня вуглеводневого енергоносія.

31 грудня 2019 року відбувся напад угрупування «Катаїб Хезболла», а також членів і прихильників угрупування «Сили народної мобілізації» на посольство США в Багдаді. У відповідь 3 січня США завдали авіаудару в районі міжнародного аеропорту в Багдаді по генерал-майору Касему Сулеймані, командиру “Ель-Кудс” – елітного військового підрозділу іранського Корпусу вартових Ісламської революції. В результаті авіаудару він та ще кілька осіб з його супроводження були вбиті. У відповідь 8 січня Іран завдав ракетного удару по американським військовим базам, розташованим в Іраку.

Всі ці події призвели до надзвичайно високого рівня конфронтації між США й Іраном та їхніми союзниками в регіоні.

Ядерна програма Ірану

Внаслідок активної роботи впродовж багатьох років над ядерною програмою Іран викликає небезпідставні побоювання міжнародного співтовариства щодо військової складової цієї програми з метою розробки ядерної зброї. Перший атомний реактор іранської атомної електростанції, розташованої в Бушері, був офіційно відкритий 12 вересня 2011 року. Після відкриття АЕС Іран заявив, що й надалі будуватиме атомні електростанції середньої потужності та уранові копальні.

АЭС Бушер в Иране
Фото: EPA/UPG
АЭС Бушер в Иране

14 липня 2015 у Відні була підписана так звана “ядерна угода” між Іраном, п'ятьма постійними членами Ради Безпеки ООН - США, Росією, Китаєм, Францією, Великобританією, а також Німеччиною та Євросоюзом про те, що збагачений на іранських підприємствах уран буде вивозитися за межі країни, натомість санкції США, ЄС та Ради Безпеки ООН були з Ірану повністю зняті.

8 травня 2018 року США після проведення консультацій зі своїми союзниками на Близькому Сході вийшли зі Спільного всеосяжного плану дій щодо ядерної програми Ірану. Президент США Дональд Трамп підписав у Білому домі відповідний меморандум. Таким чином США, як один з ключових геополітичних гравців у регіоні, чітко сформулювали свою позицію щодо Ірану, його агресивної регіональної зовнішньої політики та ядерної програми.

На початку січня цього року Іран оголосив, що відмовляється від обмежень в рамках ядерної угоди, укладеної 2015 року, безпосередньо пов’язавши своє рішення із вбивством генерала Касема Сулеймані. При цьому іранська влада заявила про свою готовність повернутися до виконання зобов’язань у рамках угоди в разі зняття санкцій.

Хронологія іранського суспільного спротиву, внутрішньополітичний аспект

Протести народного гніву в Ірані тривають кілька років поспіль. Перша гостра фаза протистояння громадськості та іранської клерикально-фундаменталістської влади тривала впродовж грудня 2017 р. - січня 2018 р.

Іранський публіцист Маджид Мохаммаді виокремив три ключові чинники масового невдоволення громадян. Найперший з них - це високий рівень корупції в середовищі іранських чиновників, кількість яких вже становить понад один мільйон службовців (у 1979 році їх було 304 тис., у 1982 р. - 850 тис.). Кількісне збільшення державного апарату створює додатковий тиск на суспільство, зокрема нормативний і фінансовий.

Иранские студенты протестуют после крушения Boeing 737-800 МАУ перед Университетом Амира Кабира в Тегеране, 11 января 2020.
Фото: EPA/UPG
Иранские студенты протестуют после крушения Boeing 737-800 МАУ перед Университетом Амира Кабира в Тегеране, 11 января 2020.

Жорсткі міжнародні санкції неминуче призводить до погіршення економічних показників іранської економіки, й відповідно, благополуччя громадян. Для залучення в країну інвестицій, нових технологій і налагодження економічних взаємозв’язків, країні необхідно якісно поліпшити взаємовідносини зі США, ЄС та іншими провідними економіками світу. Показово, що під час протестів у Тегерані 11 січня 2020 року студенти елітного університету імені Шаріфа скандували гасло “Наш лідер невіглас, нам соромно за нього”. Пасажирами українського літака, збитого іранською зенітною ракетою, були 14 випускників саме цього університету.

Наступна хвиля протестів в Ірані розпочалася 15 листопада 2019 року після підвищення вартості моторного пального на 50-200%. Не маючи достатніх ресурсів для розвитку економіки, іранське керівництво прийняло рішення залучати їх на внутрішньому споживчому ринку шляхом зростання цін. Протести поширилися на 21 місто країни. З метою їх придушення влада відключила інтернет, силові структури вели прицільний вогонь на ураження по протестувальникам із автоматичної зброї з дахів будинків, вертольотів, а також розстрілювали їх впритул з кулеметів.

За даними міжнародних правозахисних структур, під час жорсткого придушення цього протесту було вбито півтори тисячі протестувальників. У відповідь іранці громили поліцейські відділки, підпалювали офіси силових структур і автомобілі, руйнували приміщення банків, бігборди і постаменти духовного лідера Алі Хаменеї.

Protests in Iran over latest gasoline price hike – Eslamshahr, Iran – November 16, 2019

Влада ісламського духовенства, яка впродовж кількох десятиліть фактично блокує розвиток Ірану в сучасному глобальному контексті, викликає внутрішній спротив суспільства. Фундаментально і непохитно обстоюючи догматичні ідеологічні принципи, іранське духовенство транслює свої ідеї і волю на прилеглі країни, загострюючи конфронтацію з багатьма країнами-сусідами. Оскільки іранська влада не може трансформуватися без значних репутаційних втрат у зовнішньополітичній площині та повної втрати впливу на іранське суспільство, її модернізація або трансформація з доброї волі малоймовірна.

Несистемність протестів громадян Ірану проти чинного режиму фундаменталістів не дає змоги іранському суспільству довести до логічного завершення прагнення модернізації країни, яке фактично неможливе без проведення докорінних змін у системі політичного устрою країни та зміни курсу її міжнародної політики.

Водночас зростання динаміки і масштабів протестів свідчить про очевидне загострення суперечностей між іранським суспільством і владою. Якщо іранська влада не буде прислухатися до думки і очікувань власних громадян, її майбутнє в найближчій перспективі буде невизначеним.

Невизначеність і розв’язка

Агресивна зовнішня політика, пряме протистояння зі США та їхніми союзниками, виснажлива економічна політика, що підпорядкована експансії Ірану на Близькому Сході, призводить до втрати іранською владою контролю над внутрішньополітичними і соціальними процесами. Зростання динаміки і амплітуди внутрішніх протестів ставить великий знак запитання перед майбутнім розвитком Ірану в нинішньому форматі управління цією країною клерикально-фундаменталістською владою.

Для влади Ірану протистояння США та їхнім основним союзникам в регіоні стало ідеологічно принциповим питанням, але далеко не всі іранські громадяни поділяють цю агресивну позицію, яка фактично завела країну в глухий кут.

Критичні суперечності у внутрішньополітичному протистоянні з іранським суспільством та зовнішньополітичними геополітичними гравцями ставлять іранську владу перед вибором цілковитого краху в найближчій перспективі або початку серйозних змін і перетворення країни відповідно до очікувань власних громадян і міжнародного співтовариства.

Катерина Одарченко Катерина Одарченко , Голова політичної партії «Національна платформа»
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram