Я не буду зараз піднімати питання про етичність таксидермії, як такої, а більше хочу зауважити на відповідальному її експонуванні. Неписане правило про недоторканість музейних експонатів ніхто не відміняв. Але ж у всіх відвідувачів є спокуса погладити кабанчика або лисичку, котрі стоїть так близько, а екскурсовод та наглядачі якраз дивляться в інший бік. Шкода від отруйних хімікатів, якими обробляють опудала, може бути різною і великою мірою залежить від способу експонування, але в тому, що вона є, годі й сумніватися.
Крім того, йдеться не тільки про безпеку відвідувачів, а й про морально-етичну відповідальність музею, за експонування опудал. Наведу кілька випадків з екскурсій для учасників ДЕ НЕ ДЕ в різних музеях регіону:
1. Краєзнавчий музей міста Кремінна
- А тут у нас природа рідного краю
- Ого! а це що?
- Лобстер.
- А де тут водяться лобстери?
- Та це просто подарунок музею.
Дивимося уважно на експлікацію біля експонату, а там - коротко і ясно - “лобстер”, без пояснень.
2. Краєзнавчий музей міста Лиман
- А це хто?
- Собака.
- Що за собака?
- у одного чоловіка собака був, він його дуже любив. Коли пес помер, замовив зробити з нього опудало. А тепер той чоловік ремонт робить у себе вдома, то приніс собаку до нас у музей.
3. Волноваський краєзнавчий музей
- Оце у вас такі ведмеді водяться тут?!?
- Та ні. Це у нас колись цирк на гастролі приїжджав, а у них ведмедиця померла. То з неї зробили опудало і в музей.
Стоїть циркова акторка посеред місцевих зайців та кізочок, і нічого немає про її карколомну кар’єру та музеєфікацію. Одне тільки слово - “ведмідь”
4. Луганський обласний краєзнавчий музей у Старобільську.
- Звідки у вас пелікан?
- Кажуть, що колись він пролітав тут у нас над Айдаром, та й упав. Його мисливці підібрали і подарували музею.
- А це що?
- Аце китовий вус.
Це все - кумедні випадки, які ми переповідали нашим друзям та колегам, показуючи фотографії недоречних тваринок. Однак, коли йдеться про достовірність музейної інформації, стає вже не так смішно. В одвічнму двобою ідентичностей сучасного музею - наукова інституція vs атракція, врешті перемагає видовищність.
Краєзнавчі музеї визначають для себе школярів як основну аудиторію. Нерідко в експозиціях музею проводяться шкільні уроки, саме тому, що у музеї є виразний візуальний матеріал. Екскурсовод може розповідати дітям про сойок та бабаків у відділі природи рідного краю, а бачитимуть вони пелікана чи лобстера.
Це питання, наряду з іншими, ми обговорювали із співробітницями та співробітниками музеїв Донеччини та Луганщини під час спільних зустрічей в рамках проекту “Музей відкрито на ремонт”. А нещодавно на сторінці Луганського обласного краєзнавчого музею у Старобільську з’явився допис про те, що пелікан покидає експозицію і вирушає у фондосховище. Хоча мені особисто, трохи шкода пелікана. На мою думку, якщо вони вже є частиною експозиції, то їх варто відповідним чином означити. Адже у кожного із згаданих персонажів є своя унікальна історія про те, як вони потрапляли в музей, з яких, в свою чергу, складається історія самого музею.
*”Музей відкрито на ремонт” - проект Українскьго кризового медіа центру та USAID спрямований на актуалізацію роботи музеїв Донецької та Луганської областей. В рамках проекту ініціативою ДЕ НЕ ДЕ було представлено виставку “Музей міста Світлоград” в Лисичанському краєзнавчому музеї у 2016 - 2017 рр. Учасниками проекту були:
У 2018 році - виставки“Казус” в Музеї Сергія Прокоф’єва у Сонцівці, “Afforest” у Великоанадольському музеї лісу, “Пошук” у Біловодському краєзнавчому музеї та “Прядка шабля і олень” у Станичнолуганському краєзнавчому музеї. Учасники:
Під час роботи ДЕ НЕ ДЕ здійснило експедицію 30-ма музеями регіону. ДЕ НЕ ДЕ бере участь у музейних воркшопах для співробітниць та співробітників музеїв Донеччини та Луганщини, які регулярно відбуваються в рамках проекту “Музей відкрито на ремонт”.