Як член Ради Тернопільського осередку «Слуги Народу» я пропоную вам відвідати саме Тернопілля. Ще кілька місяців тому я б засоромилася запросити вас у гості до свого рідного Чорткова. Бо подорож запам’яталася б вам не краєвидами чи архітектурними пам’ятками, а жахливими ямами на асфальті.
Дорога М19 «Доманово-Ковель-Чернівці-Тереблече» капітально не ремонтувалася з 1992 року. І зараз ця траса потрапила до переліку пріоритетних об’єктів в межах програми «Велике будівництво». Вона пронизує все Тернопілля з півночі на південь, від Кременця до Заліщиків. Протяжність М19 у області – 212,5 км. Більшу її частину, 146,5 км, оновлять цього року.
Не буду сипати термінами на кшталт «регенерації шарів дорожнього одягу за технологією холодного ресайклінгу». Скажу лише, що йдеться не про перекладання асфальту, а про справжню шляхову революцію. На М19 облаштують системи водовідведення, освітлення в межах міст та сіл, «кишені» та посадкові майданчики автобусних зупинок, бордюри та багато іншого.
Цікаві пам’ятки починаються від самого кордону області. В селі Білокриниця нас вітає великий та добре збережений неоготичний палац XIX сторіччя. Біля нього – дендропарк. На карті шукаємо лісотехнічний коледж – саме він «квартирує» в колишньому палаці.
Їдемо далі. На нас чекає одне з найпопулярніших серед туристів міст Тернопілля – Кременець.
Жила собі королева Бона. Тримала чоловічий гарем. Купалася в крові, яку витискали з незайманих дівчат. А з їхнього волосся збудувала міст, по якому ходила в свій замок. І хоча похована кривава Бона в далекій Італії, її привид час від часу з’являється на замковій горі.
Як гід я просто мушу розповісти вам усі ці легенди! Вірити їм не обов’язково – можна просто піднятися на замкову гору і оглянути чудовий краєвид історичного центру міста.
Село Вишнівець своєю назвою натякає на щось знайоме з курсу історії. Так і є: звідси походить Дмитро Вишневецький, більше відомий як Байда – один із засновників Запорізької Січі. Про легендарний рід Вишневецьких у селі нагадує великий палац із парком.
Замку у Збаражі пощастило з капітальним ремонтом. Музей всередині нього ламає всі стереотипи – жодного сліду «совка»! Хлопчикам сподобається експозиція старовинної зброї.
Тернопіль сильно постраждав під час Другої світової війни, тож історичний центр тут зовсім невеликий. Але обласний центр бере туристів іншими «фішками». Зокрема, ресторанами «Старий млин» та «Ковчег», інтер’єрам яких позаздрять багато музеїв та арт-галерей.
Ну і, звісно ж, прогулянкою на теплоході «Герой Танцоров», капітанська рубка якого зроблена з корпусу старенького тролейбуса «Шкода» (кияни зі стажем пам’ятають такі на Хрещатику). Пропозиція унікальна, адже Західна Україна пропонує лише дві локації для теплохідних прогулянок: Тернопільське озеро та Дністер. До речі, саме по Дністру «Герой Танцоров» свого часу і ходив – без тролейбусної надбудови і під назвою «Заліщики».
Але в Заліщики ще треба доїхати, а поки що паркуємо машину: алкоголь за кермом недопустимий, а без нього в Микулинцях не обійдеться. Не знаю, чи оцінять любителі шотландського віскі місцевий односолодовий напій, але живе пиво «Микулин» точно рекомендую. Якщо дегустація пройшла без важких наслідків – підніміться у місцевий замок.
Замкова гора є і у сусідній Теребовлі, а одразу за містом височіє Плебанівський віадук – арочний залізничний міст XIX століття. Для ефектного кадру подивіться на сайті Львівської залізниці розклад дизель-потягів до станції Теребовля.
Залізниця, яка йде паралельним з нами курсом, – окрема історія. Фактично це залізничний музей австро-угорського періоду. На жаль, це стосується і швидкостей руху. На щастя, це стосується архітектури вокзалів та інженерних споруд. В моєму рідному Чорткові на станції навіть зберігся дзвін, яким попереджали про відправлення потягів.
Стоп, далі поки не їдемо! В Чорткові варто зупинитися на декілька днів, дати відпочинок машині і зайнятися екологічним туризмом. Взяти хоча б сусіднє село Угринь. Пішки – екологічною стежкою на гору Галілея. Велосипедом – на Дачу Галілея (це не котеджний комплекс, а заповідний ліс). Байдаркою – по стрімкому Серету. Ну і, звісно ж, Млинки – одна з найбільших печер України.
Сам Чортків неймовірно красивий – готова обкладинка казок братів Ґрімм. Архітектурна перлина міста – Домініканський костел. Храм на цьому місці з’явився ще 500 років тому, а нинішнього неоготичного вигляду набув на початку XX століття. Менш грандіозні, але не менш цікаві дві дерев’яних церкви – Вознесенська та Успенська. «Казковості» місту додає стара ратуша із годинником та флюгером-півником на вежі. Нова ратуша 1920-х не така романтична, але теж варта уваги. Є тут і замок – на Тернопіллі без нього ніяк.
Далі на південь – Ягільниця, Товсте, мальовничий Джуринський водоспад у Червоногруді (не плутати зі львівським Червоноградом). І так аж до Заліщиків, де закінчується Тернопільська область. Заліщики варто оглянути з сусідньої Буковини – звідси відкривається знаменитий краєвид на петлю Дністра.
Це була лише одна дорога в одному регіоні. А в межах «Великого будівництва» вже ремонтуються 2800 км шляхів державного значення в різних частинах України. Тож наша подорож тільки починається.