ГоловнаБлогиБлог Ивана Плачкова

Україна не зможе обійтись без вугільної генерації ще принаймні протягом 25-30 років

Щоразу, коли я читаю професійні оповіді про оцінку сучасного стану вугільної генерації як морально застарілу, фізично зношену, низько ефективну, екологічно неприйнятну та таку, що потребує заміщення на новітні технології, я повністю погоджуюся.

Фото: korrespondent.net

Натомість, коли окремі «експерти» починають з шаленою силою тиснути на емоційні педалі та у зневажливому тоні проголошувати, що у всіх сьогоднішніх бідах винувата вугільна генерація і її потрібно негайно зупиняти, бо весь світ ось–ось вже буде «зеленим», мені хочеться голосно сказати – зупиніться! Ми вже забезпечили прискорений розвиток відновлювальних джерел енергії, а зараз не знаємо, як із цим усім щастям впоратись.

Я не можу в такому стислому форматі розгорнуто пояснити, що теплова генерація на вугіллі є не «дорогою» та, насправді, не витісняє дешеву атомну, що новий прогнозний баланс та вимушене рішення уряду про пріоритет використання на ТЕС вітчизняного вугілля не є заангажованою забаганкою на користь вугілля.

Але вважаю за необхідне привести читачам зустрічні аргументи, чому весь світ усвідомлено, послідовно, прагматично та спираючись на наукові професійні дослідження рухається в напрямку відновлювальних технологій.

Всі країни підтримують вугільну генерацію стільки років, скільки необхідно, щоб забезпечити критерії надійності енергосистеми в перехідний період, і, якщо потрібно, то продовжують будувати нові вугільні блоки, якщо немає інших замінників. І позбуваються вугілля тільки тоді, коли технічно та технологічно, через призму економічної і соціальної складової країна готова це зробити без нанесення шкоди споживачам.

Для того, щоб зрозуміти роль теплової генерації на вугіллі для суспільства, на сьогодні спробуйте провести віртуальний стрес-тест та подумки повністю вимкнути на один рік всю вугільну теплову генерацію та оцінити технічні, економічні, соціальні та безпекові наслідки. При цьому, теж подумки, заміщуйте дефіцит вугільної генерації чим завгодно - імпортом, відновлювальними джерелами, газом тощо. І після цього розрахуйте і оцініть.

Не зможете самі – запитайте в НЕК «Укренерго», НКРЕКП, Міністерстві енергетики, у професійних експертів – там наслідки знають точно. Але повірте, результатами стрес-тесту ви будете сильно здивовані.

А поки що за заявою енергетичної спілки Європейського Союзу Eurelectric, електроенергетика європейських країн може бути повністю декарбонізована не раніше 2045 року. Це якщо вдасться, бо не всі прогнози реалізуються. Ми вже бачили другий ренесанс атомної генерації у світі, а сьогодні ми впритул підійшли до рішення щодо відтермінування виведення вугільної генерації.

Україна в черговий раз намагається рухатись у фарватері Європи, випереджаючи події, приймає низку відповідних стратегій та концепцій. Якщо в європейських країнах періодично переглядають та корегують стратегічні документи з розвитку енергетики, то ми, взявши певний напрямок, не відступаємо від нього незважаючи на економічні і соціальні наслідки. Наша країна продовжує обирати свій власний український шлях, наполегливо не враховуючи досвід країн Європи.

Натомість темпи, з якими ми почали під різними гаслами зменшувати обсяги теплової вугільної генерації, ми знищимо її вже до 2025 року, а не до 2045 року, як в європейських країнах. Однак ми вже сьогодні повинні мати чітку відповідь на питання, для чого і для кого ми це все робимо, і чи відповідає це власним інтересам нашої країни, та, перш за все, споживачів електричної енергії.

Адже окрім загальновідомих відмінностей у економічних показниках України і Європи, не можна також ігнорувати і суттєві технічні відмінності, які об’єктивно наявні зараз між структурою генерації Європейського Союзу (ЄС) і України:

- частка виробництва електроенергії атомних електростанцій (АЕС) у загальнорічному обсязі генерації в Україні складає 52%, а в ЄС – 25,5%;

- частка електроенергії гідроелектростанцій (ГЕС) в Україні складає близько 4%, а в ЄС – 10,6% (в окремих країнах сягає 90%);

- частка альтернативних джерел електроенергії (СЕС, ВЕС, малі ГЕС та біомаса) в Україні складає 3,6%, а в ЄС – 21,7%.

- частка вугільної генерації в Україні складає 36%, а в ЄС – 19,2%;

- вагому частку в електрогенерації ЄС становить природний газ – 18,9% на відміну від України, де його використання складає близько 5%.

Як бачимо, ситуація далеко не тотожна. У розрізі окремих країн відмінності варіюють, але практично по усіх країнах не на користь України. Тому, якщо залишити орієнтацію на європейські кінцеві цілі, шлях для їх досягнення у нас за усіх умов буде суттєво довшим і важчим.

В Україні більше половини електроенергії виробляють чотири атомні станції. Водночас, електроенергія АЕС надходить до енергосистеми рівним графіком, а споживання змінюється в залежності від пори року і часу доби. Така особливість споживання потребує маневрових потужностей, які здатні згладжувати піки і провали споживання в енергосистемі. Без таких потужностей вона працювати просто не може.

Функцію маневрової потужності для стабільної роботи енергосистеми виконує переважно теплова генерація та гідроелектростанції. Тобто вони за допомогою наявних резервних потужностей здійснюють підтримку балансу в енергосистемі. Проте потужності гідроелектростанції – сезонні з урахуванням того, що водність річок не стабільна, періодично спостерігається або дефіцит води, або її надлишок. Тому вони не можуть розглядатися як єдине джерело, що може забезпечити необхідний обсяг маневрової потужності. Таким чином теплова вугільна генерація є на сьогодні невід’ємною складовою забезпечення енергетичної безпеки та, з огляду на великі запаси покладів вугілля, безпосередньо може слугувати гарантом енергетичної незалежності України.

Ми не можемо рівнятися на Францію, де близько 80% електроенергії виробляється на атомних станціях, а в Україні є вугілля, є гідроелектростанції тощо. Ми також не можемо брати приклад з Німеччини, де дуже розвинута зелена генерація. До того ж європейські країни працюють в єдиній енергетичній системі ENTSO-E, де при необхідності можуть обмінюватись потужностями для балансування власних енергосистем. Зокрема з Польщі та Чехії – країн зі значною часткою вугільної генерації, які мають значний потенціал для покриття піків та провалів у енергоспоживанні. Україна ж для цього поки що може лише купувати електроенергію в РФ та Білорусі. Але чи варто це робити? Очевидно, що не варто.

Сьогодні Україні вкрай потрібно у найкоротші терміни інтегрувати свою енергосистему з європейською (ENTSO-E). Це дозволить вирішити більшість проблемних питань, що наразі існують в електроенергетичному секторі, а саме: забезпечити надійність роботи енергосистеми, впровадити справжній сучасний ринок електричної енергії, забезпечити фінансову стабільність галузі, провести масштабну реконструкцію і модернізацію основного і допоміжного обладнання і, в кінцевому рахунку – налагодити надійне забезпечення споживачів електроенергії за прозорими та економічно обґрунтованими цінами.

Ситуація з вугільною генерацією у Європі та світі.

Незважаючи на загальноєвропейські тренди, ситуація з вугільною генерацією в окремих країнах далеко неоднозначна. І тут повчальним буде приклад Німеччини. Країна офіційно проголосила курс на поступову відмову від вуглевидобування з розширеною програмою фінансування трансформації вугільних регіонів і перекваліфікації шахтарів. На ці програми Німеччина вже витратила майже 10 млрд євро. Працюючи на кам'яному і бурому вугіллі електростанції в Німеччині повинні будуть відключені до 2038 року.

Свого часу під впливом екологічних рухів німецькі енергетики побудували надто багато сонячних та вітроелектростанцій. Тепер ця країна стикнулась з проблемою дефіциту маневрових потужностей, і щоб виправити ситуацію, сором’язливо, уникаючи широкого розголосу у ЗМІ, там сьогодні будують низку вугільних блоків, а компенсуючі обсяги енергії за ринковими цінами купляють по перетокам у сусідніх країнах. А враховуючи те, що Німеччина закрила власний видобуток кам'яного вугілля, нові електростанції будуть працювати на імпортному.

Так нещодавно, в федеральній землі Північна Рейн-Вестфалія була введена в промислову експлуатацію нова теплова електростанція Datteln 4. Станція працює на кам'яному вугіллі, її електрична потужність становить 1,1 ГВт. Інвестиції у проект склали близько 1,6 млрд дол США.

Далеко не всі країни відмовляються від використання вугілля в енергетиці. В той час коли споживання вугілля в Європі та США зменшується, в Китаї та Індії воно зростає. Загалом світове виробництво електроенергії за рахунок спалювання вугілля у 2018 році збільшилось на 3% і склало близько 10 трильйонів ватт на рік.

У розвиненій Європі також є країни, які йдуть шляхом збереження вугільної галузі. Так, Польща, розуміючи, що вугільна промисловість є основою її енергетичного балансу (близько 77% виробництва електроенергії), прийняла рішення не підписувати Green Deal (Європейська зелена угода - набір політичних ініціатив, висунутих Європейською Комісією з загальною метою зробити клімат Європи нейтральним до 2050 року) і не відмовлятися від власного видобутку вугілля та вугільної генерації. Ця країна турбується перш за все про свою енергонезалежність і дбає про велику кількість людей, зайнятих в галузі. Так Польща закрила неефективні шахти, а перспективні шахти були підтримані урядом і уклали довгострокові контракти на поставку вугілля.

Сьогодні Польща побудувала 3 вугільних маневрових блоки. Так, у минулому році були введені в експлуатацію два блоки на ТЕС Ополе потужністю по 900 МВт, що працюють на кам’яному вугіллі. Інвестиції склали близько 3 млрд дол США. А на ТЕС Туров завершується будівництво енергоблоку потужністю 490 МВт, що працюватиме на лігніті. Ввести в експлуатацію його планують вже в цьому році, а інвестиції склали близько 0,9 млрд дол США.

В Чехії також добігає кінця будівництво енергоблоку на лігніті на ТЕС Ледвіце. Його потужність складе 660 МВт, введення в експлуатацію заплановане на цей рік.

Великобританія теж повертається до видобутку вугілля. Незважаючи на протести екологів, уряд країни цього року схвалив будівництво першої вугільної шахти за 30 років.

Естонія та деякі інші країни ЄС і Балтії зокрема поставили перед собою завдання - до 2050 року стати кліматично нейтральними, тобто скоротити до нуля викиди парникових газів. Але при цьому вони не повинні втратити здатність самостійно забезпечувати себе енергією, тому що можливість забезпечити населення і промисловість енергією - питання національної безпеки. Тому теплові електростанції концерну Eesti Energia, що працюють на горюцих сланцях, рішенням уряду зобов'язані, в разі необхідності, в найкоротші терміни дати напругу в місцеву мережу потужністю 1000 МВтгод, щоб країна не залишилась без електроенергії. І ця резервна потужність субсидується з боку держави.

І таких прикладів можна навести дуже багато.

Що відбувається з українською тепловою генерацією?

Як відомо, в українській енергетиці триває системна криза, яка характеризується технічним та фінансовим розбалансуванням енергосистеми. Кризу спричинили значні неврегульовані борги -дефіцит коштів у галузі складає на сьогодні більше ніж 50 млрд грн, включаючи 28 млрд грн боргів, які перейшли ще зі старої моделі ринку електричної енергії. Крім того посиленню кризи сприяли викривлена модель нового ринку електричної енергії, відповідно до якої деякі його сегменти працюють не за ринковим принципом; існування неринкового механізму покладення спеціальних обов’язків, що стосується не лише споживачів, а й генеруючих потужностей; диспропорції між тепловою, атомною енергетикою та відновлювальними джерелами електроенергії, односторонній імпорт електроенергії з РФ і Білорусі та багато інших. В результаті більшість енергетичних компаній накопичили борги або працюють зі збитками.

Ситуацію погіршило зниження споживання електроенергії в країні, викликане проблемами в економіці та ускладнене наслідками пандемії. Це негативно вплинуло на обсяги вироблення електроенергії на теплових електростанціях. Більшість з них перебувають у простої, і подальша їх доля залишається під питанням. Це вже призвело до згортання так необхідних для регулювання енергосистеми потужностей теплової генерації та відтоку висококваліфікованих кадрів в інші галузі. Потреба у вугіллі суттєво зменшилась – багато шахт теж або не працюють взагалі, або працюють з мінімальним виробітком. 60 тисяч працівників вуглевидобувної галузі скоро можуть залишитись без роботи, у вугільних регіонах країни вже почались перші невдоволення шахтарів. З метою підтримки теплової генерації і забезпечення енергетичної незалежності Уряд нещодавно прийняв вимушене рішення підтримати вугільну галузь, зокрема, визначив вугілля основним паливом, що буде використовуватись на ТЕС.

Зрозуміло, що таку скрутну ситуацію в енергетиці потрібно виправляти. Необхідно збалансувати ринок електроенергії технічно та фінансово з урахуванням показників реального споживання. Про поетапний план виходу галузі з кризи неодноразово наголошувалось в моїх попередніх публікаціях. Але багато ще треба зробити як на рівні посилення координації управління галуззю, так і на рівні приведення існуючої моделі ринку до повноцінних ринкових принципів.

Отже, до моменту інтеграції з європейської енергосистемою ми маємо обережно підходити до проблеми балансування власної енергосистеми. І тут без вітчизняної вугільної генерації не обійтись.

Окрім того, що робота теплової генерації нерозривно пов’язана з роботою вуглевидобувної галузі, яка в нашій країні історично є масштабною за обсягами та чисельністю зайнятих працівників, ТЕС та шахти часто є містоутворюючими. На Сході України, а також частково у Львівській області працюють цілі міста, економіка яких зорієнтована цілком на вуглевидобування. Податки цих підприємств складають вагому частку надходжень в бюджети міст-супутників та об’єднаних територіальних громад. А основним споживачем продукції вуглевидобувної галузі – тобто енергетичного вугілля є саме теплова генерація.

І взагалі, якщо говорити про декарбонізацію та Концепцію зеленого енергетичного переходу, що передбачає відмову від використання вугілля, то треба робити не декларативні заяви, а спочатку розробити програму трансформації вугільних регіонів. Адже Європа відмовилась від вугілля лише після того, як була розроблена та реалізована реалістична програма справедливої, виваженої та економічно збалансованої трансформації вугільної галузі.

Тому, незважаючи на світову тенденцію щодо зменшення об’ємів теплової генерації, нам доцільно було б розтягнути цей процес у часі, тим самим забезпечивши збереження вітчизняних ТЕС принаймні протягом найближчих 25-30 років. Тим більше, що це відповідає інтересам нашої країни, забезпечує енергетичну безпеку, що є основною складовою національної безпеки України.

Иван Плачков Иван Плачков , Глава Всеукраинской энергетической ассамблеи
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram