Більше того, Україна у 2013 році навіть надіслала звіт зі статусом виконання плану дій, який загалом був досить позитивний. Пам’ятаючи історію нашої країни, з погляду 2015 року такі дії попередньої влади дуже нагадують чисту мімікрію, таке собі маскування справжньої суті. Адже, ми досить добре пам’ятаємо наскільки відкритою та влада була.
Кожні два роки відбувається світовий саміт, протягом якого офіційні учасники партнерства звітують про статус виконання зобов’язань, нагороджуються найактивніші учасники партнерства, приєднуються нові учасники, відбувається обговорення основних викликів у впровадженні відкритості. Саме такий саміт і відбувся цього року.
Як відбувався саміт?
Сам саміт відбувався два дні. Йому передував день недержавних організацій (Civil Organizations Day), протягом якого громадські активісти могли обговорити свої досягнення та виклики. У відкритті ж самого саміту взяли участь Президент Мексики, віце-президент Південно-Африканської Республіки, Прем’єр-міністр Румунії, представник США в ООН Саманта Пауер, яку багато українців добре знають за її активні виступи на захист України в Раді Безпеки ООН. Перший же день саміту теж, на жаль, був позначений певними рисами мімікрії. Наприклад, до головного залу (партеру) були запрошені в основному представники влади. Громадські ж активісти мали змогу спостерігати за церемонією відкриття та першими обговорення з 2 та 3 ярусів балкону. Ті ж громадські активісти, які не змогли потрапити до зали, могли спостерігати за подією онлайн. А тих, хто до цієї зали потрапив, було досить багато. Саме в такій атмосфері зі сцени лунали ствердження про необхідність відкритості влади та активне залучення громадськості до її функціонування. Чесно кажучи, і кава протягом двох днів саміту OGP була набагато краща, ніж в День громадських організацій.
Після офіційного відкриття була величезна кількість пленарних сесій, на яких представники влади, громадського сектору та бізнесу обговорювали досягнення у втіленні ідеї відкритості урядування та, головне, найважливіші перешкоди у втіленні цих ідей.
Якими є найголовніші тенденції у світі в царині відкритості?
Учасники багато говорили про необхідність залучення громадських організацій до втілення державних програм. Наприклад, у Мексиці вже є приклади, коли громада безпосередньо залучена до контролю втілення державних програм з розподілу допомоги серед бідних верств. А в значну нерівність у Мексиці досить легко повірити, відійшовши буквально на декілька метрів від центру в райони, які просто є небезпечними для перебування. Та й передмістя вирізняється значною кількість бідних “халупок”, які набиті буквально одна до одної на схилі кам’яних гір. Рівень бідності просто вражає. Все це поруч з неймовірно красивими та багатими будівлями.
Словацьке представництво міжнародної організації Transparency International презентувало досягнення щодо відкриття інформації про закупівлі.
“Громадськість, громадськість, громадськість,” - лунало майже постійно з усіх пленарних сесій. Чи просунувся світ значно у напрямку співпраці влади та суспільства? Це питання все ще залишилося відкритим. У той же час ключовими акторами, які мають бути залучені до активної співпраці в партнерстві, були визнані приватний сектор та медіа. Чесно кажучи такий висновок, з моєї точки зору, є неймовірно важливим. Хоча, на жаль, згадки про приватний сектор та медіа були радше винятком, ніж правилом.
Електронізація урядування всіма відзначалася найдієвішим механізмом втілення принципів прозорості та відкритості.
Що українці там робили?
По-перше, українська делегація була однією з найбільших на цьому саміті. В ньому від України взяли участь представники Міністерства економічного розвитку та торгівлі України, Верховної Ради України, міжнародної антикорупційної організації Transparency International Україна, Міжнародного фонду “Відродження”, Громадського руху “Чесно” та недержавної організація Publish What You Pay. Кількість кількістю, але цього разу вона змогла перетворитися і в якість. Як? Саме про це і хочеться розказати.
Що там робили ми, як представники Мінекономрозвитку?
По-перше, ми відвідали цей саміт на запрошення Партнерства відкритого контрактування (Open Contracting Partnership - OCP), яке й покрило в т.ч. всі витрати, пов’язані з участю, адже система електронних державних закупівель ProZorro, яка зараз активно розвивається в Україні, цілком базується на філософії відкритості даних. ProZorro вже є навчальним та показовим прикладом цього партнерства.
За три дні ми змогли активно презентувати ProZorro представникам державних органів, міжнародних організацій, громадських організацій. Про Україну вже говорили не лише зі сцени та в аудиторіях, а й поза ними – на каві, між сесіями, на курилці. Найголовніше питання, яке виникало від учасників та яке було важко пояснити, це те, як державні органи, громадські організації та бізнес можуть так близько співпрацювати, і як зміни можуть відбуватися так швидко! Так, саме швидко, а не повільно. Більшість учасників визнавали недостатність та складність співпраці між державних та недержавними сектором, досить часто навіть забуваючи про бізнес та медіа як важливих партнерів. Тому ми й починали розповідь з Революції Гідності, без якої інші події, які зараз відбуваються у сфері закупівель, пояснити важко. Ми декілька разів підкреслювали важливість співпраці саме між державою, бізнесом та недержавними організаціями, такого собі “трикутника партнерства”, а також медіа, як посередника. Саме без такого партнерства відкритий уряд просто неможливий. Це як намагатися сидіти на стільці без однією або двох ніжок. Можливо, але дуже складно та нестабільно.
Нам також було важливо донести філософію, яку ми закладаємо в систему ProZorro, коли кожен партнер, - саме партнер, а не “ворог”, - відіграє свою роль. У випадку ProZorro держава відповідає за збереження та контроль даних та співпрацю із державними замовниками, приватні майданчики – за залучення бізнесу до закупівель, а громадські організації – за контроль та моніторинг. Слова ж Максима Нефьодова, заступника Міністра, про те, що вся інформація за замовчуванням є відкритою і треба довести її конфіденційність, викликали здивування та щире захоплення серед учасників.
Ще одним висновком, який я зрозумів для себе, що набагато більше відбувається не на сцені, а саме за кулісами під час зустрічей та обговорень. Ми провели величезну кількість зустрічей з різними донорами та різними підрозділами Світового Банку, Omidyar Network, Open Society Foundations, USAID – US Agency for International Development, які висловили значну зацікавленість підтримувати нас. Ця зацікавленість завжди переходила у площину обговорення подальших конкретних кроків щодо втілення цієї підтримки. Це теж важливий висновок – світ готовий підтримувати Україну, якщо ми показуємо конкретні кроки щодо відкритості та боротьби з корупцією. Не розповідь про те, що ми хочемо зробити, а вже зекономлені 15 млн. доларів лише на пілотному проекті справляють враження та створюють зацікавленість. Після кожної зустрічі до нас підходила значна кількість представників різних країн від Тайваню і Гани до Мексики та Голандії з бажанням дізнатися більше. Коли ж ми говорили, що ProZorro створюється на відкритому коді, а отже, ви просто можете його собі скачати та використовувати, то здивування ставало ще більшим.
Апогеєм нашої поїздки звичайно ж стала зустріч з Самантою Пауер. Вона одразу ж познайомила нас з Меган Сміт, яка є колишнім віце-президентом компанії Google, а зараз U.S. Chief Technology Officer і асистентом Президента Обами. Під час окремої зустрічі з нею та її командо. ми говорили про різні речі. Ми вже домовилися про окремий скайп-дзвінок, бо питання електронних каталогів, ідентифікації і т.д. для нас важливі, а вони спробують підібрати спеціалістів, які нас можуть підтримати.
Що буде далі?
Попереду ще багато роботи із реалізації нашої реформи. Збереження філософії партнерства видається найважливішим. Чи зможемо ми приклад ProZorro поширити на інші сфери українського урядування покаже час. Головне, що Україні є що додати світові. Щоправда успіх створення та донесення нашої цінності не залежить від якогось одного партнера, а саме від усіх учасників. І працювати над собою, щоб вибудувати це партнерство, теж мають усі учасники. Це складно, але можливо. Напевно, саме це і є найважливішим.
Можна критикувати одного з партнерів, а можна разом творити. Як показує наш приклад, саме співтворення і є найефективнішим.
P.S. Багато учасників саміту дивувалися нашій молодості. Сподіваємося, це не стане перешкодою.