Між зрадою та перемогою у зміні програми фінансування МВФ

Історія стосунків між Україною та Міжнародним валютним фондом мабуть найтриваліша у нашому регіоні. Весь попередній досвід співпраці зводився переважно до відкриття програми співробітництва, отримання урядом України, у кращому разі, перших кількох траншів кредитування, а далі - порушення чи невиконання українською стороною взятих на себе зобов’язань та розрив співпраці.

Фото: publika.md

Проте на минулому тижні у вітчизняних медіа активно обговорювалась зміна раніше погодженої МВФ програми трирічного розширеного фінансування EFF на короткострокову – 18-ти місячну stand by. І подавалось це переважно як кидок з боку МВФ після виконання Україною взятих на себе попередніх зобов’язань. Саме через це, вирішив написати колонку на цю тему, щоб остаточно розвіяти ілюзії про зраду та перемогу України в цьому питанні.

Отже, почнемо з самого початку. Програма фонду під абревіатурою EFF означає фінансування структурних реформ, впроваджуваних урядами країн, що розвиваються. Ця програма передбачає детальне планування інституційних трансформацій, а отже, передумови для отримання такого кредитування є більш жорсткими.

Після формування технократичного уряду Олексія Гончарука було визначено план структурних перетворень, які передбачали дерегуляцію, приватизацію та відкриття неінклюзивних ринків. Проте, зміна уряду та подальша пандемія коронавірусу змістила пріоритети уряду. У бюджеті на 2020 рік замість закладеного росту ВВП передбачається падіння. Дерегуляція та приватизація взагалі відкладається. Яскравим тому підтвердженням є відсутність прогнозування доходів бюджету від останньої. Ринок сільськогосподарської землі таки відкрили, проте в дуже обмеженому форматі, що не вплине на збільшення обсягу інвестицій в сектор.

В таких умовах прогнозування та середньострокове планування є складним. Виникає необхідність збільшення дефіциту бюджету задля додаткового фінансування секторів охорони здоров’я та безпеки. Саме тому, зі сторони Фонду, цілком логічним виглядає рішення про зміну програми фінансування. Адже stand by по своїй суті якраз найбільш оптимально підходить під сучасні реалії. Вона коротша і попередніх умов її укладання набагато менше. Проте найголовніше - з отриманих коштів за програмою можна фінансувати дефіцит бюджету, тобто поточні витрати.

А тепер про обсяги фінансування. Підписання минулого року попередньої угоди по EFF передбачало отримання 8 млрд дол протягом трьох років. За перші 18 місяців Україна отримала б 5 млрд дол, ще 3 у 2022-2023 роках. В рамках програми stand by за 18 місяців Україна отримає тих же 5 млрд доларів, проте без необхідності впровадження структурних реформ в умовах пандемії та рецесії світової економіки.

Окрім цього, підписання угоди з МВФ відкриє Україні можливості для залучення додаткового фінансування від інших фінансових та урядових інститутів вже у 2020 році. А це кошти: Світового банку (1 млрд дол), макрофін від ЄС по старій програмі (500 млн євро), новий макрофін від ЄС (1 млрд євро), цільова допомога Світового банку на підтримку системи охорони здоров’я (150 млн дол), фінансова допомога окремих урядів G7 (400 млн дол).

Всі ці кошти вже у цьому році український уряд зможе спрямувати на підтримку економіки в умовах локдауну та систему охорони здоров’я. Саме тому, всі розмови про зраду з боку МВФ є нічим іншим як спробою політичної дестабілізації України. Проте, про перемогу також говорити не варто. Адже такі обсяги фінансування без необхідності продовжувати реформи можуть занурити українську владу в теплу ванну ілюзій про те, що зміни не на часі і залишити Україну й надалі на маргінесі економічної конкуренції та політичного впливу у світі.

Дмитро Рибальченко Дмитро Рибальченко , голова фінансово-аудиторського комітету Групи компаній “Октава Капітал”
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram