Дії попередніх урядів та влади за останні 20 років призвели до того, що країна практично жила у борг і, що найгірше, надалі набирала позики та кредити. Якщо би ці залучені кошти йшли виключно на стратегічні реформи чи інвестиційні проекти, які в майбутньому гарантували б наповнення бюджету доходами, то можна було б подякувати нашим правителям. Але переважна частина боргу – це покриття нестачі коштів у Пенсійному фонді, компенсації різних дотацій та пільг, різниці на ціну енергії, державні гарантії по приватним проектам та всілякі ідеї популістів.
Креатив непомірних витрат попередніх урядів доповнювався ще й тим, що у бюджетах на відповідний рік ними прописувалося приховане збільшення державного боргу у формі державних гарантій під іноземні інвестиції (зокрема у проекті бюджету на 2014 році в момент його розробки обсяг гарантій сягав - 50 млрд. грн.).Фактично, державні гарантії під іноземні кредити – це узаконена форма корупції і розраховуватись за такими кредитами доводиться платникам податків, які ні слухом, ні духом не знали про ці гарантії і згоду не давали.
Загальна сума державного та гарантованого державою боргу України за квітень 2014 знизилася на 676 млн доларів, або на 1,03% - до 65,217 млрд доларів. Але не варто радіти, бо за оцінками експертів, зниження обсягу держборгу в доларовому еквіваленті обумовлено девальвацією гривні, і насправді боргове навантаження на економіку зросло до рівня близько 50% ВВП.
Тим часом у парламенті та уряді впевнено вирує дух Робін Гуда. Після Майдану всі навипередки побігли обіцяти прощення боргів, реструктуризації кредитів, націоналізації банків, пільги і зниження платежів до бюджету. Все для людей! І це на фоні незапланованої війни, яка також вимагає витрат. Всі хочуть десь забрати і комусь віддати. Проблема в тому, що популярність здобувають виключно ідеї щодо того, кому саме треба віддати. Переважна частина нових законопроектів якраз про це. Як тільки політики пообіцяють, уряд повинен буде включити у державний бюджет на відповідний рік. Витрати будуть відповідні обіцянкам, а о от доходи...
Наслідком ухвалення такого бюджету на основі нереалістичних показників у попередні роки стало неконтрольоване нарощування державного та гарантованого державою боргу, а також перманентне погіршення економічного становища в країні. Непрофесійне планування під час розробки державного бюджету призвело у нинішньому році до колапсу у сфері державних фінансів, коли реальний дефіцит бюджету, прийнятого режимом Януковича на 2014 рік становить близько 200 млрд. грн, при тому, що офіційний показник було встановлено 59 млрд. грн. В результаті, щоб виконати всі свої зобов’язання, держава має або здійснювати нові запозичення, які поступово стають непосильним тягарем для економіки та відволікають значну частину ресурсів, або друкувати нічим не підкріплені гривні для покриття державного дефіциту, що призводить до розхитування інфляційної спіралі.
Що ж робити зараз?
Країна має нарешті отримати реалістичний бюджет, який можна виконати і за доходами і за видатками, щоб розмір дефіциту не став тим «ярмом на шиї» держави, що буде тягнути її на дно. Доведеться нарешті сказати собі і нашим дітям, що саме може дозволити собі слабка економіка держави. Якщо і цей уряд подасть його в останню хвилину без консультацій і обговорення із експертами, то це буде ознакою, що там є багато нереального, яке намагаються прикрити.
Бюджетна політика не має підштовхувати країну до боргової ями, а навпаки - має стимулювати економіку працювати на повну силу, щоб забезпечувати гідний рівень життя для українських громадян. Якби моя воля, то я би заборонила позики, які не створюють передумови для нових надходжень. Буде важко, але відсутність “легких” позикових грошей змусить всі гілки влади почати реальні реформи.
Окрім того потрібно забезпечити справедливий розподіл наявних коштів в інтересах громадян. Величезна кількість виключень із загальних правил, пільг і схем дозволяє одним жити за рахунок інших, в той час як всі чекають рівних умов для всіх. Має бути покладено край ганебній практиці, коли мільярди бюджетних ресурсів розподіляються між олігархами та чиновниками, що паразитують на бюджетні, в той час як на соціально-важливі проекти не вистачає кошті, або держава змушена нарощувати свої борги, щоб їх фінансувати.